СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛОВА



ДІЄСЛОВО

2. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛОВА

Дієслово-носій динамічної ознаки, тобто представленої як дія або процес, що має певні часові показники: тривалість, нетривалість, початок процесу, ознаку закінченості і под. У реченні Людина ходить дієслово ходить називає ту ознаку, яка тимчасово або постійно характеризує людину,- спосіб пересування (Людина задумливо ходить – тимчасова ознака; Людина ходить, тобто має здатність ходити-відносно постійна ознака; Дитя вже ходить – набуло властивої людині здатності пересуватися – постійна

характеристична ознака); у словосполученні синіюче море дієслово (дієприкметник) синіюче називає колір не як постійну ознаку моря – цю функцію виконав би прикметник: сине море, а як якість, що виникає у її носія за певних умов (сонячний день, безвітряна погода і под.); дієслово (дієприслівник) може передавати, як і прислівник, ознаку ознаки (пор.: Юнак сидів замислено – Юнак сидів замислившись) – різниця в семантиці прислівника й дієприслівника тут майже не відчувається, оскільки процесуальність зосереджена у відмінюваному дієслові, а в дієприслівнику вона ослаблена; інфінітиву, який умовно зветься вихідною
формою дієслова, властиво передавати предметність: інфінітив може виступати в значенні додатка (пор. Я йду гуляти – Я йду на гуляння) і в значенні підмета (пор. Читати корисно – Читання корисне). Від перехідних дієслів (досить рідко від неперехідних) утворюється також предикативна форма на – но, – то. Напр.: пишу – пишучий/писаний – пишучи/писавши – писати – писано; вип’ю – випитий – випивши – випити – випито. Предикативна форма підкреслює відсутність семантичного зв’язку дієслова з певним виконавцем: писано на папері (дія виконувалась без вказівки на певну особу), тут ужито дієприслівниковий зворот (хтось, може й відомий з контексту, але в цьому разі не названий, ужив дієприслівниковий зворот). Усі ці п’ять дієслівних утворень – відмінюване дієслово (verbum finitum), дієприкметник, дієприслівник, інфінітив і предикативна форма – утворюють вихідну дієслівну парадигму, в якій кожне утворення виступає з однаковим набором лексичних сем, але з різними граматичними семами. Наприклад, у членах первинної дієслівної парадигми гуляю – гуляючий – гуляючи І гулявши – гуляти виступають лексичні семи: “використовувати вільний час”, “не бути обтяженим виробничими, службовими та іншими справами”, “приємно проводити час” тощо.

Перший член дієслівної парадигми – відмінюване дієслово – покликаний співвідносити цей набір лексичних сем з якоюсь особою, що діє в певному реальному чи ірреальному часовому відтинку, у зв’язку з чим йому властиві граматичні семи особи, часу і способу, підпорядковані на семантичному рівні категорії персональності-імперсональності, напр.: “Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень” (Т. Шевченко).

Другий член дієслівної парадигми – дієприкметник – теж пов’язаний з конкретною особою (або іншим діячем), співвідносячи з нею цей же набір лексичних сем; проте цей набір представлено не як основний, динамічний, а як вторинний, ад’єктивований, а тому в його граматичну структуру входить сема атрибутивності. Це однаковою мірою стосується активних і пасивних дієприкметників, пор.: “Справді мовби нічого вже для нас не існує, тільки ця швидкісна траса, її нескінченність, її гудучий, зникаючий у темряві бетон” (О. Гончар); “Зів’ялий лист, пожовклий лист Шепоче скаргу Богу!” (М. Вороний); “Наповнивши поливальницю, Грицько поспішив у низьке, вкрите гофрованим залізом приміщення” (М. Рудь). Чим більше дієприкметник має при собі залежних слів, тим виразніше проглядає його семантична дієслівна природа. Пасивні дієприкметники, входячи до особової парадигми пасиву, повністю її відновлюють.

Третій член парадигми – дієприслівник – представлений двома формами, подібно до другого, передає не головну, а вторинну ознаку, співвіднесену, проте, не безпосередньо з особою (або іншим діячем), а з тією основною дією, яку вона виконує. Природно, що цей член первинної дієслівної парадигми містить сему вторинності дії і, як випливає з наявності двох форм,- сему граматичного часу. Напр.: “Погулявши та потанцювавши, гості знов сіли за столи” (І. Нечуй-Левицький); “До Бога звівши руки, Розпука кидає в блакить Крик навісної муки” (М. Вороний); “Співачка багато працювала, готуючись до концерту” (Л. Смілянський).

Четвертий план парадигми – інфінітив – володіє не тільки семою дієвості, а й семою предметності та семою ад’єктивності. Як і пасивний дієприкметник, він повністю відновлює свою граматичну природу, входячи до складу форми майбутнього часу, тобто включаючись в особову парадигму: буду жити і творити. Досить виразно виступає ця природа й тоді, коли неозначена форма вживається в значенні особового дієслова чи то зі значенням, наближеним до індикатива (“Як сонце, я почну. А як скінчу? Не знати…” – М. Вороний), імператива (” – Встать! – гаркнув Грабовський. Учні встали” – О. Довженко) чи кон’юнктива (“Вас тут могли впізнать – І не минути б вам лихої смерті” – М. Вороний). Сема предметності активізується у тому разі, коли інфінітив уживається в ролі підмета, присудка або додатка, напр.: ” – А, кажу тобі, зрозуміти велику людину – це не горіх розкусити” (Б. Лепкий); “Для припинення хитань серед запорізьких козаків государ дозволяє чинити з козаками на власний розсуд” (Д. Яворницький). Такі речення з інфінітивами вільно трансформуються в речення з іменниками, особливо віддієслівними. Пор.: Жити – це означає працювати – Життя – це праця; Ми йдемо мітингувати – Ми йдемо на мітинг; Покинув би ти писати – Покинув би ти писання. Нарешті, сема ад’єктивності помітна в тих випадках, коли інфінітив уживається в безособових реченнях, напр.: “В залі було чути всякі мови, перемішані, поламані, чудернацькі” (І. Нечуй-Левицький). У цьому разі інфінітив може бути легко замінений прислівником: чути – чутно. Проте це чи не єдиний випадок подібної трансформації в літературній українській мові.

П’ятий член парадигми – предикативна форма – цілком відновлює сему дієвості, частково втрачену формально пов’язаним з нею пасивним дієприкметником. Ця форма вживається в реченні тільки в значенні присудка, причім саме речення може бути трансформоване в неозначено-особове з активним значенням: поле засіяно – поле засіяли, козаченька вбито – козаченька вбили. Сема атрибутивності, наявна в пасивних дієприкметниках, у предикативних формах практично нейтралізується.

Отже, в дієслові при спільності лексичної семантики його вихідних утворень, виражаються всі основні граматичні особливості, якими характеризуються інші частини мови поряд з головною, власне – дієслівною, лексико-граматичною ознакою – динамічною, в дієслові може виражатися статична, атрибутивна ознака, що ріднить його з прикметником, ознака ознаки – як у прислівнику, предметність – як в іменнику. В окремих слов’янських мовах деякі невласне – дієслівні ознаки, а разом з ними і їхні носії – дієслівні утворення, що належать до вихідної дієслівної парадигми, втрачаються. Прикладами можуть служити предикативна форма на – но, – то в російській мові, інфінітив – у болгарській.

Головна семантико – синтаксична властивість дієслова полягає, як відомо, в тому, що воно служить предикативним центром речення. Проте, крім дієслова, цю позицію може займати також іменник (мова – душа народу, сонце – в зеніті), прикметник (небо чисте), займенниковий іменник (він просто ніхто), числівник (два і три – разом п’ять), прислівник (мені соромно), тобто кожна повнозначна частина мови може набувати семантики, близької до дієслівної.

Слід також відзначити, що функції дієслова можуть виконувати вигуки і частки. Це насамперед звуконаслідувальні слова клац, бац, бух, беркиць, бебех, бульк і под., кожне з яких може ставати коренем похідного дієслова зі значенням одноразової дії: клацнути, бацнути, бухнути, булькнути, беркицьнути, бебехнути. Можливі також похідні дієслова зі значенням регулярної повторюваності дії: бульк – булькати, булькотіти, торох-торохкати, торохтіти, ляск – ляскати, ляскотіти і т. ін. Напр.: “Панас приклав рушницю мало не до обличчя і бахнув” (М. Коцюбинський); “Оглушливо бахкала гармата в ярку” (О. Донченко); “Машина бухає й стогне важко, мов велетенські груди в агонії” (Леся Українка); “І знову глухо бухкають розриви” (М. Стельмах); “Свирид нагнувся, а вона, наче по бочці, бухкотіла кулаками по його спині” (Панас Мирний); “Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика” (І. Нечуй-Левицький); “Зірвавшись з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у річку камінець” (В. Козаченко).

Поряд із звуконаслідувальними вигуками, пов’язаними з природними явищами (падіння фізичних тіл, шум вітру й води і под.), уживаються також слова, що передають звуки, приписувані тваринам, або різні види людської мовної комунікації (шу-шу – приглушене мовлення, хи-хи — жартівливе мовлення, бу-бу – нерозбірливе мовлення і под.). Усі вони можуть ставати коренями звуконаслідувальних дієслів: бе – бекати, ме – мекати, няв – нявкати, гав – гавкати, му – мукати і т. д.; шу-шу – шушукати, хи-хи – хихикати, бу-бу – бубоніти і т. д. Від більшості з них (практично від усіх, окрім тих, що утворюються за допомогою суфікса – оні-, а також із семантикою невиразного мовлення) утворені також однократні дієслова з суфіксом – ну-: хихикнути, бекнути, мекнути, нявкнути, гавкнути, мукнути і т. ін. Напр.: “От кияни шушу-шушу і ра дяться” (укр. казка) – “Деякі в середині купи штовхались, шушукали та стиха сміялись” (І. Франко); “Тут дихати не можна, а ви хи-хи, ха-ха!” (О. Довженко) – “З дзіниці виходять дівчата, шепочучи і хихикаючи поміж себе” (М. Кропивницький) – “На те питання не тілько Грицько та Іван зареготали, а й Галя крізь сльози хихикнула” (Панас Мирний); “Вівці ліниво згинають коліна. Голі морди з старечим виразом зануди одкривають слиняві губи, щоб поскаржитись бозна-кому: бе-е… ме-е” (М. Коцюбинський) – “Ціла отара овець та кіз, ягнят, козенят мекала та бекала” (І. Нечуй-Левицький) – “Теля бекнуло та й скочило прямо на пліт” (О. Мартович).

Квазідієслова стосовно людської мовної комунікації можуть входити до складу сталих словосполучень, напр.: “Чи, може, й з тими хихи справляла?” (О. Гончар).

З семантикою віддавання уживається присудкове слово (квазідієслово) на, яке є антонімом дієслова дати. Але якщо останнє має хоч і архаїчну, атематичну, але все ж таки дієслівну структуру (первинну дієслівну парадигму, особові й родові закінчення, видові форми: дати/давати), то слово на всього цього позбавлене. Єдине, що йому властиве з форм, це здатність утворювати за аналогією до особових дієслів форму 2-ї особи множини нате, пор.: ” – Ось на, заграй! – тиче Іван Грицькові дудку” (Панас Мирний) – “А як сподобите мене довір’я, то цей дар прийміть, і проценти за перший місяць ось нате, та ще й червінцями” (І. Нечуй-Левицький). Проте на зрідка має й інший антонім-присудкове слово ке-“дай”, “подай”, а також “поглянь”, “зверни увагу”. Відповідно утворюється і форма множини кете. Пор.: ” – Ке мені шматок рибини,- простягаючи руку, каже Яків” (Панас Мирний) – “Чи таки наша картопля, чи, може, турецька? А кете лишень дайте сюди,- я подивлюсь! – сказав Мельхиседек” (І. Нечуй-Левицький).

З семантикою заборони мовлення й іншого звуковиявлення уживається вигук цить, що відповідно має в множині форму цитьте. Напр.: “- В гетьмана голова людська, а в тамтого чортяча.- Ци-и-ить! – Та чого цитькаєш? Що правда, то не гріх” (Б. Лепкий) – ” – Цитьте, дітки, цитьте, любі: не дай Боже – хто підслуха” (П. Грабовський). Як і від звуконаслідувальних вигуків, від цить утворюються дієслова як однократної, так і повторюваної дії: цитькнути/цитьнути – цитькати.

Синонімами дієслів з семантикою виявлення сильного почуття є прийменниково-іменникові сполучення у сміх, у плач, у сльози і под. Напр.: “Бабина дочка в сміх” (укр. казка); “Настя, як здума про себе, то зараз у сльози” (Г. Квітка-Основ’яненко).

Присудкове значення, а отже, дієслівну семантику мають незмінні слова типу гилі, драла, навтіки/навтьоки, навтікача, хода, напр.: “А їхали вони лісом, Климко прислідив, якою вони дорогою поїхали, та й гилі за ними” (укр. казка); “Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам драла” (І. Франко); “Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив-і хода!” (укр. казка). Ці слова можуть також виступати і в складі фразеологічних словосполучень, напр.: давати/дати драла, пуститися навтьоки, кинутися навтікача і под.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Кровообіг людини схема.
Ви зараз читаєте: СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛОВА