Селянство



Селянство – найдавніший суспільний клас, зайнятий виробництвом сільськогосподарської продукції на землі, яка перебуває у приватній, колективній, державній або змішаній формі власності, на основі власної праці господаря та членів його сім’ї. Виникнення С. зумовлено першим та другим великими суспільними поділами праці та зародженням приватної власності. Частка селян за рабовласницького способу виробництва та феодалізму становила понад 90%, у середині XVIII – на початку XX ст. – майже 40%. Водночас у XIX ст. у деяких розвинених на той час

країнах сільськогосподарським виробництвом займалися й фермери, яких можна вважати С. лише частково (тих, що не наймали робочої сили). На початку XXI ст. сільськогосподарським виробництвом у найбільш розвинених країнах світу зайнято менше 5% населення, у США – менше 2%, приблизно половина з них належить до С. В Україні С. почало формуватися в окрему соціальну верству в період розпаду первіснообщинного ладу і зародження феодалізму у IX – XI ст. Хоч саме С. з’явилися раніше, слово “селянин” з’явилося лише в XI-XII ст. і означало людей, зайнятих землеобробітком з натуральним веденням господарства. За феодалізму
С. було експлуатованим класом, позбавленим юридичної свободи, перебувало під гнітом феодалів, короля і церкви, оскільки, крім феодальних повинностей, змушене було сплачувати десятину церкві та великі податки державі. В Україні становище селян було надзвичайно важким, оскільки навіть скарга селянина на феодала розглядалася як тяжкий злочин і каралася. Це призвело до селянських виступів. Якщо в окремих країнах Західної Європи (наприклад, у Франції) викуп С. з феодальної залежності розпочався ще у XIII ст., то в Україні – на п’ять століть пізніше, після скасування кріпосного права (див. Панщина; Сільське господарство). Після революції 1917 в Росії селяни безоплатно отримали 150 млн десятин сільськогосподарських угідь, однак у період “воєнного комунізму” у них забирали не лише лишки продовольства, а й частину продуктів, необхідних для виживання сім’ї (див. Продрозкладка), що призвело до масових селянських повстань. Швидкий розвиток села і зміцнення С. як соціального класу відбувся в період НЕПу, коли селянам в Україні безоплатно було передано 92% земельного фонду (див. Нова економічна політика; Продподаток). Водночас при цьому відбувалася диференціація селянських господарств. Такому розвитку села поклала кінець сталінська колективізація, за якої було репресовано 10 млн заможних селян. Значного удару по С. завдав голодомор 1932-1933. У серпні 1932 прийнятий Закон про захист колективної власності, згідно з яким навіть за збирання колосків на колгоспному полі людей жорстоко карали. За це та за посягання на колгоспне майно на початку 1933 було розстріляно 12 тис. осіб. Колгоспи часів правління Сталіна мало чим відрізнялись від панщини. Лише зі зміною державної політики почалося їх демократичне реформування, а 1967 селяни почали отримувати пенсію та оплачувану відпустку. Життя С. в 70-80-х XX ст. стало заможним: їх вклади в ощадкаси 1985 становили 15 млрд крб, а середня зарплата була не нижчою ніж у промисловості. Водночас господарська діяльність колгоспів була значною мірою одержавлена (див. Сільське господарство). З часу проголошення незалежності України під диктатом МВФ та власної кланово-номенклатурної еліти переважну більшість рентабельних колгоспів (1990 з 14 тис. колгоспів в СРСР збитковими були лише 0,8 тис.) було ліквідовано, а їх матеріально-технічну базу – розкрадено і зруйновано. На селі з’явилося масове безробіття (до 3 млн осіб), заробітна плата 2004 була більш ніж удвічі нижчою, ніж заробітна плата робітників у промисловості (у квітні 2005 – 305 грн, або 46% середнього рівня у галузях економіки). Загалом реальні доходи С. за 90-ті XX ст. з урахуванням суспільних фондів споживання знизилися майже в 15 разів. Якщо фонд заробітної плати у сільському господарстві 1990 становив 10 млрд крб, то 2004 – 4,2 млрд грн (за 2000-2004 кількість зайнятих у цій сфері скоротилась з 2,5 до 1,2 млн осіб). За 2000-2004 зникло 178 сіл, у 2004 водопроводи мали лише 23% населених пунктів, газопроводи – 30%, фельдшерсько-акушерських пунктів – 55%, заклади культури клубного типу – 60%; за 2000-2004 кількість середніх освітніх закладів скоротилася на 425, дошкільних закладів – на 1147, закладів культури клубного типу – на 916, дільничних лікарень – на 275, фельдшерсько-акушерських пунктів – на 641. Приватизація землі за умов тотального зубожіння С., неможливості реалізації прав, гарантованих Конституцією (на працю, безоплатне отримання вищої освіти, медичних послуг та ін.), дорогих банківських кредитів, відсутності техніки, спекулятивних дій посередників тощо у недалекому майбутньому призведе до масового відчуження землі від С., його перетворення на дешеву найману робочу силу, з одного боку, та концентрації земельної власності у руках нової української буржуазії – з іншого.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Історичний розвиток життя на землі.
Ви зараз читаєте: Селянство