СПРАВЕДЛИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА



Соціологія короткий енциклопедичний словник

СПРАВЕДЛИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА – міра рівності і нерівності, норм і дій, благ і заслуг, діяння і відплати, вимог і виконання у відносинах між людьми і соціальними групами, оцінювана з позиції певного сусп. ідеалу (добра, правди, гармонії, порядку тощо). Сутність С. с. полягає у встановленні співрозширності між намірами, можливостями і результатами дій людей, зіставленні дій і результатів одних з діями та результатами інших, що можливе на основі існуючої в даному суспільстві ієрархії цінностей.

Генетичними

витоками С. с. є не що інше, як споконвічне прагнення людини до зрівняльності (розподільча С. с. сповідує принцип “усім порівну”) і рівноваги (зрівняльна С. с.), за якої протиставляються протилежні явища: діянню – відплата, злочину – кара, правам – обов’язки, заслугам – почесті, раю – пекло тощо.

С. с. має конкретно-істор. характер і може бути зорієнтована на заг. людські класові, групові, кастові та ін. цінності. Отже, цінності визначають і характер, і зміст С. с, але й сама вона є цінністю, що обслуговує інтереси певних груп людей і навіть виконує ідеол. функції.

С. с, можлива лише у співвідношенні

й порівнянні зі соціальною несправедливістю. Як зазначав А. Сміт, для того щоб навчити людей справедливості, потрібно показати їм результати несправедливості. Тому проблеми С. с. особливо актуалізуються на крутих переломах історії, коли йде глобальна переоцінка всіх цінностей, а несправедливість стає особливо відчутною. У такі часи саме С. с. визначає зміст як поточних, так і перспективних завдань і виступає як основа оновлення суспільства. Для розуміння сутності С. с., механізму її здійснення і функціонування важливе значення має дослідження відносин обміну, розподілу матеріальних благ і духовних цінностей. Тут визначальним є еквівалентність або ж нееквівалентність внеску (досягнення) і винагороди, адекватність або ж неадекватність оцінок, що характеризують справедливість чи несправедливість.

С. с. має різні виміри. Її зміст і сутність розкривається на чуттєвому і раціональному рівнях – через почуття, поняття, принципи, цінності, сусп. ідеали.

Порушення або, навпаки, практ. ствердження принципів С. с. формує у людей відчуття С. с., яке дає змогу адекватно орієнтуватися лише в нескладних, звичних життєвих ситуаціях, коли людина не обмірковує своїх дій, не аналізує мотивів власної поведінки, а лише дотримується певних стереотипів. На це звертав увагу І Кант: “Людина природної простоти дуже рано набуває почуття справедливості, але дуже пізно або й узагалі ніколи не набуває поняття справедливості”.

На емоційно-чуттєвих засадах формується понятійна міра усвідомлення С. с. Поняття С. с. характеризує в раціональній формі найбільш суттєві її сторони і риси. На цьому рівні осягається сутність вчинків і мотивів поведінки. Поняттями охоплюються суттєві характеристики С. с.: відповідність – невідповідність, пропорція, еквівалентність, міра тощо.

С. с. є цінністю соціального життя і тому судження про неї мають оціночний характер. У цьому контексті С. с. виступає як аксеол. проблема, а сама оцінка – як схвалення чи заперечення індивідуальною або ж сусп. свідомістю певних сторін і явищ сусп. діяльності. Зрозуміло, така оцінка встановлює відповідність або невідповідність вчинку, мотиву поведінки певним сусп. необхідним моральним або правовим вимогам, Як оціночна категорія С. с. виконує роль міри-оцінки створюваного і створеного людиною в процесі діяльності, міри соціальної вимогливості до індивіда з боку суспільства, класу, соціальної групи, іншого індивіда. В цьому контексті С. с можна розглядати як оцінку і міру мети, оцінку і міру засобів, оцінку і міру результатів людської діяльності.

С. с. правомірно тлумачити як один із основних сусп. ідеалів, що функціонує в масовій свідомості як еталон, з яким люди звіряють свої вчинки, думки, бажання і навіть життя. Цей ідеал являє собою стихійно сформовану або наук, обгрунтовану вимогу, надію, мрію, уявлення про правильний соціальний порядок у суспільстві, у взаєминах між людьми, у відносинах між людиною і державою, націями і народностями. Крім того, С. с. може виконувати роль есхатологічного ідеалу.

Принципи С. с. є основою побудови різних її теорій: егалітарна теорія – заснована на принципі зрівняльності (“усім порівну”); меритократична – на принципі зважування заслуг (внесків, досягнень) (кожному – за заслугами); соціаліст. на принципі врахування результатів праці (“від кожного за його здібностями, кожному – за його працею); комуніст. – на принципі розподілу за потребами (“від кожного за здібностями, кожному – за потребою”).

Ідея С. с. активно розробляється сучасною зарубіжною соціальною філософією та соціологією, особливо представниками її ліберального і консервативного напрямів. У розумінні сутності С. с. та її ролі в суспільстві вони стоять на протилежних позиціях. Зокрема, егалітаристи, представники ліберальної течії (Дж. Роулз та ін.) вважають, що громадський порядок є справедливим і законним лише тоді, коли в суспільстві усунуто нерівність між людьми, які перебувають на різних щаблях соціальної драбини. На їх думку, основою С. с. є ідеал рівного розподілу в суспільстві цінностей, благ, влади, престижу, соціальних послуг, а система нерівності справедлива лише в тому разі, якщо вона вигідна для всіх, насамперед для найбільш незахищених прошарків суспільства.

Представники консерватизму твердять, що справедливість – це нерівність. Вона грунтується на здібностях і можливостях кожної людини. Мовляв, лише ринок (а не втручання держави в екон. сферу) віддає кожному те, що йому має належати. Втручання ж держави порушує цей порядок, відтак і систему прав людини. Ці ідеї особливо близькі за духом представникам меритократичної концепції справедливості (Мітчелл Янг, Д. Белл), які вважають, що влада, багатство, престиж, статуси розподіляються залежно від міри заслуг, тобто завдяки власним старанням та здібностям людини. А самі “заслуги” вони розглядають залежно від інтелекту та власних реальних досягнень індивіда. Звідси формула меритократичної справедливості насправді така: не “кожному за заслугами”, а кожному за його інтелектом відповідно до коефіцієнта інтелектуальності. Тому меритократи виступають проти непотизму, протекціонізму, практики створення креатур.

Утвердження принципів С. с. може слугувати сьогодні дійсним засобом формування нових сусп. відносин, переоцінки цінностей, виховання нац. свідомості, побудови демокр. правової держави. Певну роль у цьому можуть відігравати соціол. дослідження, спрямовані на вивчення соціальної політики, ринкових демокр. реформ, вирішення нац. питання, гуманізації владних структур, утвердження С. с. у всіх сферах життя держави.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Вписане коло.
Ви зараз читаєте: СПРАВЕДЛИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА