Сільське господарство



Сільське господарство – найважливіша сфера народного господарства, яка забезпечує населення продуктами харчування і є важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. У цій сфері в Україні створюється бл. 1/3 національного доходу. У С. г. відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежать здоров’я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан. С. г. складається з двох великих комплесних галузей – рослинництва і тваринництва, кожну з яких поділяють на окремі підгалузі: рослинництво

– на рільництво з вирощування зернових і технічних культур, овочівництво, плодівництво і луківництво; тваринництво – на розведення великої рогатої худоби, свинарство, птахівництво, конярство, бджільництво та ін. У середині XVIII ст. у С. г. було зайнято майже 80% сукупної робочої сили планети, на початку XX ст. – бл. 40%, на початку 90-х – понад 1 млрд осіб (приблизно 20%), а в розвинених країнах світу – до 5% працездатного населення, зокрема у США – 2,5%. У наступний період частка зайнятих у цій сфері продовжувала скорочуватись. У С. г. України 2005 працювало 6 млн 625 тис. осіб. Різке скорочення кількості зайнятих у С. г. в розвинених країнах зумовлене значним зростанням продуктивності праці в цій галузі. Один зайнятий у цій сфері у США забезпечує продуктами харчування приблизно 140 жителів країни (в Україні – 13-15 осіб). С. г. України було заподіяно величезних збитків під час насильницької колективізації, штучного голодомору 1929-1932, не виваженої аграрної політики за командно-адміністративної системи до 80-х XX ст., хибною аграрною політикою з часу проголошення незалежності України, тому найбагатша в світі чорноземами країна, яка, за оцінками ФАО ООН, може прогодувати до 1 млрд осіб, поки що не в змозі забезпечити продовольством власне населення, а сировиною – відповідні галузі. Попри збитковість значної кількості підприємств, в Україні 1991 кожне господарство одержало в середньому по 2,2 млн крб. Водночас мало місце істотне відставання від розвинених країн за продуктивністю праці. С. г. значною мірою залежить від природно-кліматичних умов. Це зумовлено передусім використанням землі як специфічного засобу виробництва (її родючістю та ін.), а виробництво сільськогосподарської продукції підпорядковане природним і біологічним законам. Специфіка сільськогосподарського виробництва потребує значної мобілізації сил його працівників, оскільки сівбу і збирання врожаю без втрат слід провести у дуже стислі терміни, тому працівники села мають бути забезпечені необхідною сільськогосподарською технікою. Залежність С. г. від погодних умов потребує створення страхових фондів на випадок посухи, надмірних опадів та ін. Соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил у С. г. – аграрні відносини, системна сутність яких відображає власність на землю, передусім її економічний та юридичний аспекти (див. Аграрні відносини). Аграрні відносини у капіталістичних країнах у XX ст. розвивалися через створення великих капіталістичних ферм, колективних господарств, скорочення кількості фермерських господарств, розширення орендних відносин. У США кількість фермерських господарств з початку XX ст. до початку XXI ст. скоротилася з 5,8 млн до приблизно 1,9 млн. На одне господарство припадало в середньому 180 га землі. Лише 70 тис. великих капіталістичних господарств (3,5%) реалізували 67% товарної продукції, а 1,5 млн малих ферм – 12,2%. Серед них 900 тис. ферм були збитковими, навіть з урахуванням державних дотацій; 570 тис. ферм мали дохід приблизно 5 тис. дол., що за вирахування державних дотацій також означає їх збитковість, хоча вони володіли 44% приватної земельної власності. 3,8% великих господарств використовували лише 20% сільськогосподарських угідь. Кожне з них мало в середньому 1500 га землі. Вони наймали понад 900 тис. осіб. У третьому тисячолітті роль таких господарств значно зросте. Обсяг прямих державних дотацій у США 1999 – 23 млрд дол., непрямих – у 2,5 разу більше. Без такої підтримки ці господарства збанкрутували б. У країнах ЄС у 1992-2001 частка загальної підтримки С. г. становила 2,1-2,3% ВВП, а відносна підтримка за рахунок споживачів і платників податків – 34-40%. Загалом у колгоспах СРСР один працівник за день виробляв сільськогосподарської продукції на 1,95 дол., а в США – на 8,8 дол. У наступні роки розрив у продуктивності праці між двома країнами зріс і наприкінці 80-х становив у середньому 8,5 разу. Внаслідок хибної аграрної політики С. г. в СРСР до кінця 70-х-початку 80-х XX ст. було в основному збитковим. Лише у 80-х XX ст. внаслідок певного дотримання паритету цін на сільськогосподарську продукцію зменшується кількість збиткових колгоспів і радгоспів, зростає їх рентабельність. Так, якщо 1980 було 12,2 тис. прибуткових колгоспів і 13,7 тис. збиткових, то 1985 ці дані відповідно становили 22,8 і 3,4 тис., а 1990 28,5 і 0,8 тис. У 1980 прибутку зовсім не було. У 1985 він становив уже 10 млрд крб, а 1990 – 27,3 млрд дол. Рівень рентабельності за ці роки зріс від мінус 0,4 до 19 і 36%. Виробничі основні фонди в колгоспах за 10 років збільшились із 94 до 165 млрд крб. Частка дотацій у роздрібній ціні на хліб становила 20%, свинини – 60%, молока – 61%, яловичини – 74%, масла – 72%, цукру – 14%. Загалом більша кількість зайнятих у С. г. України, відносно висока матеріальна база давали змогу виробляти на початку 90-х у розрахунку на душу населення майже таку саму кількість сільськогосподарської продукції, як і в окремих країнах Європи (зокрема, було зібрано 51 млн т зерна). Водночас Україна щорічно експортувала такої продукції на суму бл. ЗО млрд крб. У наступні 15 років обсяг виробництва валової сільськогосподарської продукції у зіставних цінах скоротився з 104,5 млрд крб 1990 до 65,8 млрд грн 2004, в т. ч. цукру – у 3 рази, худоби і птиці – у 2,7 разу, молока – в 1,8 разу, вовни – у 9 разів. Основними причинами такої кризи, які конкретизують основну (хибність аграрної політики), є значний диспаритет цін (внаслідок чого С. г. щорічно втрачає бл. 10 млрд грн), орієнтація на переважання приватної власності, руйнування матеріально-технічної бази (так, парк зернозбиральних комбайнів скоротився з 105 до 61 тис. здебільшого низької якості), зниження родючості грунтів (кількість органічних добрив скоротилась приблизно у 13 разів), недостатнє фінансування (у формі дотацій у С. г. повертається менше 20% створеного у цій сфері національного доходу) та ін. Загалом на основі 11,3 тис. колективних сільськогосподарських підприємств до 2005 було створено 16,1 тис. нових агроформувань, в т. ч. 1,9 тис. фермерських господарств, 3,6 тис. приватних, 7,8 тис. господарських товариств, 2,2 тис. виробничих кооперативів та 0,4 тис. інших підприємств. Крім того, право на земельний пай отримали 6,9 млн селян, причому 6,8 млн отримали сертифікати. Проте понад 60% паїв отримали пенсіонери, з 2000 бл. 100 тис. паїв (понад 400 тис. га) щороку переходить у власність жителів міст, понад 500 тис. паїв продано за безцінь, що загалом означає зростання відчуження власників землі від праці на ній. Тому у разі надання приватними власниками землі в оренду держава має встановити справедливіші норми оплати за користування землею порівняно з тими, що існували до кінця 2005. Важливо не допустити, щоб дрібні приватні власники продавали землю для забезпечення старості, оплати медичних послуг, навчання дітей, прожиття в період вимушеного безробіття тощо, оскільки витрати на ці сфери, згідно з Основним законом України, повинна здійснювати держава. Найнебезпечніший варіант реформи – поступова концентрація землі в руках тих, хто її не обробляє, і перетворення дрібних приватних власників на найманих працівників, що посилюватиме первісне нагромадження капіталу. Загалом у процесі аграрних реформ повинна переважати колективна, в т. ч. кооперативна, форма власності. Неефективним виявилося розширення особистих підсобних господарств: їхня площа збільшилася в 2,5 разу, а обсяг сільськогосподарської продукції зріс лише на 15%. Крім того, 10,6 млн сімей мали присадибні ділянки загальною площею 3,7 млн га (в т. ч. 3,2 млн га ріллі). Майже 6 млн громадян отримали ділянки для садівництва та городництва. Разом із фермерськими господарствами в особистому користуванні населення – понад 6 млн га землі. При створенні колективних господарств на основі приватної трудової власності на землю відбувається поєднання приватного привласнення з колективним за домінування колективного. Спочатку приватна власність є основою колективної, здебільшого з юридичної точки зору. Відтак колективна форма власності й господарювання, ефективність їх розвитку стають визначальними щодо приватного привласнення частки колективної власності. Твердження окремих економістів про вирішальну роль приватної власності у створенні стимулів до праці є некоректним у теоретико-методологічному аспекті і не відповідає реаліям розвитку колективних господарств у розвинених країнах світу, оскільки при цьому не враховується синергічний ефект від колективного характеру виробництва та колективного привласнення. Крім того, у колективних господарствах виникає ефект масштабу. Важливий напрям радикальної аграрної реформи – створення ефективного АПК (див. Аграрно-промисловий комплекс). Внаслідок хибної аграрної політики в Україні деградує село: за 2002-2004 у 8 тис. населених пунктів не народилось жодної дитини, зростає безробіття, посилюється п’янство та ін. (див. Селянство), що вимагає від нової влади рішучих кроків.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Не з дієсловами.
Ви зараз читаєте: Сільське господарство