СОЦІОЛОГІЯ КНИГИ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІОЛОГІЯ КНИГИ – галузь соціології культури, яка вивчає закономірності створення і функціонування в суспільстві рукописних та друк, творів, соціокультурні аспекти книги як матеріального об’єкта, управління яким є сутністю професійної діяльності книгознавців та бібліотекарів.

Уже Платон (діалог “Федр”) убачав у природі книги систему поданих у ній висловлювань як специфічних проявів людської діяльності, що реалізуються засобами писемної мови. У цьому розумінні книга є такою

системою висловлювань, у якій зафіксовано соціальне замовлення на висловлювання, тому з виходом книги у світ починається їх самостійне життя (пригадаймо дотепний відповідник у народному прислів’ї: “Слово не горобець, вилетить – не спіймаєш”). Розвиваючи думку Платона, ісп. філос. Х. Ортега-і-Гассет зауважує, що до тих пір, поки книга залишається творінням індивідуума, для нього самого її аутентичне значення залишається порівняно чистим. Але як тільки вона починає віддзеркалювати сусп. інтереси, то починається комерціалізація книги, зростає престиж праці автора (письменника чи науковця), відбувається
в-во псевдо книг, прибуток під яких забезпечується завдяки зовнішній схожості останніх з книгами аутентичними. Це пояснюється тим, що порівняно з персональним життям індивіда колективне життя менш аутентичне і більш хибне.

Винайдення писемності, створення книги, а надалі і книгодрукування привели до витіснення знання з його єдиного вмістилища – пам’яті і поклали край абсолютній владі старшого покоління, бо воно володіло більш глибокою пам’яттю, яка за відсутності писемності виконувала функцію “живої книги”, котра була невідома молодшому поколінню. Матеріалізуючи пам’ять, книга, по суті, знімає її часові обмеження і робить образи пам’яті та висловлювання людей різних епох надбанням усього людства. Однак саме висловлювання завжди породжується певною соціальною ситуацією, без якої воно втрачає свій точний сенс. Це розумів Платон, коли казав, що думки лише тоді стають “повноправними громадянами” культурного співтовариства і знаходять свою первісну сутність, якщо висловлювання розуміються читачем адекватно до істор. умов, у яких перебував автор (“Федр”). Якщо ця умова не витримується, то читання не супроводжується усвідомленням прочитаного і книга стає дуже ефективним засобом фальсифікації людської історії, бо, “довіряючи ідеям автора, довіряючи писемним джерелам, люди повірять у те, що ідеї підвладні їм, хоча джерелом ідей є зовнішній світ та його атрибути, а не свідомість людини… Люди будуть щиро переконані в тому, що вони можуть судити про все, тоді як насправді вони залишаються невігласами, і надалі їх доля буде сумною, бо, покладаючись на свою мудрість, вони почнуть декларувати речі, що не мають реального сенсу” (“Федр”).

Бурхливий розвиток книжкової справи в світі на поч. XX ст. віддзеркалював потужний прогрес розвитку освіти, науки, літератури і мистецтва, котрий, зокрема в Україні, дістав назву укр. ренесансу 20-х р. У цей час співроб. Укр. наук.-дослідн. Ін-ту книги (УНІК) Д. Балика, М. Куфаєв та ін. розробляють проблеми книгознавства, в т. ч – і С. к, яку вони наз. бібліологічною соціологією. Бібліосоціологія, вважають вони, близька до соціології літератури, своїм завданням має дослідження походження та життя книги, а також законів, що керують ним. Бібліосоціологія – це наука, яка синтезує еволюцію книги, пояснює причини та наслідки кількісного та якісного стану письменства. Автором цього терміна слід вважати П. Отлебельг. бібліографа, засновника і першого директора Міжнар. бібліографічного ін-ту (Брюссель, 1908). Однією з перших праць, присвячених цій темі, наз. книгу Л. Шюккінга “Соціологія літературного смаку” (Мюнхен, 1923; рос. пер. – Ленінград, 1928), у якій автор ставить питання соціол. аналізу процесу створення і життя книги, пізнання законів життя наук., наук.-популярної, дитячої, навч. та ін. книг. Новаторські погляди науковців з УНІКу в подальшому не знайшли свого теорет. і практ. опрацювання. У межах рад. книгознавства С. к. отримала вульгарно-соціол. марксист, трактування. Так, у “Словаре книговедческих терминов” (Є. І. Шамурін, 1958) бачимо ототожнення С. к. (до речі, автор вказує, що синонімом цього терміна є бібліосоціологія) з соціальними функціями книги. Значення С. к. бачиться автору в тому, що вона є знаряддям класової боротьби, що вона вивчає політ, роль книги в різні істор. періоди і в різних умовах, а також аналізує ідеол. вплив книги на читача. Оскільки, зазначено далі, рад. наука вивчає всі сторони життя книги методами істор, матеріалізму, то спроби розглядати С. к. як самостійну книгознавчу дисципліну не мають підстав. С. к. надалі потрапляє в стан глибокої стагнації.

Водночас дослідники в демокр. країнах Зх. приділяють велику увагу вивченню процесів розповсюдження книги в суспільстві й читанню (див. Соціологія читання) і справедливо вбачають у книзі й книгодрукуванні одну з найважливіших умов розвитку держави. Цьому приурочені “хартії книги”, “роки книги” тощо. Разом з тим засоби масової комунікації, передусім аудіовізуальної, обмежують соціальну роль книги в суспільстві, впливають на скорочення часу, що відводиться на читання книг і зростання питомої ваги тих, хто не читає зовсім. Певну конкуренцію книзі складають комп’ютерні інф. системи (напр. ІНТЕРНЕТ). Усе це сприяє формуванню прогнозів щодо відмирання бібліотек і книги у своєму традиційному вигляді.

Пожвавлення інтересу до С. к. на теренах колишнього СРСР починається лише наприкінці 80-х рр. Дослідники все більше уваги звертають на динаміку книгодрукування, значення нац. книги в нових умовах, на роль книги як соціокультурного феномена


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Мистецтво кобзарів і лірників.
Ви зараз читаєте: СОЦІОЛОГІЯ КНИГИ