СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ



ОСНОВИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Ааронівці – прихильники Андрія (Аарона) Жукова, засновника однієї з безпопівських течій (згод) у Старообрядництві.

Абат (сирійськ. abba – батько) – настоятель монастиря в католицькій церкві.

Абсолют (лат. absolutus – безумовний, повний, необмежений, досконалий) – нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Бога.

Авеста

– священна книга зороастризму.

Аватара (санскр. – “той, хто сходить вниз”) – в індуїзмі втілення Бога в образах інших богів, людей або тварин, яке приходить з духовного світу задля спасіння визначених певними обставинами душ.

Авгури (лат. – птаха) – жрецька колегія в Стародавньому Римі, що займалась птахогаданням, тобто дізнаванням волі богів по крику птахів або їх польоту.

Автокефалія (гр. autos – сам і kephale – голова) – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Агіографія (гр. hagios – святий і grapho – пишу) – різновид церковної літератури; життєписи

(житія) святих.

Агностицизм (гр. agnostos – незнаний) – філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істини, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Адам (староєвр., досл. – земля) – за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий день творіння.

Адвентизм (лат. adventus – пришестя) – течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник – Вільям Міллер (1782-1849).

Акафіст – дослівно грецькою “несідальне”, тобто читання слів, під час якого не дозволяється сидіти. Так називається відправа молитов (12 “кондаків” і 12 “ікосів”), в яких прославляється Ісус Христос, Божа Мати або який-небудь святий. Акафісти читаються на молебнях, іноді під час всеношної, на утрені замість “кафізмів”, до читання Євангелія.

Аксіологія (гр. axios – цінний або axia – цінність і logos – вчення) – вчення про ціннісне ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя (староєвр. халлелу – хваліть, ях – Ягве) – хвалебний приспів у християнському богослужінні.

Аллах (араб, альїлах – божество, Бог) – ім’я Бога в ісламі.

Алтар – лат. “підвищений жертовник”, олтар, вівтар. Східна частина церкви, де знаходиться престол і жертовник, відділена від середини церкви іконостасом.

Амвон – грец. “схід”. Так називається напівкругле підвищення, на дві або три сходинки, перед царськими вратами вівтаря. Тут диякон виголошує єктенії, читає Євангеліє, звідси говорить священик проповідь.

Амінь (гр. і лат. атеп, давньоєвр. – хай буде істинно) – слово, що вживається наприкінці християнських молитов, священних текстів тощо.

Амулет (араб. hamula – носити) – предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити удачу.

Аналіз (гр. – розклад, розчленування) – метод пізнання, який полягає в уявному (мисленому) розчленуванні цілого на частини з метою його детального вивчення.

Аналой – високий і вузький столик із скошеною верхньою дошкою; на нього кладуть Євангеліє, ікони та богослужбові книги.

Анафема (гр. anathema – прокляття) – у християнстві прокляті від імені Бога, найвища кара для віруючого.

Ангели (гр. angelos – вісник) – згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу, створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Всевишнього.

Аніматизм (лат. animatus – живий) – віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Анімізм (лат. апіта – душа або animus – дух) – віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

Антидор – грец. “замість дару”. Так називаються залишки просфори, з якої виймається Св. Агнець; вони роздаються богомольцям наприкінці Літургії.

Антиміс – грец. “замість престолу” – шовкове полотно з ушитою в нього часточкою св. мощей; на ньому зображається покладення у гріб Спасителя. Правити Літургію можна тільки на антимісі.

Антихрист – супротивник Ісуса Христа, беззаконник, який мусить з’явитися перед другим пришестям Христа і протидіяти Месії. Прагнутиме знищити християнство, але сам буде знищений Христом-переможцем.

Антропоморфізм (гр. апітров – людина, morphe – вид, форма) – надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

Антропософія (гр. antropos – людина і sophia – мудрість) – релігійно-містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину.

Апокрифи (гр. aроkriphos – таємний, секретний) – релігійні твори, які офіційно не визнані священиками, а відтак не є канонічними.

Апологетика – розділ богослов’я, в якому розглядається сутність даної релігії, витлумачуються особливості її догматичної системи, моральних принципів та ін. й зорієнтований на виправдання і захист її догматів за допомогою аргументів, звернутих до розуму. Апологети – ідейні захисники релігії.

Апостоли (гр. apostplos – посланець) – у християнстві група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

Артос – освячений хліб, символ Христа. Артос роздається вірним у суботу на Великодньому тижні (або у Фомину неділю) на честь Христового Воскресіння і на спомин про братські трапези перших християн.

Архат (санкср., досл. – достойний, гідний, праведник) – істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перероджень (сансари).

Архетипи (гр. arhe – початок, походження і topos – відбиток, форма) – вроджені праобрази, першоознаки, що складають зміст колективного несвідомого (К.-Г. Юнг) та можуть відкриватися людині у сні, містичному прозрінні, міфі, релігійній уяві тощо.

Архієпископ (гр. arhi – старший, episkopos – наглядач) – старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

Архієрей (гр. arhiereus – старший священик) – у православ’ї загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа чернецького (чорного) духовенства.

Архімандрит – настоятель великого чоловічого монастиря, намісник лаври; титул ректора духовних академій і семінарій.

Аскетизм (гр. asketes – добре навчений) – моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ.

Астральні культи (гр. astron – зірка) – релігійні дії, пов’язані з обожненням небесних тіл.

Атеїзм (гр. а – не і teos – Бог) – форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного, заперечує будь-які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах і виявах.

Атрибут (лат. attributum – додане) – невід’ємна властивість предмета чи явища. Наприклад, за Р. Декартом, атрибутом матерії є протяжність, а душі – мислення.

Аят – вірш у Корані.

Баптизм (гр. baptizo – занурювати, хрестити у воді) – протестантський напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт (1554-1612). Членами баптистських общин є приблизно 35 млн. осіб зі 122 країн світу.

Берегині – поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов’янських віруваннях.

Біблія (гр. biblia – книги) – священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Має дві частини – Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт (27 книг). Складалася протягом 1 тис. до н. є. та II-III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

Благодать – термін християнського богослов’я, що позначає дію Бога в людині як дар.

Благочинний – адміністративно-судова посадова особа у православній церкві, помічник єпископа, який здійснює догляд за церквами й духовенством одного з районів єпархії – благочинія.

Бог – першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об’єкт культу.

Богослов’я, теологія – система витлумачення, обгрунтування і захисту релігійного віровчення та обрядності, а також сукупність церковних дисциплін. Має такі складники: академічне, апофатичне, катафатичне, догматичне, моральне (практичне), пастирське, соціальне Б.

Богослужіння – сукупність дій, обрядів, церемоній, пов’язаних із системою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

Богохульство – образа імені Бога, інших святих, предметів культу та ін., що карається церквою та державою, якщо церква є державною.

Бодхисатва (санскр., досл. – той, хто прагне просвітлення) – людина чи інша істота, яка прийняла рішення вийти з кола сансари і

Стати Буддою.

Братства – національно-релігійні та просвітницькі громадські організації ХV-ХVIIІ ст. при православних церквах України, які боролися за національно-культурну незалежність народу, здійснювали релігійну та світську освіту населення.

Будда (санскр. будх – пробуджуватися; просвітлений, пробуджений) – 1) Сіддхартха Гаутама, який є засновником і основоположником буддійської релігії; 2) антропоморфний символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку; 3) людина, що досягла найвищого ступеня духовного розвитку.

Буддизм – найдавніша світова релігія, яка виникла в VI-V ст. до н. е. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

Буття з Богом – внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

Ватикан – держава-місто, що виникла внаслідок підписання

11 лютого 1929 р. угоди між Пієм ХІ і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870 р.) пап і Римської курії. Має всі державні атрибути, зокрема дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа – 44 гектари.

Вибір – складний внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої.

Вівтар – східна частина храму у православних церквах, відгороджена від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол для освячення дарів, готують для причастя хліб і вино.

Вікарій – у католицькій церкві намісник, заступник духовної особи. Так, Папа Римський вважається В. Христа.

Відчуття – відображення певних властивостей предметів і явищ (кольору, звуку, запаху, твердості тощо) внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів людини.

Вільнодумство – ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

Віра – бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

Віросповідання – належність до будь-якої релігії, церкви, конфесії, релігійної організації; окреме об’єднання, що має своє віровчення, культ і організацію. В. іноді називають конфесією.

Віротерпимість – визнання права на сповідування окремих релігій; терпиме, шанобливе ставлення до представників інших віросповідань.

Віруючий – особа, яка є суб’єктом релігійної віри і діяльності.

Воля – здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зусилля, необхідні для її втілення.

Географія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

Глосолалія (гр. glossa – незрозуміле слово і lalien – говорити) – розмови віруючого з Богом “незнайомою” (“іншою”) мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Гносеологія (гр. gnosis – пізнання) – філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

Гомілетика – розділ богослов’я, в якому розглядаються питання теорії та практики проповідницької діяльності.

Горне місце – простір у вівтарі за святим Престолом, на схід від нього.

Гріх – порушення релігійного закону, відхилення від релігійно – моральних норм, приписів.

Гуманізм (лат. humanus – людяний, людський)- історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Дао – у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.

Даосизм – релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові Дао.

Де – у даосизмі опредметнений, конкретний вияв Дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Дезінтегративна функція релігії – здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

Деїзм (лат. deus – Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є безособовою першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому.

Декалог – релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності – праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, правдивість тощо).

Демон (гр. diamon – божество, дух) – у давньогрецькій міфології – надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві – злий дух, Диявол.

Демонізм – одна з форм давніх вірувань, що рунтувалася на уявленнях про існування надприродних істот – демонів як безплотних сутностей.

Демонологія – релігійне вчення про демонів, яке виникло на рунті первісної віри в духів.

Деномінація (лат. denomination – перейменування) – проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.

Дерево життя – невід’ємна складова космогонічних і часових первісних уявлень: вважалося, що його коріння йшло з глибин землі, з царства померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона – житло богів та духів.

Деструкція (лат. destructia – руйнування) – порушення або руйнування структури чого-небудь.

Догмати релігійні (гр. dogmatos – думка, вчення) – основні положення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінними істинами, встановленими Богом, і є обов’язковими для визнання їх усіма віруючими.

Дух – надприродна сутність, самодостатнє нематеріальне начало, що впливає на стани людини, природні явища і сфери.

Духовенство – спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

Духовний суверенітет – активно-творча, незалежна духовна діяльність індивіда, який усвідомлює власну унікальність.

Душа – у буденній свідомості – глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях – таємнича “чуттєво-надчуттєва” істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації – безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

Езотеризм (гр. – внутрішній) – феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого – засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам.

Екзарх у сучасному православ’ї – глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи об’єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю.

Екстремізм релігійний – схильність до крайніх протиправних дій на релігійному грунті з метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

Екуменічний рух – об’єднавчий рух християнських церков.

Емоція (лат. emovere – збуджувати, хвилювати) – один із виявів суб’єктивного ставлення людини до навколишнього світу і самої себе у формі безпосереднього переживання, душевного хвилювання (гнів, страх, радість і т. п.).

Енцикліка – послання Папи Римського до всіх католиків чи окремої країни, віруючих інших віросповідань, інколи також до невіруючих. Присвячується найважливішим суспільно-політичним, релігійним, моральним питанням.

Есхатологія (гр. eschatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Етнологія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає місце і роль етнічного та релігійного компонентів у житті певного народу, нації.

Етнонаціональні релігії – релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов’язані з певною етнонаціональною спільнотою.

Етнос (гр. ethnos – народ, плем’я) – історична, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єва – згідно з Біблією, перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йому як дружина.

Євангелія (гр. euangelion – блага вість) – ранньохристиянські твори, що оповідають про життя Ісуса Христа та розкривають зміст його вчення. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоана), були ще Євангелія від інших авторів (Петра, Андрія, Филипа тощо). Нині їх відомо понад 3 0.

Євхаристія – грец. “подяка”. Таїнство Причастя.

Єлей – освячене оливкова олія. Вживається для лампад і для помазування під час богослужіння.

Єпархія (гр. eparchia – володарювання) – церковно-адміністративний округ у християнській церкві на чолі з архієреєм.

Єпископ (по-іншому – архієрей) – вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останніх – разом з іншими єпископами). В католицькій та православній церквах Є. обов’язково повинен бути ченцем. Почесне звання для Є. – архієпископ. Може отримати титул митрополита – вищого звання духовної особи.

Єпитрахиль – грец. “нашийник”. Довга, широка смуга матерії, яку священик, відправляючи службу, надягає на шию, так що обидва кінці рівно спускаються спереду нижче колін.

Єресь (старогр. airesis – відбір, переконання) – релігійні вчення, відмінні від офіційних релігійних доктрин і організацій.

Єрусалим – місто в Палестині, де зосереджено святині християнської, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віросповідань вважається священним містом.

Жертвопринесення – один із найдавніших релігійних обрядів принесення жертв, дарів Богу, святим ангелам, духам померлих предків та ін. У християнстві це – запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя та ін.

Завіт – поняття Біблії, що означає сакральний союз Бога з людством.

Знахарство – система лікування захворювань, яка uрунтується на уявленнях про їхнє надприродне походження.

Зооморфізм (гр. zoon – тварина, morphe – форма) – надання рис тварин образам реальних або вигаданих об’єктів.

Ігумен (гр. hegumenos – той, хто веде, керуючий) – настоятель православного чоловічого монастиря.

Іджма – узгоджена думка мусульманських богословів – законників щодо певних релігійно-правових питань, які не висвітлено Кораном або Суною.

Ідол (гр. eidolos – маленьке зображення) – виготовлений із дерева, каменю чи іншого матеріалу предмет, що зображує, уособлює божество.

Ієрарх (гр. hioros – священний, arche – влада) – представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, кардинал, архієпископ, єпископ).

Ієрей – офіційна назва православного священика.

Ікона (гр. eikon – зображення, образ) – зображення Бога, святого, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування.

Іконостас (гр. eikon – зображення, образ і stasis – місце стояння)

– стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від центральної частини православного храму.

Ікос – церковна пісня, в якій прославляється подвиг святого або важливість події свята.

Імам (араб. амма – стояти попереду) – духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Іманентне (лат. immanens – властивий чому-небудь) – притаманна якому-небудь предмету, явищу, процесу певна внутрішня властивість (закономірність).

Імператив (лат. imperativus – владний) – веління, настійна

Вимога, правило.

Індиферентний (лат. indifferens – бездіяльний, байдужий) – той, хто байдужий до світоглядних питань, зокрема до релігійних та атеїстичних.

Індуїзм – поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Індульгенція (лат. indulgentia – милість) – папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і ще не скоєних гріхів, що видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Інок – монах, член релігійної громади, що живе в монастирі.

Інтегративна функція релігії – здатність релігії сприяти безконфліктному зв’язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства в цілому.

Інтеграція (лат. integratio – відновлення, поповнення) – об’єднання в ціле окремих частин або елементів; процес розширення різних видів співробітництва між державами.

Інтронізація – святкове введення на престол (трон) новообраного Папи або Патріарха; проводиться за особливим ритуалом.

Інтуїтивний – той, який ‘рунтується на інтуїції, зумовлений нею.

Інтуїція (лат. intuitio – уява, споглядання, від intueor – уважно дивлюся, звертаю увагу) – безпосереднє осягнення істини без логічного об’рунтування, проміжних ланок аргументації; проникливість, відчуття, здогад.

Іоан Хреститель – за Євангеліями, пророк, який провістив прихід Христа, був його попередником.

Іподиякон – церковний служитель, помічник диякона. Носить стихар (довгий прямий одяг з широкими рукавами), опоясаний навхрест орарем (вузька довга лента). Іподиякони прислужують при єпископі.

Іпостась (гр. hipostasis – сутність, основа) – одна з трьох подоб єдиносущної божественної Трійці.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis – нерозумний, несвідомий) – вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання – інтуїція, почуття.

Ірраціональне – те, що перебуває за межами розуму, недоступне раціональному пізнанню і не може бути виражене в логічних поняттях.

Іслам – одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині поширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

Історія релігії – розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

Ісус Христос (гр. christos – помазаник, месія) – засновник і центральний образ християнства. За християнською традицією, Ісус Христос є боголюдиною, яка поєднує в собі божественне й людське начала (друга іпостась Трійці – Бог-Син).

Іудаїзм – одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Іудаїзм прогресивний – реформістський рух, що є найпоширенішим і найвпливовішим напрямом у сучасному іудаїзмі. Акцентує увагу на внутрішньому духовному осмисленні цінностей іудаїзму. Зародився у XVIII ст. в Європі. Нині має до 2 млн. послідовників, що мешкають у 43 країнах світу. В Україні діє 40 громад прогресивного іудаїзму. Головою Прогресивного іудаїзму України є равин О. Духовний.

Йога (санскр., букв. – з’єднання, зосередження) – в індійській традиції один із 6 ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану “звільнення” душі від тягаря тіла, матерії.

Кальвінізм – деномінація в протестантизмі, що виникла в ході Реформації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509-1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвиз – начення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим – загибель.

Канон – грец. “правило”, “зразок”. Каноном називаються за особливими правилами складені дев’ять (друга часто пропускається) пісень. Зміст канонів міняється залежно від згадуваної події, але початкові заспіви кожної з дев’яти пісень (ірмоси) майже завжди складаються за певним зразком, запозиченим із Старого Завіту. Наприклад, ірмос першої пісні має за свій взірець пісню, виголошену Господеві після чудесного переходу євреїв через Червоне море. На утрені канон співається й читається після Євангелія.

Канонізація – зарахування церквою певних осіб до лику святих.

Канонічне право – у православній церкві сукупність законів (канонів), установлених головно на Вселенських Соборах. К. п. підтримується церковним примусом, а в деяких країнах – і силою державного примусу. Визначає структуру церков, культ, побут духовенства, ченців, віруючих тощо.

Капелан – католицький священик, який перебуває при капелі (церкві). Інститут К. впроваджено також в арміях багатьох країн.

Каплиця – невеличка молитовна споруда без вівтаря.

Кардинал (лат. cardinalis – головний) – головна духовна особа в католицькій церковній ієрархії після папи римського.

Карма (санскр., досл. – дія, обов’язок, відплата) – особлива містична сила, автоматичний “закон відплати”, відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі.

Категорії релігієзнавства – загальні поняття, що відображають суттєві, закономірні зв’язки і відношення, притаманні релігійному феномену та явищам, безпосередньо пов’язаним із ним.

Катехізис (гр. kateehesis – повчання) – книга, що містить короткий виклад основ християнського віровчення і моралі переважно у формі запитань і відповідей.

Католицизм (гр. katolikos – загальний, вселенський) – один із основних (поряд із православ’ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054 р.

Квазіатеїзм (лат. quasi – ніби, майже) – удаваний, несправжній атеїзм, наприклад атеїзм радянської доби.

Квазірелігія (лат. quasi – ніби, майже) – несправжній, удаваний (нерелігійний) об’єкт поклоніння.

Києво-Печерська лавра – один із найдавніших (приблизно 1051 р.) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

Київська митрополія – церковний округ, що до середини XV ст. об’єднував усі християнські громади, парафії, єпархії та здійснював канонічний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрисдикції Константинопольського патріарха.

Кияс – порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками; судження про не передбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії – здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями (“свободою у дусі”, “братством у вірі”, “рівністю у гріховності й стражданні”, особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об’єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

Комунікативна функція релігії – здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв’язки.

Комунікація (лат. communicatio – зв’язок, повідомлення) – передавання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, що uрунтується на взаєморозумінні.

Конгрегації – органи управління Ватикану.

Кондак – коротка пісня, в якій стисло зображається життєвий подвиг святого або зміст священної події.

Конклав (лат. con clave – досл., замкнута кімната) – збори кардиналів, що скликаються відразу після смерті папи римського для обрання нового папи.

Конкордат – договір між Папою Римським та урядом якоїсь країни, згідно з яким визначаються положення та привілеї католицької церкви в даній країні.

Конфесія (лат. confessio – визнання, сповідування) – релігійне об’єднання, що має своє віровчення, культ і організацію.

Конфірмація (лат. confirmatio – зміцнення) – таїнство миропомазання в католицькій церкві.

Конфуціанство – комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551- 479 р. до н. е.). У їх основі – питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

Коран – священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

Кордоцентризм (лат. cor, cordis – серце) – релігійно – філософська концепція богопізнання, в якій центральне місце відводиться серцю як органу пізнання Бога.

Креаціонізм (лат. creatio – створюю) – релігійне вчення про створення світу Богом із нічого. Притаманне іудаїзму, християнству, ісламу.

Культова діяльність – система певних обрядів, сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродним.

Курія – назва сукупності верховних установ Ватикану, що відають фінансами, шлюборозлучними процесами, питаннями канонізації святих, заснування орденів та ін.

Кутя (гр. киккіа – зерно) – обрядова страва східних слов’ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

Лавра (гр. laura – вулиця, прохід) – назва найбільших і найвпливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні лаврою називаються два монастирі: Києво-Печерська (з 1182 р.) в Києві і Почаївська (з 1833 р.) на Тернопіллі.

Ладан – ароматична смола, що виділяє під час горіння ароматичний дим. Л. збирають із надрізів кори дерева босвели, що росте у Східній Африці.

Легат – особа, яка виконує особливі доручення Папи в країнах, з якими Ватикан має дипломатичні відносини.

Легітимація (лат. legitimus – законний) – визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Легітимізуюча функція релігії – здатність релігії виховувати у віруючих шанобливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Лжиця – ложечка, якою причащають вірних Тіла і Крові Христової.

Лінгвістичне релігієзнавство – напрям релігієзнавства, предметом дослідження якого є мова релігії як знакова система, що містить вербальні та невербальні засоби символічно зашифрованої інформації, джерелом для яких є священні тексти.

Літургія (гр. litos – загальний, ergou – справа) – обідня, найголовніше християнське богослужіння, що проводиться у всіх християнських віросповіданнях. Обов’язковим елементом усіх літургій є таїнство причастя (євхаристія).

Людський дух – здатність людини відчувати, виявляти вольові зусилля, визначати мету життя і творчо діяти.

Лютеранство – деномінація в протестантизмі, основні принципи віровчення якої сформульовані М. Лютером (1483-1546) та його послідовниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

Магія (гр. mageia, лат. magia – чаклунство) – сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій можна здійснювати вплив на людей, предметний світ чи хід подій.

Мара – в міфології багатьох народів світу демоністичне уособлення зла.

Матфей – в християнській традиції один із 12 апостолів, найближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

Медитація (лат. meditatio – міркування) – розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовнішніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об’єкті.

Мекка – головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона – харам (“священна”, “заборонена”).

Меса (франц. messe, лат. missa, від mitto – посилаю) – богослужіння в католицькій церкві.

Месіанізм – віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі царство небесне.

Методи релігієзнавства – шляхи (засоби) розв’язання пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Мечеть (араб. масджид – місце поклоніння) – релігійно – культова споруда, храм у мусульман.

Милосердя – одне з найголовніших релігійних благочесть, що розглядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Божа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства, реальної доброчинності щодо знедолених тощо.

Миро (гр. myron – пахуче масло) – речовина, що використовується священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освяченні церкви тощо.

Миропомазання – одне із семи таїнств християн, що символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

Мислення – абстрактне, опосередковане, узагальнююче відтворення світу; ідеальний момент діяльності людини, спрямований на вироблення знань і керування ними.

Митра – висока, кругла шапка, вишивана золотом або сріблом. її вдягають архієреї та заслужені священики під час богослужіння.

Митрополит (гр. metropolites, букв. – людина з головного міста)

– у церквах із патріаршою системою управління – другий після патріарха чин у церковній ієрархії.

Мінея – церковно-богослужбова книга, що складається з дванадцяти томів, відповідно до числа місяців. У мінеях даються молитви для церковного богослужіння на всі дні року, вміщені всі свята, які справляються завжди в певні числа.

Міф (гр. mythos – розповідь, переказ, оповідка) – духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об’єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

Мокоша – жіноче божество у міфології прадавніх українців. Входила до давньоруського пантеону, її ідол стояв у Києві поруч з ідолом Перуна та інших богів.

Молитва – вербальне (словесне) звернення людини до об’єкта своєї віри (Бога, святих тощо) із проханням усіляких благ, заступництва, відвернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

Монастир (гр. monosterion – місце, житло усамітнених) – громада ченців, які об’єдналися на основі спільних релігійних поглядів, ідеалів для спільного мешкання відповідно до певних правил і норм, установлених церквою і зафіксованих у певних статутах.

Монах, чернець – особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі.

Монізм (гр. monos – один, єдиний) – принцип пояснення світу у світлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало – матерія) й ідеалістичний (начало – дух).

Монотеїзм (гр. monos – єдиний, theos – Бог) – форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Монофізитство (гр. monos – єдиний, один, phisis – природа) – вчення в християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві – божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451 р.) визнав це вчення єрессю.

Мормони – Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнах світу. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

Мощі – рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час нетлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шануються в католицизмі й православ’ї.

Мулла (араб. маула – пан, володар) – найнижчий сан служителя культу в ісламі.

Муфтій (араб. муфті – той, хто визначає) – найвища духовна особа мусульман-сунітів, знавець шаріату.

Мухаммед (Мугаммад, Магомет, бл. 570-632 рр.) – засновник ісламу, “посланець Аллаха”, головний і останній пророк істинної віри.

Мученики – в католицизмі та православ’ї особи, які зазнали страждань від гонінь на християн, але залишилися вірні своєму віровченню. Першими мучениками в українському православ’ї були святі Борис і Гліб.

Нагірна проповідь – за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами, у якій моральність переосмислюється на засадах любові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством (“вбогі духом”, “засмучені”, “голодні та спрагнені правди”, “милостиві”, “чисті серцем”, “миротворці” тощо).

Назарет – за Євангеліями, місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

Намаз (перс. – молитва) – мусульманська канонічна молитва, яку виконують п’ять разів на день.

Натуралізм (лат. natura – природа) – у широкому розумінні – зовнішня правдоподібність, фактографічне копіювання життєвих явищ, переважання фізіологічного боку людського життя.

Неврастенія (гр. astheneia – слабкість) – функціональне захворювання нервової системи, астенія, що розвинулася внаслідок тривалого розумового або емоційного перенапруження та фізіологічних перевантажень.

Невроз (гр. neuron – жила, нерв) – функціональні нервово – психічні захворювання (неврастенія, істерія, нав’язливі страхи тощо), які виникають внаслідок психічного перенапруження, глибоких переживань.

Неорелігії – синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

Неотомізм – панівний напрям у філософії сучасного католицизму, прибічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обрушувати синтез раціонального й ірраціонального на основі вчення Томи Аквінського.

Неофрейдизм (гр. neos – новий) – напрям у сучасній філософії та психології, прибічники якого, на відміну від біологізму 3. Фрейда, враховують і роль середовища у формуванні особистості.

Несвідоме – сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму) та формуються опосередковано через генетично закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

Нігілізм релігійний (лат. nihil – ніщо) – форма заперечення релігії з позицій егоїстичного індивіда, який ставиться до життя суто прагматично, керується принципами анархізму, сповідує свободу від будь-яких переконань.

Німб (лат. nimbus – хмарина) – умовне позначення сяяння навколо голови в зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

Нірвана – психологічний стан завершеності внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, абсолютна відсутність бажань.

Новий Завіт – частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують християни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зокрема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісуса Христа.

Ной – біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

Нунцій (лат. nuntius – вісник) – постійний дипломатичний представник (посол) Апостольської Столиці в державі, з якою та підтримує дипломатичні відносини.

Обрізання – релігійно-магічний обряд обрізання крайньої плоті статевого органа чоловіків. В іудаїзмі здійснюється на восьмий день після народження малюка і засвідчує етноконфесійну належність та ознаку завіту між Ягве і обраним ним народом; в ісламі постає важливим елементом конфесійної ідентифікації, але здійснюється над підлітками. Застосовується також у деяких племенах Африки, Австралії та Океанії.

Одкровення – термін, яким в іудеїв, християн, мусульман позначається все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

Окультизм (лат. occultus – прихований, таємний) – містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів тощо. Часто вживається як синонім слова “езотеричний”, що означає “для обраних”.

Омофор – довга й широка смуга тканини, прикрашена хрестами. її носить єпископ під час богослужіння поверх інших священних одеж.

Онтологія (гр. ontos – єство) – розділ філософії, вчення про буття світу, його сутність, структуру й закономірності, фундаментальні принципи і категорії.

Оранта – іконографічний образ Богоматері, що сформувався у середні віки (на повний зріст, з піднятими на рівні обличчя руками та повернутими до глядача долонями). Класичним втіленням Оранти є мозаїчне зображення на куполі собору Софії Київської.

Ортодокс (гр. orthodoxos – правовірний) – людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

Ортодоксія (гр. orthodoxia – правильна думка) – неухильне дотримання традиційного вчення церкви.

Острозька Біблія – перше повне видання Біблії в перекладі давньою українською мовою в її східнослов’янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

Отпуст – коротка молитва, яку читає священик по закінченні церковної служби.

Пагода, ступа – культова буддійська споруда, в якій зберігаються буддійські святині, реліквії. Будується поруч з храмом.

Панагія – грец. “всесвята”. Невеличка кругла іконка Божої Матері, яку на грудях носять єпископи.

Панахида – коротка відправа, на якій моляться за померлих.

Пантеїзм (гр. pan – все, theos – Бог) – вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як абсолюту з природою.

Пантеон (гр. pantheion – місце, присвячене всім богам) – сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян – храм, присвячений усім богам; нині – місце поховання видатних людей.

Папа римський (гр. papas, лат. papa – батько, наставник, вихователь) – глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи.

Паперть – надвірний анок при вході до церкви.

Парадигма (гр. paradeigma – приклад, взірець) – панівна система наукових ідей та теорій, що дає вченим – з їх допомогою і через систему освіти всьому суспільству – певне бачення світу. Сприяє розв’язанню світоглядних і практичних проблем. П. служить еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну парадигму.

Парафія – у православ’ї, католицизмі первинна територіально – адміністративна одиниця церкви.

Паства, миряни – звичайні віруючі у церкві.

Пастор – служитель церкви у протестантських течіях.

Пасха (Великдень) – свято християн, встановлене на честь чудодійного воскресіння розіп’ятого на хресті Ісуса Христа.

Патерик – у православній церкві збірник життєписів, розповідей про монахів (наприклад, “Києво-Печерський патерик”).

Патріарх (гр. patriarches – праотець, родоначальник) – найвищий духовний сан, глава церкви. В Україні сан патріарха мають предстоятелі Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та Української греко-католицької церкви.

Пересопницьке Євангеліє – рукописний переклад чотирьох Євангелій давньоукраїнською літературно-писемною мовою. Створене

В 1556-1561 рр. у Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині – Рівненська область). Зберігається у Центральній науковій бібліотеці НАН України ім. Вернадського як національна святиня.

Піст – важливий спосіб регламентації життя віруючих за церковними правилами, що передбачає невживання скоромної їжі.

Плюралізм релігійний – поліконфесійний характер релігійності соціальних груп, підданих однієї країни, держави.

Політеїзм (гр. poly – багато, theos – Бог) – уявлення про існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

Помазаник – пророк, первосвященик або чернець, помазаний миром на знак одержання влади від Бога.

Помісні собори – з’їзди представників низових релігійних організацій однієї або декількох церкв для вирішення важливих і складних питань.

Праведність – за релігійними уявленнями, бездоганні вчинки віруючого у повсякденному житті.

Православ’я – один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після розколу 1054 р.

Православ’я українське – християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами української духовності.

Примас (лат. primas – первенствуючий) – титул у деяких християнських церквах (католицькій, англіканській), який належить архієрею, що має вищу владу над духовенством певної країни.

Принцип – фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвіша основа, основоположна ідея, що визначає смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання.

Принципи релігієзнавства – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Природне право – право кожної людини задовольняти свої погреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Притвор – західна частина церкви, де за давніх часів стояли ті, що готувалися до хрещення та сповіді. За церковним уставом у притворі мають відправлятися літії (частина богослужіння) та всілякі треби.

Проблема – знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття; суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знаннями і дійсністю або суперечність у самому пізнанні.

Провіденціалізм (лат. providensia – провидіння) – релігійно – філософська концепція історії як промислу Божого.

Прозелітизм – намагання навернути у свою релігію послідовників інших вірувань.

Проповідь – публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час богослужіння.

Проскура (гр., досл. – дарунок, пожертва) – невеликої круглої форми хліб із квасного пшеничного тіста, що вживається для причащання у православній церкві.

Протестантизм – третій, поряд із православ’ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов’язано з Реформацією.

Псалми (гр. psalmos – пісня) – короткі і порівняно нескладні за формою релігійні пісні й гімни, які входять у Псалтир.

Психоаналіз (гр. psyche – душа) – метод психотерапії і психологічне вчення (3. Фрейд), що грунтується на вирішальній ролі в житті індивіда та розвитку людства несвідомих психічних процесів і мотивацій.

Психологія релігії – розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

П’ятидесятники (від старозавітного свята П’ятдесятниці, в Новому Завіті – зелені свята, або Трійця) – пізньопротестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п’ятдесятий день після Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього – плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П’ ятикнижжя Мойсея, Тора (давньоєвр. – вчення, закон) – назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо. Рабин (давньоєвр. раббі – мій учитель) – священнослужитель в іудаїзмі; авторитет у витлумаченні приписів та заборон для членів іудейської громади.

Рай і пекло – за релігійними уявленнями, місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

Рамадан (рамазан) – дев’ятий місяць мусульманського

Календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією, в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

Раціоналізм (лат. rationalis – розумний) – філософський напрям, прибічники якого визнають розум основою пізнання і поведінки людей.

Раціональне – встановлене і обгрунтоване розумом (мисленням); те, що випливає з нього й доступне його розумінню.

Регулятивна функція релігії – здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та коригувати міжособистісні стосунки.

Релігієзнавство – галузь гуманітарних знань, спрямована на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Релігійна антропологія – галузь релігієзнавства, специфіка якої полягає в тому, що сутність існування, природа, призначення людини розуміється, виходячи з призначення вищого першопочатку (Бога).

Релігійна культурологія – система знань, яка розкриває роль релігії, церкви у зародженні, розвитку та функціонуванні культури, взаємовплив релігії та культури в історичному контексті.

Релігійна організація – об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил і ролей.

Релігійна свідомість – система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

Релігійна толерантність – характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

Релігійне вільнодумство – форма критичного релігієзнавства, антирелігійна течія суспільної думки, що еволюціонувала від буденної антирелігійної свідомості, здорового глузду до завершеної, теоретично обгрунтованої форми із залученням різних галузей науки.

Реформація (лат. reformatio – перетворення, виправлення) – антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Р. – повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської церкви у дусі євангельських ідеалів.

Ритуал – сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу.

Різдво Христове – одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня – у католиків, 7 січня – у православних), в основі якого – євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

Розп’яття (лат. crucifixio – закріплення на хресті) – за Євангеліями, страта і смерть Ісуса Христа на хресті.

Рух – у найзагальнішому контексті – будь-які взаємодії, зміна станів об’єкта.

Саваоф – одна з назв Бога-Отця у християнстві.

Сакралізація – залучення у сферу релігійного регулювання різних форм громадської та індивідуальної свідомості, соціальних відносин, діяльності установ, людей, освячення предметів, завдяки чому вони начебто набувають надприродних властивостей.

Сакральне (лат. sacer – священний) – наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими є таїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

Самоактуалізація (самореалізація) – становлення особи у світі, розкриття її творчих можливостей власними зусиллями. Таємниче злиття її душевного світу зі світом зовнішнім, реалізація внутрішньо необхідної потреби людини (потреби в спілкуванні, пізнанні, творчості, самопізнанні тощо).

Самовизначення – вільний, усвідомлений людиною і санкціонований її совістю вибір ціннісно-смислових засад, життєвих орієнтирів та визначення на цій основі позицій власного буття.

Самосвідомість – спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

Сансара (санскр. – повторення народжень і смертей) – уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Сатанізм – напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо.

Сварог – бог небесного вогню у давніх слов’ян (І тис. до н. е.).

Світ – у широкому розумінні – цілісна система всього сущого, охопленого людською свідомістю, почуттями, волею та діяльністю. У вузькому – система конкретних об’єктів, з якими людина перебуває у певному співвідношенні (світ книги, світ спорту, світ музики тощо).

Світовий Дух – у релігії – особлива духовна сила, що здатна творити, пізнавати й освячувати світ.

Світоглядна функція релігії – здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом.

Свобода – здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Свобода віросповідання – свобода вибору особистістю

Релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореалізація у вибраній релігійній сфері.

Свобода в релігії – міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.

Свобода релігії – незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалізації особистості.

Свобода совісті – це право мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або несповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Свобода церкви – ступінь автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури управління певного релігійного об’єднання, його правовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Святе Письмо – кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в індуїзмі – Веди, в зороастризмі – Авеста, в іудаїзмі – Тора, в буддизмі – Трипітака, у християнстві – Біблія, в ісламі – Коран тощо.

Святий престол (лат. sancta sede – крісло-трон) – символ влади папи як єпископа Рима, найважливіший знак його церковної влади.

Священство – за християнським вченням, ті повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія.

Священнослужителі – люди, які є служителями культу, введені в духовний сан і мають право самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства.

Секта (лат. seco – розділяти або лат. sehta – вчення, напрям)

– релігійне об’єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напряму і конфліктує з ним.

Секуляризація (лат. seacularis – мирський, світський) – процес звільнення різних сфер суспільних відносин, особистого життя, свідомості, діяльності, поведінки людей від впливу релігійного, сакрального.

Секулярний (лат. seacularis – мирський, світський) – вивільнений від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідомості, діяльності і поведінки людини.

Сенсуалізм (франц. sensualisme, лат. sensus – відчуття) – філософське вчення, прибічники якого визнають відчуття єдиним джерелом і головною формою достовірного пізнання.

Символ віри – стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов’язком віруючого.

Синагога (гр. synagoge – місце зібрання) – молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод (гр. sinogos – зібрання) – дорадчі органи при православних патріархах і папі римському.

Синтоїзм (япон. синто – шлях богів) – національна релігія японців, що сформувалася в VI-VII ст. на основі анімістичних культів.

Сіон – частина Єрусалиму, пагорб, де, згідно з Біблією, розташовувався цар Давид і храм Яхве.

Скептицизм (гр. skepticos – той, що розглядає, досліджує) – вчення, прибічники якого піддають сумніву можливість досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.

Скит (гр. asketos – подвижник) – монастир, розташований у пустельному місці.

Служебник – церковно-богослужбова книга, яка містить у собі молитви священика від утрені до Літургії.

Собор – 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

Совість – усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Софія в перекладі з грецької – знання, мудрість – поняття, що знайшло відображення у богослужінні, храмовій архітектурі іконопису як вияв Премудрості Божої.

Соціологія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

Спокута, спокутування – догмат у християнстві, сутність якого полягає в тому, що Бог-Отець приніс у жертву свого сина для С. людських гріхів.

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей на основі комплексу відчуттів.

Старий Завіт – дохристиянська частина Біблії, яку іудеї і християни вважають священною. Християни розрізняють у С. З. такі книги: П’ятикнижжя Мойсееве (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону), книги історичні, книги “великих” і “малих” пророків та повчально-поетичні книги. Православні визнають 50 книг С. З., з яких 39 – канонічні, 11 – неканонічні, але корисні для читання; католики вважають 39 книг першоканонічними, інші – другоканонічними; протестанти визнають лише 39 книг. У С. З. розповідається про створення світу і людини, про договори між Богом і людьми, первородний гріх, потоп, складні ситуації з життя Богом обраного єврейського народу. Тут містяться також різні молитви (псалми), філософські роздуми, епічні твори, афоризми, лірична поезія тощо.

Страждання – почуття, пов’язане з терпінням болю, нестатків, тягот як наслідок гріхопадіння.

Субстанція (лат. substantia – сутність) – вічна, незмінна першооснова всього сущого, його об’єднуюче начало.

Субстрат (лат. substratum – підстилка) – 1) загальна, єдина основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ; 2) речовина або предмет.

Суна (араб. звичай, зразок) – святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм – один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану, а й Суни.

Сцієнтизм (лаг. scientia – знання, зразок) – світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації людини у світі.

Таїнство – обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.

Творчість – синтез різних форм діяльності людини з метою створення нових якостей матеріального і духовного буття.

Телеологія (гр. telos – ціль і logos – вчення) – вчення про доцільність сущого, згідно з яким все для чогось призначено, має свою мету.

Теогонія (гр. theos – Бог і goneia – народження) – сукупність міфів про походження і родовід богів.

Теодицея (гр. theos – Бог, dike – справедливість, право) – релігійно-філософське вчення, яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як втілення абсолютного добра. За Лейбніцем, який увів це поняття (1710 р.), світ є “досконалим творінням”, бо створений досконалим Богом, а зло є незмінним супутником добра, форма випробовування для людей, зміцнення їх релігійної віри.

Теократія (гр. theos – Бог і kratos – влада) – форма державного правління, за якої політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.

Теологія (гр. theos – Бог і logos – вчення) – систематизований виклад релігійного вчення про Бога; сукупність вироблених певною релігією доказів істинності власних догм, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва – богослов’я.

Теософія (гр. theos – Бог і sophia – мудрість, – досл. богомудрість, богопізнання) – релігійне філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивною пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами.

Теоцентризм (гр. theos – Бог і лат. centrum – центр) – основоположний принцип, згідно з яким єдиний Бог – абсолютне начало і центр Всесвіту, що зумовлює собою буття і сенс існування всього живого.

Томізм – напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського. Особливість Т. – раціональне обрушування вічної сутності Бога як першопричини творення і мети людського буття.

Тотемізм (індіан. “от-отем”, букв. – його рід) – уявлення або віра в існування “чуттєво-надчуттєвих” кровних (родинних) зв’язків між певною групою людей (родом, племенем) і певним видом тварин, рослин чи явищем природи.

Трансцендентний (лат. transcendere – переступати) – той, що лежить за межами людського буття, свідомості й пізнання і перевищує їх. У богослов’ї – недоступна людині сфера потойбічного, зовнішнього щодо релігії.

Треби – особливі служби, які відправляються за потребами окремих людей: молебні, панахиди, похорон і т. д.

Трикірій – трисвічник, який разом з дикірієм (двосвічником) використовується при архієрейських відправах.

Трипітака (санскр. – три кошики) – Святе Письмо буддистів, в якому викладено одкровення Будди.

Трійця – християнський догмат, згідно з яким єдиний Бог одночасно існує в трьох іпостасях (особах) – як Бог-Отець, Бог – Син, Бог-Дух Святий.

Тропар – коротка церковна пісня на честь свята або святого. Наприклад, тропар Пасхи: “Христос воскрес із мертвих…”.

Унія церковна – об’єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.

Уособлення – винесення людських рис символічними засобами поза людину, перенесення їх на явища морально-побутового та виробничого характеру.

Уявлення – чуттєво-наочний цілісний образ предметів і явищ, що виникає за допомогою уяви на основі минулого чуттєвого досвіду, який зберігається і відтворюється в пам’яті узагальнено.

Фелон або риза – верхня напівкругла одежа без рукавів, 3 отвором для голови. Священик одягає її під час богослужіння.

Феномен (гр. phainomenon – те, що з’являється) – явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Феноменологія релігії – розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуттів і бачення.

Фетишизм (франц. fetishe від португ. feitico – амулет) – віра в те, що певні предмети мають надзвичайні якості, та відповідне пошанування їх.

Філіокве (лат. flioque – і сина) – прийнятий вперше на Толедському церковному соборі (не вселенському) додаток до християнського Символу віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця “і від Бога-Сина” Хоча II Вселенський собор 787 р. ухвалив формулу “Святий Дух сходив від Отця”, навколо неї все ж розгортається суперечка Риму і Константинополя. Греко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а папи римські із середини К ст. повністю його визнали, що й стало одним із приводів поділу християнства з 1054 р.

Філософія релігії – сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Фрейдизм – загальна назва філософсько-антропологічних і психологічних концепцій 3. Фрейда та його послідовників, в основу яких покладено проблему несвідомого.

Функція релігії (лат. functio – виконання, звершення) – коло діяльності, призначення релігії щодо людини і суспільства в цілому.

Хадж – один із основних обов’язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Хаджі – почесний титул мусульманина, який здійснив хадж.

Хадис (араб. – повідомлення) – розповідь про діяння і висловлювання пророка Мухаммеда та його однодумців, що склали зміст Суни.

Халіф (араб. халіфа – спадкоємець, намісник) – духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.

Харизма (гр. Charisma – дар) – благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим духом у Єрусалимському храмі на П’ятидесятницю для подолання гріховності і спасіння.

Хіротонія – грец. рукоположення або висвята в сан єпископа, священика або диякона.

Храм – сакральна споруда дня відправлення культу (у християн

– собор, церква, костьол, кірха; в ісламі – мечеть; в іудаїзмі – синагога).

Хрест – предмет релігійного культу, який наділяється особливою магічною силою. Священний символ християн.

Християнство – найчисленніша світова релігія, що виникла у І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії.

Християнська любов – беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.

Царські врата – двері в іконостасі, які відділяють вівтар від амвона.

Целібат (лат. callibatus, callibs – неодружений, самотній) – обов’язкова безшлюбність католицьких священиків і православних ченців.

Церква (гр. kyriake – Господній дім) – релігійна організація зі складними, централізованими та ієрархізованими стосунками між священиками і віруючими, що виробляє, зберігає, передає релігійну інформацію, організовує та координує релігійну діяльність і контролює поведінку віруючих.

Час – тривалість буття об’єктів, швидкість, ритм, темп їх розвитку.

Часослов – церковно-богослужбова книга, в якій містяться: вечерня, повечір’я, полуношниця, утреня і часи.

Чернець – особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія – єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, як правило, вихідці з чернецтва.

Чистилище – католицьке віровчення про те, що у потойбічному світі, крім раю і пекла, є й Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж вступити до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань.

Чотиридесятниця – Великий піст.

Шак’ямуні – він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама – реальна історична особа, засновник буддизму.

Шамбала – назва міфічної країни, символ центру, з якого Великі Душі (Махатли) здійснюють духовне керівництво людством.

Шаріат (араб. шаріа – правильний шлях до мети) – комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

Язичництво – давні релігійні вірування, що існували у всіх народів до прийняття ними світових релігій.

Яхве (Ягве, Єгова) – верховний Бог в іудаїзмі.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Солі нітратної кислоти.
Ви зараз читаєте: СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ