Соціокультурне та антропокультурне у людськім світо-відношенні

Філософія світ людини

Соціокультурне та антропокультурне у людськім світо-відношенні

Відмітна особливість класичних філософсько-антропологічних уявлень – чимдалі повніше усвідомлення того, що людину не вивчити, зводячи її властивості тільки до природи. Як можна не помітити, що найбіологічніші у людині явища – секс, смерть – водночас найбільше пройняті символами культури? – запитує сучасний французький філософ Едгар Морен. Він же застерігає, що неприйняття “натуралізму” нерідко обертається іншою крайністю –

міфом про надприродну людину.
Справді, місце людини у світі зумовлене її здатністю до культуро-покладальної діяльності. Завдячуючи останній, відбувається зміна природи, перетворення її на життєве середовище, адекватне людині, котра – на відміну від тварини – достатньо не володіє інстинктивною пристосованістю до природного оточення. Відтак виникає “заново сформована природа” (А. Гелен): знаряддя праці (техніка) та створене за їхньою допомогою предметне оточення людини, сім’я і шлюб, “соціальні порядки”, світ символів тощо. Мірою усвідомлення історичної еволюції та розмаїття цивілізацій природа
людини починає сприйматися як така собі м’яка протоплазма. Оскільки люди доволі відмінні між собою у просторі й часі, поза як вони змінюються від суспільства до суспільства, то ця природа є немовби піддатливий сирий матеріал, форму котрому надає лишень культура або історія. Зрештою, виникає уявлення, нібито “друга природа” (К. Маркс) цілком підпорядковує собі “першу”, “панує” над нею тощо.
Такий зарозумілий погляд можливий лише у разі, якщо ми помислимо взаємозв’язок природного та соціально-культурного за схемою методологічного підходу, відомого під назвою “принципу зняття” наступними стадіями якогось процесу (в нашім випадку – історичного походження людини) – стадій попередніх. Справді, хіба може зрівнятися природний інстинкт, притаманний живим істотам, з людським розумом, фантазією, завбачливістю, розрахунком тощо; хіба може змагатися “до людська” природа з витворами людського генія? Але, пригадується, якось у новорічному привітанні телеглядачам всесвітньо відомий диригент симфонічного оркестру зичив їм “тільки здоров’я”: бо лишень коли воно є, людина бажає усього іншого, хворий же, зауважив маестро, мріє головним чином про здоров’я. Отак елементарний організмічний фактор може ставати визначальним, а все надорганізмічне має підпорядковуватися йому. А відтак виникає питання: взаємозв’язок “двох природ” – то субординація (від лат. “підпорядкованість молодшого старшому”) чи координація (від лат. “взаємовідповідність”), чи, можливо, специфічне поєднання того й іншого?
Отже, спробуємо з’ясувати:
– Якими є теоретичні й практичні наслідки субординаційного підходу до різновиявів буття?
– Як він позначається на “антропологічній сприятливості” соціуму?
– Як означена сприятливість пов’язана з розумінням такої актуальної нині проблеми прав людини?


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Соціокультурне та антропокультурне у людськім світо-відношенні