Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізації



ТЕМА 6. РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

§ 21. Ліквідація колоніалізму1, створення та розвиток незалежних держав

1.Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізації.

Закінчення Другої світової війни стало новим етапом у житті народів Азії та Африки. У XX ст. колоніалізм в основному вже вичерпав себе. По-перше, економічно розвиненим європейським державам, насамперед Великій Британії, стало зрозуміло, що набагато вигідніше вивозити свої капітали до країн Азії та Африки

для будівництва промислових і сільськогосподарських підприємств, оскільки там наявна велика кількість дешевої робочої сили, джерел сировини та енергоносіїв, а також немає необхідності витрачати великі кошти на охорону навколишнього середовища, як у країнах Європи.

У колоніальних країнах були закладені основи гірничодобувної промисловості, запрацювала система постачання сировини в Європу в обмін на промислові товари та сформувалася місцева буржуазія, що могла контролювати цю діяльність за участю й під керівництвом європейського капіталу. Інша причина була політичною. Зміни в політичному устрої країн

Західної Європи, рух до демократії виявилися несумісними з існуванням колоній, які були фактично відірвані від суспільства. Отже, європейським країнам стало невигідно утримувати колонії. Водночас у країнах Азії та Африки виникли умови для посилення національно-визвольного руху. Серед чинників, що сприяли цьому процесові, було прагнення національної буржуазії посісти панівне становище у своїх країнах, зростання ролі інтелігенції та робітничого класу, створення нових політичних партій та організацій.

Процес деколонізації, тобто ліквідації колоніального володарювання й надання політичної незалежності народам, розтягнувся на кілька десятиріч. Його можна поділити на гри етапи.

Перший етап (1945-1955) розпочався революціями у В’єтнамі та Індонезії, їхні колишні метрополії – Франція та Голландія, – відновивши власну державність після нацистської окупації, спробували повернути панування над цими країнами, але в багаторічній кровопролитній війні зазнали поразки. Лаос, який у жовтні 1945 р. проголосив незалежність, знову був окупований Францією та виборов свободу лише в 1954 р. разом із Камбоджею.

1 Колоніалізм – політика, яка передбачає загарбання та підкорення іншої країни.

Інакше повелися англійці зі своїми колоніями в Азії, які вимагали незалежності. Лейбористський уряд підтримав національні сили залежних країн, передавши їм усю повноту влади. У 1947 р. були створені незалежні уряди в Індії та Пакистані, у 1948 р. – у Бірмі, Ізраїлі та Цейлоні. Протягом першого етапу деколонізації виникли 15 суверенних держав із населенням 1,2 млрд.

Другий етап (середина 1950-х – кінець 1960-х років) був більш організованим і планомірним щодо питань про надання незалежності колоніям. Велика Британія вчасно подбала про додаткову підготовку управлінських, військових кадрів, лікарів, аби не допустити хаосу в нових державах і зберегти в них свій вплив. Для цього колонізатори досить часто йшли на контакт із керівниками національно-визвольних рухів. У той період незалежність здобули 7 країн Азії, 37 – Північної та Екваторіальної Африки.

Особливе значення мав 1960 p., коли Генеральна Асамблея ООН за ініціативою СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. У “Рік Африки” 17 країн одразу стали незалежними. Тільки у випадку з Алжиром Франція використала всі сили й засоби, щоб перешкодити, йому здобути незалежність. Протягом 1954-1962 pp. вона вела колоніальну війну, що була пов’язана з більшою інтегрованістю двох економік, а також зі знайденими в Алжирі родовищами нафти. Лише в 1962 р. завдяки підтримці світової громадськості та ООН Алжир став незалежним.

На третьому етапі (перша половина 1970-х років) було ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 р. розпалася остання з них – португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Прінсіпі. До середини 1990-х років 11 країн Південної Африки здобули державний статус. Більшість африканських країн зберегла тісні зв’язки з колишніми метрополіями. Багато з них уходять до Британської та Французької співдружності націй. Прихід до влади в Південно-Африканській Республіці нового уряду, який розпочав ліквідацію расистської системи, зумовив надання в 1990 р. незалежності Намібії – останній колонії в Африці.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Спонукальне речення приклади.
Ви зараз читаєте: Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізації