СОЦІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ (від фр. revolution, від пізньолат. revolutio – переворот) – докорінні, якісні зміни засад сусп. життя, що згідно з К. Марксом забезпечують поступальний прогресивний розвиток суспільства.

Треба розрізняти С. р. як сусп.-політ, переворот, що охоплює суспільство в цілому, та Р. як якісні зміни в окремих галузях сусп. життя.

С. р. передує рев. ситуація – комплекс соціально-екон. та політ, передумов, що створюють можливість радикальних рев. змін. Рев. ситуація характеризується

наявністю максимального загострення соціальних суперечностей, що спонукає до значного підвищення політ, активності широких мас людей.

Зростання політ, активності мас приводить до рев. рухів, що структуруються відповідно до існуючих у суспільстві корінних політ, інтересів. Ці рухи є одним з елементів рев. ситуації, які, будучи особливими формами соціальної динаміки, відрізняються спрямованістю на докорінну зміну існуючої політ, системи і структури влади відповідно до інтересів провідних соціально-політ. сил на певному етапі розвитку суспільства. Виникнення та розгортання рев. рухів є наслідком, чинником і показником

глибинних соціальних змін, котрі визрівають у суспільстві і своїм розгортанням поступово поглиблюють суперечність між домінуючими формами власності, відповідними їм формами держ. устрою та новими екон. і політ, тенденціями, що визначаються формуванням нових соціальних інтересів та їх носіїв. Маса носіїв цих інтересів є політ, силою революції, котра (ця маса) прагне до влади як засобу й гаранту їх реалізації. Тому основне питання будь-якої С. р. – питання про владу.

Набуття влади в ході політ, перевороту та її утримання за допомогою формування необхідної системи держ. органів, нового законодавства є головним засобом реалізації соціальних інтересів, серед яких визначальним є вирішення проблем власності. Власність, хоча і основний, проте латентний фактор рев. змін. Залежно від бачення способів вирішення проблем власності визначаються, напр., зміст рев. гасел, соціально-політ. структура передрев, та пострев. суспільства тощо. Проте саме латентність вказаного фактора визначає випадки певної невизначеності поведінки деяких соціальних прошарків щодо рев. процесів, еклектичність програм політ, партій, рівень соціально-політ. активності і пасивності людей, що у свою чергу зумовлюється характером усвідомлення ними змісту вказаного фактора тощо.

Будь-яка С. р. супроводжується контррев. рухом. Позитивною стороною будь-якої дійсної С. р. є те, що на її боці завжди стоїть абсолютна більшість, чим вона відрізняється від контрреволюції. Проте латентний характер фактори власності у С. р. робить можливим залучення до контррев. руху великої кількості тих, хто за всіма показниками мав би стояти на боці рев. політ, сил. Тому наступним питанням будь-якої С. р. є питання популяризації рев. ідеї, організації головних рев. сил у політ, армію революції.

Характер С. р. чи контрреволюції, тобто ті ознаки, за допомогою яких можна їх наук, класифікувати, визначаються тим, які соціальні завдання вони виконують і які соціальні сили беруть у них участь. Тому простий перехід влади від однієї політ, сили до іншої ще не є С. р. Такий перехід може здійснитися, напр., і в ході виборів. Одначе рев. зміна влади, а разом з нею і радикальна зміна усієї системи сусп. відносин, включаючи екон., зміна соціальної структури, змісту сусп. життя не обов’язково має відбуватися збройним шляхом. Цілком можливий і мирний шлях С. р., який теж має означати не що інше як одночасно і зміну істор. епохи. Інакше такі зміни не є рев.

С. р. демокр. спрямування відрізняються тим, що вони здійснюються в інтересах абсолютної більшості. Там, де цієї умови немає, радикальні соціальні зміни, по-перше, не можуть вважатися С. р., і, по-друге, вся означена система змін не може вважатися демокр. за своїм спрямуванням. Напр., бурж. революції в період переходу від феодалізму до капіталізму були демокр., бо падіння монархій означало падіння одноосібної влади і перехід до формування виборчих держ. законодавчих органів. Тому такі революції класифікуються як буржуазно-демокр. Проте нова соціальна система зазнала впливу великого капіталу на владні органи і стала засобом нового відчуження більшості від держ. справ, від влади, а разом – і від власності. Тому з часом постала проблема забезпечення дійсних демокр. засад існування і функціонування суспільства.

Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є марксист, концепція соціаліст, революції, головною ідеєю якої є ідея диктатури пролетаріату. Пролетаріат як такий соціальний клас бурж. суспільства, котрий не має іншої власності, окрім власних рук (тому він і пролетаріат), разом зі своїми природними союзниками, тобто тими соціальними прошарками, що за вказаною ознакою наближаються до нього, а це в першу чергу безземельне селянство, має здійснювати саме диктатуру, бо іншого способу утримати владу він не має, а значить, не має інших засобів перетворення суспільства в інтересах більшості. Це означає, що пролетаріат, звільняючи себе від експлуатації й підлеглості, звільняє й усе суспільство, створює; умови для переходу на більш вищий етап сусп. розвитку – комунізму, тобто його функціонування на засадах самоврядування, яке, власне, і є дійсною безпосередньою демократією, що супроводжується поступовим відмиранням держави як форми сусп. устрою. Проте в разі можливої бюрократизації пролетарської влади (як це трапилося в СРСР) вона не зможе утриматися, що означатиме контррев. зміну суспільства.

На противагу марксист, варіантові вирішення проблеми характеру соціальних змін в умовах капіталізму в напрямі подолання існуючого відчуження більшості від влади і власності розроблено соціал-еволюціоніст. концепції. Виділяють два види цих концепцій: структурно-функціональний аналіз та теорії модернізації, що грунтуються на методол. засадах попередніх еволюціоніст, соціол. теорій О. Конта та його послідовників. О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм та ін., виходячи з ідеї про певну тотожність суспільства з біол. організмом (хоча кожен з них убачав між ними різну міру тотожності), з необхідністю приходили до ідеї соціального еволюціонізму і тому відкидали будь-яку соціальну значущість С. р., вбачаючи в ній лише дезорганізаційний, а відповідно і реакційний зміст.

Прибічники соціального еволюціонізму стверджували необхідність забезпечення поступового сусп. процесу, а взагалі вони, як, напр., В. Парето, вважали, що зміст будь-якої С. р. становить лише зміна персонального складу правлячої еліти. Тому не дивно, що як у минулому, так нині прихильники соціал-еволюціонїст концепцій соціальних змін фактично не вживають поняття “розвиток” у своєму теоретико-методол. арсеналі. Головним поняттям тут є поняття “зміни”. “Зміни” орієнтують соціологів на пошуки виключно реформістського шляху сусп. перетворень через постійне забезпечення соціального порядку та соціального гомеостазису, тобто соціальної рівноваги. У цьому напрямі працював, зокрема, Т. Парсонс. Подібна політико-методол. орієнтація науковців грунтується на ретельній розробці соціальних технологій, за допомогою яких сучасне розвинуте капітал, суспільство стає здатним вирішувати багато поточних проблем і запобігати тим самим значним кризовим ситуаціям.

Методологія структурно-функціонального аналізу в соціології є одним з найбільш послідовних втілень соціал-еволюціонізму. В цілому ж, не ставлячи питання про причини можливого виникнення С. р., прибічники цієї методології знають з історії про її можливі наслідки. Тому, зокрема Р. Мертон, звернув увагу на можливі дезорганізаційні фактори в сусп. процесі – дисфункції, приховані фактори – латентні функції, що можуть бути як позитивними, так і негативними, та аномію – як такий стан індивідуальної свідомості, що характеризується знеціненням норм, цінностей та вакуумом ідеалів. Усе це в сукупності може призвести до напруженості у соціальній структурі та порушення гомеостазису, тобто кризового стану у суспільстві. Знання можливих дисфункційних факторів, соціол. обстеження їх дії, міри прояву та впливу на соціальну структуру, за Р. Мертоном, забезпечить підтримку рівноваги в суспільстві.

Теорії модернізації у свою чергу прямо ставлять питання про існуюче в сучасному капітал, суспільстві відчуження більшості від влади і власності. Хоча прибічники цих теорій (Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Д. Белл тощо) не говорять про можливість виникнення на цій підставі С. р., все ж вони не заперечують значення С. р. як фактора, що визначає характер і напрям соціальних змін. Тому сучасне індустріальне капітал, суспільство, хоча і є результатом модернізації (осучаснення), пройшло стадію лише первинної модернізації. Знання тенденцій сусп. змін мають привести до створення постіндустріального суспільства, яке здолає відчуження більшості від влади і власності, лишить капітал фактичної політ, влади, ліквідує старий поділ суспільства за соціально-класовими ознаками тощо.

Проте сучасні соціал-еволюціаніст. концепції, цілком відкидаючи соціальну значущість С. р. і надаючи їм негативного значення в сусп. процесах, не дають відповіді на питання про те, чому все ж таки С. р, мають місце в історії. Вони взагалі не ставлять питання ні про рев. ситуацію, ні про рушійні сили: революції. Постановка цих питань виключається самою еволюціоніст, позицією, для якої найбільш прийнятною є функціоналіст, методологія пізнання.

Соціальна значущість теорет. розробки проблем С. р. залежить ще й від того, що соціальні рухи у країнах т. зв. третього світу часто залучають значні маси людей теоретично необгрунтованими гаслами, які актуалізують сподівання кожного на краще майбутнє конкретно для себе і своєї сім’ї. Ідеї і мета цих рухів мають назву революції “підвищених очікувань”. За рахунок політизації мас такі рухи здатні досягати найближчих цілей, проте вони не спроможні вирішувати складні стратегічні завдання. Вони швидко втрачають підтримку людей, вводячи їх у зневіру, розгубленість, песимізм тощо й утворюючи стан суцільної соціальної аномії.

Цікавою е т. з. П. Сорокіна на специфіку власне соціол. дослідження революції. Він пише, що, напр., “російська революція з властивими їй деталями та подробицями – об’єкт історика, а російська революція як тип – об’єкт соціолога” (Социология и революция. М., 1992. С 266). Його ідея полягає в тому, що вчений не може просто засуджувати С. р., він повинен її вивчати. “Оцінка революції – річ суто суб’єктивна, а наукове її вивчення має бути виключно об’єктивним”.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Горіх будова слова.
Ви зараз читаєте: СОЦІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ