Шістдесятництво в українській культурі



Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)

§ 14. “ВІДЛИГА” В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

3. Шістдесятництво в українській культурі.

Роки лібералізації суспільного та культурного життя дали змогу українській інтелігенції вільніше подивитися на світ і за ідеологічними штучними конструкціями побачити живі гуманістичні загальнолюдські цінності. Під їх впливом у середовищі інтелігенції формувалося, набувало реальної сили критичне ставлення до дійсності, наростання несприйняття

канонів соцреалізму. Одночасно відроджувався інтерес до власної національної культури, народних звичаїв і обрядів, власної історії. Глибокі зміни у свідомості, світосприйнятті та творчості митців 1960-х років спричинили виникнення явища, відомого під назвою “шістдесятництво” – рух

Шістдесятництво в українській культурі

Сцена з опери К. Данькевича “Богдан Хмельницький” у постановці Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. 1951 р.

Творчої молоді, яка осягала світ, органічно поєднуючи в собі загальнолюдські та національні цінності, легко знаходила нову оригінальну тематику, не обмежену рамками

офіційної ідеології.

На передній план шістдесятники вивели національні проблеми – утвердження першості рідної мови, популяризацію здобутків української культури в народі з метою духовного відродження нації.

Твори шістдесятників дедалі більше суперечили створеним державною пропагандою ідеологічним штампам. Вони рішуче відкидали усталені стереотипи та звеличували загальнолюдські ідеали. На початку 1960-х років у Києві осередком культурного життя став клуб творчої молоді “Супутник”. Він був заснований у 1959 р. студентами театрального інституту та консерваторії, літераторами та художниками. У клубі працювали секції кіно, театральна, письменницька, художня, музична. Керівником був обраний Лесь Тамюк. У роботі “Супутника” брали активну участь літератори та критики: І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, І. Світличний, Є. Сверстюк, художниця А. Горська. Вони проводили творчі вечори, виставки, організовували пошуки місць поховання жертв політичних репресій. Однією з форм роботи стало слухання лекцій з історії України. їх молодим митцям читали історики О. Апанович та М. Брайчевський. З ініціативи членів клубу був створений студентський міжвузівський фольклорний мандрівний хор “Жайворонок”. Подібні клуби почали діяти у Львові та Харкові. У Львові з 1962 р. працював клуб “Пролісок”, у Харкові творча молодь гуртувалася навколо російського поета Б. Чичибабіна.

Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років розквітнув талант одного з найяскравіших українських поетів, “лицаря українського відродження”, уродженця Полтавщини Василя Симоненка. У 1962 р. побачила світ його перша поетична збірка “Тиша і грім”. Пізніше вийшли друком збірки “Вино з троянд”, “Земне тяжіння”, “Подорож в країну Навпаки”. Усі вони були підпорядковані одній ідеї – безмежній любові до Батьківщини.

Тоді ж в українську літературу стрімко ввійшла випускниця Московського літературного інституту Ліна Костенко. Її перші збірки “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця” засвідчили про великий талант поетеси, її здатність образно осягати дійсність, народжувати свіжі, живі думки, подавати їх у чудовій поетичній формі.

Поряд із названими іменами суспільно-культурний рух шістдесятників творили такі видатні митці, як М. Осадчий, М. Горинь, С. Караванський, В. Стус, М. Холодний, І. Калинець та інші творці української літератури новітнього часу.

Плідними та багатогранними були композиторські надбання Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Нову хвилю в кінематографічній творчості представляли С. Параджанов, К). Іллєнко, Л. Осика.

Рух шістдесятників в образотворчому мистецтві яскраво представляла талановита художниця Тетяна Яблонська. У 1960-і роки вона на противагу догматам соцреалізму демонструвала нові рішення художніх образів. У них художниця талановито розвивала давню традицію українського народного живопису (“Травень”,

Шістдесятництво в українській культурі

Василь Симоненко

Шістдесятництво в українській культурі

А. Горська та ін. Вітраж “Шевченко. Мати”. 1964р.

“Фольклорна сюїта” та ін.). Разом із В. Зарецьким та іншими художниками-шістдесятниками заснувала фольклорний напрям в українському образотворчому мистецтві. Незважаючи на перешкоди, він зберігся і продовжив розвиток у наступні роки.

1964 р. Алла Горська в співавторстві з О. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко створила в Київському університеті вітраж “Шевченко. Мати”. Зображення Т. Шевченка супроводжувалося словами: “Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово”. Створена комісія визнала цей твір як “ідейно ворожий”. Аллу Горську й Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників України.

Лібералізований, але не знищений тоталітаризм дуже швидко відчув загрозу у вільній творчості молодих шістдесятників. їхні твори не друкували, проти них розгортали критичні кампанії. Компартійно-державна верхівка повернулася до адміністративних заборон. Так, уже в 1958 р. була заборонена поетична збірка Дмитра Павличка “Правда кличе”. За таких умов творча інтелігенція розповсюджувала листівки, брошури, книжки, які публікувалися “самвидавом”.

Безперечно, партійні функціонери від ідеології не могли схвалювати подібне. У їхні плани не входили докорінні зрушення в національно-культурній політиці. Поворотним моментом у політиці стосовно молодих творчих сил стало відвідання М. Хрущовим виставки в Манежі в грудні 1962 p., де він звинуватив представників неофіційного мистецтва в “зраді інтересів народу”. А після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією 8 березня 1963 р. в Кремлі розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників: літераторів, художників, учених і шанувальників їхніх творів – учителів, студентів, старшокласників. Критику за так звані формалізм і космополітизм1 влада супроводжувала заборонами публікувати твори, проводити літературно-мистецькі вечори, закриттям клубів творчої молоді. Під тиском влади значна частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності й поринула у сферу професійних інтересів, приховуючи своє ставлення до влади або, висловлюючи свою опозиційність у завуальованих формах. Частина молодих митців залишилася на своїх позиціях, що й призвело до їх конфронтації з владою.

Молодий учитель із м. Горлівки В. Стус через кілька років після прийняття нового закону про школу (1958) писав у листі до А. Малишка: “На Донбасі (та й не тільки) викладати українську мову в російській школі – одне недоумство… Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мову народу, який виростив цих батьків… Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної… Іноді здається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. …Співають, коли дерево, на якому вони сидять, здригається від сокири… Як можна зрозуміти їхній спокій?”

Євген Сверстюк про шістдесятників

Шістдесятники – велике явище другої половини XX ст., дивне своїм виникненням у непевну пору “

Відлиги” та стоїчним протистоянням неосталінізму й живучою енергією в пору лібералізації.

…Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає нас. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 1960-х років і фіксується образ:

Такий був час: кругом шакали,

У колі жменька нас жива,

А ми феномена шукали

І спотикались об слова.

Другою ознакою, я б назвав шукання правди та чесної позиції, у чому вже є неприйняття й опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді – за шукання істини – замість ідеї, спущеної зверху для оспівування.

Третьою ознакою я б назвав неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі та всьому апаратові будівничих казарм.

Ивитися на світ і за ідеологічними штучними конструкціями побачити живі гуманістичні загальнолюдські цінності. Під їх впливом у середовищі інтелігенції формувалося, набувало реальної сили критичне ставлення до дійсності, наростання несприйняття канонів соцреалізму. Одночасно відроджувався інтерес до власної національної культури, народних звичаїв і обрядів, власної історії. Глибокі зміни у свідомості, світосприйнятті та творчості митців 1960-х років спричинили виникнення явища, відомого під назвою “шістдесятництво” – рух

Шістдесятництво в українській культурі

Сцена з опери К. Данькевича “Богдан Хмельницький” у постановці Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. 1951 р.

Творчої молоді, яка осягала світ, органічно поєднуючи в собі загальнолюдські та національні цінності, легко знаходила нову оригінальну тематику, не обмежену рамками офіційної ідеології.

На передній план шістдесятники вивели національні проблеми – утвердження першості рідної мови, популяризацію здобутків української культури в народі з метою духовного відродження нації.

Твори шістдесятників дедалі більше суперечили створеним державною пропагандою ідеологічним штампам. Вони рішуче відкидали усталені стереотипи та звеличували загальнолюдські ідеали. На початку 1960-х років у Києві осередком культурного життя став клуб творчої молоді “Супутник”. Він був заснований у 1959 р. студентами театрального інституту та консерваторії, літераторами та художниками. У клубі працювали секції кіно, театральна, письменницька, художня, музична. Керівником був обраний Лесь Тамюк. У роботі “Супутника” брали активну участь літератори та критики: І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, І. Світличний, Є. Сверстюк, художниця А. Горська. Вони проводили творчі вечори, виставки, організовували пошуки місць поховання жертв політичних репресій. Однією з форм роботи стало слухання лекцій з історії України. їх молодим митцям читали історики О. Апанович та М. Брайчевський. З ініціативи членів клубу був створений студентський міжвузівський фольклорний мандрівний хор “Жайворонок”. Подібні клуби почали діяти у Львові та Харкові. У Львові з 1962 р. працював клуб “Пролісок”, у Харкові творча молодь гуртувалася навколо російського поета Б. Чичибабіна.

Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років розквітнув талант одного з найяскравіших українських поетів, “лицаря українського відродження”, уродженця Полтавщини Василя Симоненка. У 1962 р. побачила світ його перша поетична збірка “Тиша і грім”. Пізніше вийшли друком збірки “Вино з троянд”, “Земне тяжіння”, “Подорож в країну Навпаки”. Усі вони були підпорядковані одній ідеї – безмежній любові до Батьківщини.

Тоді ж в українську літературу стрімко ввійшла випускниця Московського літературного інституту Ліна Костенко. Її перші збірки “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця” засвідчили про великий талант поетеси, її здатність образно осягати дійсність, народжувати свіжі, живі думки, подавати їх у чудовій поетичній формі.

Поряд із названими іменами суспільно-культурний рух шістдесятників творили такі видатні митці, як М. Осадчий, М. Горинь, С. Караванський, В. Стус, М. Холодний, І. Калинець та інші творці української літератури новітнього часу.

Плідними та багатогранними були композиторські надбання Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Нову хвилю в кінематографічній творчості представляли С. Параджанов, К). Іллєнко, Л. Осика.

Рух шістдесятників в образотворчому мистецтві яскраво представляла талановита художниця Тетяна Яблонська. У 1960-і роки вона на противагу догматам соцреалізму демонструвала нові рішення художніх образів. У них художниця талановито розвивала давню традицію українського народного живопису (“Травень”,

Шістдесятництво в українській культурі

Василь Симоненко

Шістдесятництво в українській культурі

А. Горська та ін. Вітраж “Шевченко. Мати”. 1964р.

“Фольклорна сюїта” та ін.). Разом із В. Зарецьким та іншими художниками-шістдесятниками заснувала фольклорний напрям в українському образотворчому мистецтві. Незважаючи на перешкоди, він зберігся і продовжив розвиток у наступні роки.

1964 р. Алла Горська в співавторстві з О. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко створила в Київському університеті вітраж “Шевченко. Мати”. Зображення Т. Шевченка супроводжувалося словами: “Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово”. Створена комісія визнала цей твір як “ідейно ворожий”. Аллу Горську й Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників України.

Лібералізований, але не знищений тоталітаризм дуже швидко відчув загрозу у вільній творчості молодих шістдесятників. їхні твори не друкували, проти них розгортали критичні кампанії. Компартійно-державна верхівка повернулася до адміністративних заборон. Так, уже в 1958 р. була заборонена поетична збірка Дмитра Павличка “Правда кличе”. За таких умов творча інтелігенція розповсюджувала листівки, брошури, книжки, які публікувалися “самвидавом”.

Безперечно, партійні функціонери від ідеології не могли схвалювати подібне. У їхні плани не входили докорінні зрушення в національно-культурній політиці. Поворотним моментом у політиці стосовно молодих творчих сил стало відвідання М. Хрущовим виставки в Манежі в грудні 1962 p., де він звинуватив представників неофіційного мистецтва в “зраді інтересів народу”. А після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією 8 березня 1963 р. в Кремлі розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників: літераторів, художників, учених і шанувальників їхніх творів – учителів, студентів, старшокласників. Критику за так звані формалізм і космополітизм1 влада супроводжувала заборонами публікувати твори, проводити літературно-мистецькі вечори, закриттям клубів творчої молоді. Під тиском влади значна частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності й поринула у сферу професійних інтересів, приховуючи своє ставлення до влади або, висловлюючи свою опозиційність у завуальованих формах. Частина молодих митців залишилася на своїх позиціях, що й призвело до їх конфронтації з владою.

Молодий учитель із м. Горлівки В. Стус через кілька років після прийняття нового закону про школу (1958) писав у листі до А. Малишка: “На Донбасі (та й не тільки) викладати українську мову в російській школі – одне недоумство… Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мову народу, який виростив цих батьків… Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної… Іноді здається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. …Співають, коли дерево, на якому вони сидять, здригається від сокири… Як можна зрозуміти їхній спокій?”

Євген Сверстюк про шістдесятників

Шістдесятники – велике явище другої половини XX ст., дивне своїм виникненням у непевну пору “

Відлиги” та стоїчним протистоянням неосталінізму й живучою енергією в пору лібералізації.

…Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає нас. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 1960-х років і фіксується образ:

Такий був час: кругом шакали,

У колі жменька нас жива,

А ми феномена шукали

І спотикались об слова.

Другою ознакою, я б назвав шукання правди та чесної позиції, у чому вже є неприйняття й опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді – за шукання істини – замість ідеї, спущеної зверху для оспівування.

Третьою ознакою я б назвав неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі та всьому апаратові будівничих казарм.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Основні форми рельєфу.
Ви зараз читаєте: Шістдесятництво в українській культурі