РОНДО. СЮЇТА

Розділ 3 Жанри карно-інструментальної музики

Теми 24-25 РОНДО. СЮЇТА

Рондо – одна з найдавніших музичних форм. Її назва прийшла із середньовічної Франції, де словом “рондо” називалися пісні-хороводи (від слівrondeau – кало і ronde – хоровод). Солісти – заспівувані виконували мелодію на різні строфи тексту, а хор повторював приспів, у якому не змінювалися ані слова, ані музика. Від цих хороводів і бере свій початок рондо – своєрідний жанр і відповідна форма побудови музичного твору. Починається рондо з головної теми, яку називають

рефреном (із французької мови “приспів”). Упродовж рондо рефрен повторюється не менше трьох разів, чергуючись з іншими музичними епізодами, контрастними за характером музики. У формі рондо написано багато інструментальних п’єс у народному стилі, – бадьорих і жвавих.

Рондо – жанр камер но-інструментальної музики; твір, форма якого будується на зіставленні теми та кількох контрастних епізодів.

У різних національних культурах тієї чи іншої історичної доби існували свої норми зіставлення і взаємозв’язку окремих частин рондо. У початковий період розвитку жанру виникло куплетне (старовинне)

рондо. Воно було однією з улюблених форм французьких і німецьких клавесиністів. Здебільшого йдеться про програмні п’єси найрізноманітнішого характеру, переважно мініатюри. Цю форму композитори використовували і для написання танців.

У класичну епоху рондо досягло найвищого розвитку, до цього жанру зверталися В.-А. Моцарт, Л. ван Бетховен.

Будується рондо на двох принципах: контрасту і повторюваності (репризності). Утворилася форма рондо, подібно до варіацій, – від народної музики.

Пригадайте, як будується куплетна форма в піснях.

Слова заспіву щоразу змінюються, а приспів залишається незмінним (і мелодія, і слова). А тепер уявіть, що народні музиканти захочуть перекласти цю пісню на мову інструментів і зіграти її без слів. Очевидно, для того щоб відтворити будову пісні, щоразу доведеться оновлювати музику “заспіву” (наприклад, доручати її виконання різним інструментам) і зберігати незмінним “приспів”, виконуючи його всім ансамблем.

Я у світі музики: сприймаю, розумію

Вольфганг Амадей Моцарт, Соната № 11 ля мажор для фортепіано (частина ///”Рондо в турецькому стилі”).

Скільки разів звучить рефрен у рондо? Який характер музики? Як композитор імітує звучання військового “оркестру яничар”?

МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

Австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт написав кількасот музичних творів, та найвідомішою і найулюбленішою народами різних країн стала мелодія “Турецького маршу”. Автор назвав цей твір “Турецьке рондо, або Рондо в турецькому стилі”. То ж чому нині ми знаємо це рондо як “Турецький марш”?

У 17ВЗ р. В.-А. Моцарт написав музичну композицію під назвою Соната для фортепіано № 11 ля мажор, що складалася з трьох частин. Перша частина – тема з варіаціями; друга – менует; третя – “Турецьке рондо, або Рондо в турецькому стилі”. Саме ця частина Моцартівської сонати здобула в ті часи неабиякої популярності у виконавців і слухачів. Музика нагадувала турецькі військові марші.

П. Фролов. Турецький марш стукає по дахах (фрагмент)

Я у світі музики: співаю, відчуваю

ВЕСЕЛКА

Вірші й музика Н. Май

1. Краплю дощика берем, трішки сонця додаем,

Світанкової роси, жменьку радості для всіх.

Приспів:

Подивись на небо, кольори ясні,

Сумувать не треба – просто посміхнись!

Подивись на небо, сонце золоте,

Сумувать не треба – все на краще йде.

2. Слово лагідне скажи, теплий погляд залиши,

І добрішим стане світ, й наша пісня задзвенить!

Приспів.

Я у світі музики: досліджую, дію

1. Схарактеризуйте форму рондо на прикладі прослуханої музики.

2. Складіть і намалюйте кольорову схему рондо, використовуючи різні образи (геометричні форми, квіти, фрукти й овочі тощо).

ІІ

У дав ні часи збірку, яка складалася з окремих п’єс, називали сюїтою.

Сюїта – жанр камер но-інструментальної музики; твір, що складається з різних частин, об’єднаних спільним задумом чи ідеєю.

Іноді для позначення такого твору композитори використовували інший термін – партита. Історично першою старовинною сюїтою була танцювальна, яку писали для одного інструмента або оркестру. Спочатку б ній було два танці: велична павана і швидка гальярда.

Поступово композитори почали вводити в інструментальні сюїти інші танці, наприклад, алеманду, гавот, буре, менует, сарабанду, жигу, куранту. Усі ці салонні танці виконували на балах при королівських дворах Європи.

Згодом композитори, зберігаючи головні особливості цього жанру – циклічність побудови й контрастність частин, дають їм інше образне тлумачення. Танцювальність стає необов’язковою ознакою. У сюїті використовується най різноманітніший музичний матеріал, нерідко и зміст визначається програмою. При цьому танцювальна музика не зникає із сюїти, а навпаки, у неї вводяться нові, сучасні танці, наприклад, “Ляльковий кек-уок” із сюїти К. Дебюссі “Дитячий куточок”.

Нині доволі часто з’являються сюїти для симфонічного оркестру, укладені з музики до театральних вистав, наприклад, загальновідома й улюблена багатьма програмна сюїта Е. Гріга “Пер Гюнт”. Укладають сюїти з музики до балетів (“Лускунчик” і “Спляча красуня” П. Чайковського, “Ромео і Джульєтта” С. Прокофьева), опер (“Казка про царя Салтана” М. Римського-Корсакова), до кінострічок (“Гамлет” Д. Шостаковича).

У вокальних сюїтах поряд з музикою звучить і слово. Отже, сюїта – це жанр, що може належати і до камерно-інструментальної, і до вокальної та симфонічної музики.

Я у Світі музики: сприймаю, розумію

Микола Лисенко, Українська сюїта у формі старовинних танців на основі народних пісень.

– Прелюдія (“Хлопче-молодче, який ти ледащо”).

– Куранта (“Помалу-малу, братику, грай”).

– Токата (“Пішла мати на село”),

– Сарабанда (“Сонце низенько, вечір близенько”).

– Гавот (“Ой чия ти дівчино, чия ти?”).

– Скерцо (“Та казала мені Солоха”),

Схарактеризуйте кожну частину сюїти. Порівняйте засоби музичної виразності п’єс (мелодія, темп, динаміка тощо). Поміркуйте, чому саме в такому порядку вони розміщені.

МУЗИЧНА СКАРБНИЧКА КАЗОК І ЛЕГЕНД

МИКОЛА ЛИСЕНКО

(Зав. Товстухою)

Віталій Романович покликав сина в їдальню. Там сиділа жінка з блідим, утомленим обличчям, а біля неї стояв десятирічний хлопчина з пишним волоссям, що спадало аж на плечі.

– Це, Миколо,- сказав батько,- твій троюрідний брат, Михайло Старицький. Знайомтеся і грайтеся, бо в нас, дорослих, свої клопоти.

– У нас є рояль! – вигукнув Микола.

– І ти граєш?

– Граю. Мене навчає мама. Ходімо до світлиці.

У великій кімнаті Микола розповів братові:

– Колись давно люди грали на клавікордах, потім на спінеті, клавесині. На тих інструментах погано грати. І лише італієць БартоломеоКристофорі зробив таке фортепіано, на якому, каже мама, чудово грати, легко видобути будь-який звук. Заспівай мені яку хочеш пісню – і я заграю.

Не соромся, нас ніхто не бачить…

Старицький несміливо почав виводити:

Сидить півень на криниці,

Спустив крильця ще й косиці,

Сюди – мак, туди макі

А у вас тут млинець пак.

Микола швиденько знайшов мелодію на клавішах, і вони заспівали разом.

– Ходімо до церкви,- сказав Микола,- там у нас дзвонар Петро Цибуля. Як задзвонить, то по всьому селу луна іде.

Хлопці вийшли на вулицю і підстрибом побігли до церкви.

…Коли до пансіону приходив пан Поноцний, чи, як його ще звали, – Паноччіні, Микола пожвавлювався. Учитель фортепіанної гри ставився до нього особливо прихильно:

– Ваші пальці надто рухливі, пане Лисенку. В інших вони бувають ніби причеплені на залізяці, і, щоб зігнути їх, треба добряче накричати горло. А у вас надто рухливі. Це свідчить про ваші здібності, Божу іскру, і при настирливій, щоденній праці ви матимете неабиякі успіхи. Це сказав вам року Божого тисяча вісімсот п’ятдесят третього Паноччіні, а до його слів у Києві не байдужі. Багато хто з вельможного панства хотів би почути їх як похвалу для своєї вередливої дитини, але ні! Паноччіні не каже на чорне – біле, і навпаки. Паноччіні – музикант. Музика для нього над усе, а чини… Чини – не для музикантів. Мені казали, що пан Лисенко має і власні композиції. Чи не показали б своєму вчителю?

Микола виконав “Польку”.

– Ритміка витримана, мелодія вельми цікава, – похвалив добрий чех,- і, я б сказав, навіть узагальнена. Щось подібне я чув у піснях українців. Та воно ж і не дивно: адже ви син землі своєї. Шлях великих митців у музику іде через душу свого народу, а приходить до серця всіх народів…

Микола з нетерпінням чекав закінчення уроків, виконував домашні завдання й о п’ятій годині стояв біля класу, до якого заходив трохи хвилюючись. Алоїз Йосипович смикав цапину борідку й рудуваті вуса, що стовбурчилися вгору:

– А-а-а, моя надіє! Сідайте. Чим порадуєте сьогодні? З варіаціями Ліста на теми “Білої дами” ви справилися досить вправно. Та зізнаюся вам: музикант повинен грати блискуче, коли він музикант. Ніякі труднощі не повинні його зупиняти. Техніка гри. Техніка! Душа, своєрідність і таке інше приходять згодом. Запам’ятали ці слова, мій хлопчику?

– Запам’ятав.

– Коли так, почнемо розгляд нової п’єси…

Я у світі музики: досліджую, дію

1. Пригадайте сюїти, які ви слухали, і визначте ознаки жанру.

2. Дослідіть, які танці поширені в рідному краї. Укладіть з них сюїту “Танцювальні мелодії” (запишіть у зошит назви танців).

3. Самостійно віднайдіть й ознайомтеся із текстами українських народних пісень, які М. Лисенко використав у сюїті.