СОЦІАЛЬНЕ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІАЛЬНЕ (від лат. socialis – сусп., пов’язаний із сусп., сусп. відносинами; нім. sozial – соціальний) – фундаментальна категорія соціол. науки (також соціальної філософії), якою позначають:

– істотну рису сусп. людини – здатність до спільної життєдіяльності, існування спільнотами та постійного їх відтворення через універсальну взаємодію (діяльність індивідів та їх груп), у результаті якої виникає, формується і встановлюється конкретний тип (організація) єдності взаємодіючих індивідів

і груп, тобто їх спільності (суспільності);

– сукупність характеристик взаємодіючих індивідів як членів різних груп, які (характеристики) формуються, а також розподіляються і перерозподіляються між ними завдяки статусній динаміці й зміні характеру пов’язаних з цією динамікою взаємодій та відносин;

– квазісусп. спосіб організації спільної життєдіяльності т. зв. соціальних тварин і комах (приматів, бджіл, термітів та ін.)” що полягає, з одного боку, в чіткому ієрархізованому розподілі функцій та взаємодій кожного з членів “общини”, з другого – кооперування цих функцій та взаємодій;

інтерсуб’єктивна реальність “повсякденного світу”, яка створюється (конструюється), інтерпретується і сприймається шляхом типізації смислів і значень в інтеракційній взаємодії.

Якщо тепер вдатися до розкриття цих значень категорії С., то слід сказати, що С. (1) тотожне за своїм змістом суспільство. Воно охоплює все те, що виникає, формується, функціонує, розвивається і зникає у взаємодії індивідів і груп як між собою, так і з утворюваним у цій взаємодії цілим, спільним, заг. (каста, колектив, клас, нація, суспільство). Універсальна взаємодія індивідів формує їх такий же універсальний взаємозв’язок, взаємозалежність, яка, проте, внутрішньо диференційована і структурована (у “вертикальній” і “горизонтальній” площинах), оскільки індивіди та їх групи вступають у взаємодію з різних позицій, з неоднаковими потребами, інтересами, енергією, домаганнями, а тому й результативність, значимість їх дій і впливів на ціле, внесків у нього теж різні. Ця внутрішня диференційованість та структурованість універсального взаємозв’язку дістає свій вияв через численні форми його трансформації та реалізації: дії, поведінку, відносини, інституційні утворення, нормативно-ціннісні системи, знаки, символи, духовні феномени, предмети і речі, а також тілесність самої людини. До того ж усі ці форми С. як сусп. локалізуються у певному просторово-часовому континуумі.

Таким чином, категорія С. (1) у своєму найзаг. значенні позначає суспільне, всю систему сусп. відносин, проте в одному випадку – з наголосом на надприродне, надорганічне, в другому – на надіндивідуальне. С. як суспільне є надприродною, надорганічною і надіндивідуальною якістю спільноти.

Однак цієї найзаг., хоча і необхідної характеристики С. як суспільного у соціології недостатньо, оскільки у такому разі категорія не відбиває його власної якісної специфіки, адже в універсальній сусп. взаємодії індивідів виникає не лише соціальне, ай екон., моральне, нац.-етичне, естетичне і т. д. Крім того, і сама спільність, єдність індивідів може бути не лише соціальною, а й екон., політ., ідеол., терит. та ін. Тому в соціології категорія С. вживається і в більш вузькому й точному значенні, а також

В особливих значеннях.

Категорія С. (2) фіксує певний бік, “зріз” сусп., що пов’язаний з наявністю особливого типу взаємодій та відносин індивідів і груп – соціальних, котрі єднають людей або протиставляють їх одне одному (між собою, суспільству тощо). Отже, в ракурсі цього значення специфіка С. безпосередньо випливає не з універсальної взаємодії, де витоки, як уже говорилося, не лише С., а й екон., морального і т. д., а з особливого типу взаємодій та відносин.

Що ж вони собою являють? Це – взаємодії й відносини індивідів та груп між собою, а також із суспільством з приводу встановлення, розподілу і перерозподілу відповідних їх домаганням статусних місць у системі універсальної взаємодії (суспільстві). Саме ці відносини, дії є С. у тому плані, що вони орієнтовані на інших і містять у собі сенс (інтереси, цілі тощо), який неможливо ні приписати, ні розшифрувати, ні реалізувати без взаємодії індивідів і груп з цими іншими.

Домагання відповідних статусів є боротьбою за канали й висоти доступу до сфер життєзабезпечення, утвердження і престижу – праці, влади, управління, творчості, розподілу сусп. багатств, життєвих переваг і комфорту. Тому невипадково саме статуси виступають точками концентрації С., вони визначають реальні соціальні якості і сусп. значимість кожного діючого суб’єкта. У зв’язку з цим слід підкреслити, що соціальні дії та відносини – вимірювальні, змагальні, порівняльні і т. п. “калібрують” кожного на предмет реальності домагань у контексті взаємодії з іншими. Крім того, саме вони, об’єднуючи чи роз’єднуючи індивідів, надають їм певних спільних (групових) характеристик, але через статуси у групі, суспільстві.

Без цього “калібрування” ніколи б не встановилася або не була порушена між взаємодіючими індивідами і групами міра їх єдності і протистояння, притягування і відштовхування, рівності – нерівності, взаємозалежності – незалежності, свободи – несвободи, панування – покори, управління – підпорядкування, привласнення – відчуження, престижності – не престижності і т. д. Коротше кажучи, через розподіл і перерозподіл статусів розподіляються і соціальні якості, функції і ролі людей та груп у суспільстві, локалізуються і визначаються межі й масштаби їх реальних домагань, внесок кожного в системне ціле (спільність). І все це відбувається через певну міру, котра безпосередньо залежить від характеру взаємодії і відносин. В одному випадку ці взаємодії й відносини такі, що міра їх рівноваги більше зміщується у бік, скажімо, посилення протистояння, нерівності, несправедливості і т. п., в іншому, шишаки, у бік відносин єдності, рівності, справедливості і т. д. Відповідним чином “зафарбовується” і С,, що акумулює в собі ці характеристики відносин і дій.

Історія соціології демонструє традицію використання категорій С. насамперед у “широкому” і “вузькому” значеннях, проте тенденція була такою, що мірою емансипації соціології від філософії дедалі більшої виразності набувало “вузьке” її значення. Класики не раз прагнули його уточнити і збагатити, пропонуючи своє розуміння категорії С. І хоча сучасна соціологія емансипувалася від філософії, вона, одначе, не відмовилася від заг. живаного “широкого” значення категорії С., бо остання виконує фундаментальну методол. роль. Але й спроби уточнення цієї категорії у “вузькому” значенні не припиняються, тому традиція подвійного вживання цього універсального поняття в соціології продовжується.

Але із збагаченням предмета соціол. досліджень, появою нових знань про нього виникає потреба у вузько специфічних функціях і значеннях категорії С., яка й використовується з інструментальною метою, обслуговуючи ці дослідження. Зокрема, категорія С. (3) використовується в соціобіології, де з певною умовністю її зміст переносять на поведінку тварин і комах. У цьому випадку С. виводять за межі сусп. і ототожнюють з особливо організованим природним(квазісоціальна реальність).

Нарешті, категорія С. у значенні (4) використовується у феноменол. соціології (феноменол. пізнавальній технології) знання для позначення спільного інтерсуб’єктивного світу повсякденного життя людей, їх суб’єктивної реальності, яку вони творять, типізують та інтерпретують у взаємодіях, спілкуванні між собою. Це типізування смислів, значень, переживань забезпечує спільну суб’єктивну основу їх взаєморозуміння.

Отже, категорія С. відображає особливу об’єктивну і суб’єктивну реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах. Ця реальність поєднує в собі риси, дії, вчинки людей, взаємини між ними, речі, норми, цінності, знаки, символи, смисли та їх значення. Без точного позначення цієї реальності неможливо повною мірою виокремити предмет соціології як науки.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Слова ознаки.
Ви зараз читаєте: СОЦІАЛЬНЕ