Справедливість



Політологічний словник

Справедливість – морально-правова категорія і один з основних принципів політики і права. Поняття “справедливість” (лат. justitia) позначає наявність у соціальному світі правового начала і виражає його правильність, імперативність і необхідність. Ідея С. сягає своїми витоками давнього світу. Платон називав С. доброчесність, що означає правильне ставлення до інших людей. Аристотель пов’язував С. із заслугами членів суспільства, на основі яких можна розподіляти певні блага. Юстиніан визначав С. як постійну

і вічну волю віддавати кожному належне. Середньовічні мислителі намагались узгодити С. з ідеєю перерозподілу надлишкового багатства. Тома Аквінський навіть вважав, що людина в крайній скруті має право претендувати на чужу власність. На думку І. Канта, те, чого вимагає С., має бути виконано незалежно від будь-яких обставин суспільного розвитку.

На поч. XIX ст. у наукових підходах з’явилося поняття “соціальна справедливість”, що стало загальновживаним завдяки працям Дж. Ст. Мілля. Ідея соціальної С. знайшла відображення у двох основних підходах, які утверджують: 1) рівність можливостей у рамках відкритого суспільства,

де люди отримують можливість проявити свої здібності; 2) рівномірний розподіл благ з урахуванням різних потреб кожної людини. Найпопулярніша, життєздатна інтерпретація соціальної С. знайшла своє втілення на Заході, в рамках поміркованого підходу, характерного для соціал-демократії. За цим підходом частина суспільних ресурсів розподіляється за потребами через державну систему соціального забезпечення, а інша частина – відповідно до заслуг через економічний ринок або бюрократичні процедури.

Справедливість є визначальною ознакою і невід’ємним механізмом регулювання людських відносин, пов’язаних з пануванням, підпорядкуванням, підтриманням взаємоповаги між людьми, необхідністю гармонізації різних, у тому числі протилежних (конкуруючих), інтересів. Водночас зміст С. безпосередньо пов’язаний із зміною суспільної динаміки, яка потребує, з одного боку, необхідності збереження успадкованих відносин, прав, обов’язків, аз іншого – передбачає подолання спадку минулих часів, що в умовах соціальних змін (політичних, економічних, правових та інших) сприймається суспільною свідомістю як несправедливість.

Принцип С. поширюється як на реально існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ у суспільстві, постає як належний (необхідний) імператив, який відповідає сутності, правам і потребам людини Справедливість є критерієм оцінки різноманітних співвідношень у житті суспільства: між роллю окремих людей чи соціальних груп і їх реальним соціальним становищем, ступенем суспільного визнання; між працею і винагородою за неї, правами і обов’язками особи; між скоєним діянням і відплатою, злочином і покаранням.

Вирізняють три основні різновиди С.: 1) зрівняльну С., що передбачає досягнення максимальної рівності прав і можливостей соціальних суб’єктів; 2) розподільну С.. що орієнтує на подолання диспропорцій \ розподілі матеріальних і духовних благ виходячи з природно-правової рівності всіх людей, незалежно від їх національних, станових, класових, майнових та інших відмінностей, але з урахуванням заслуг конкретного громадянина перед суспільством і державою; 3) відплатну С., яка поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини; С. покарання передбачає дотримання принципів застосування певних процедур тільки до осіб, визнаних винними у скоєнні правопорушення (злочину), а також залежності міри покарання від ступеня тяжкості правопорушення (злочину).

Справедливість – один із найважливіших принципів правової держави, який реалізується як у законодавчій, так і в правозастосовчій діяльності. Справедливий закон втілює в собі ідею рівної для всіх свободи: робити все, що не обмежує свободи іншого і не заподіює шкоди, що не заборонено законом. Закон є мірою, єдиним для всіх мірилом свободи. Свобода окремої людини співвідноситься із свободою інших людей, а право є регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони і обмеження мають бути доцільними з точки зору гарантії свободи, а отже, справедливості. Суть права полягає в тому, щоб свободу всіх обмежити розумними справедливими рамками, реалізувати С., додержуючись принципу рівності людей перед законом, судом. У правозастосовчій діяльності С. означає обов’язок відповідних органів встановити об’єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників кримінального процесу.

Мольцев Г. В. Социальная справедливость и право. – М., 1977; Чиркин В. Е. Власть, ненасилие и социальная справедливость // “Сове – сткое государство и право. 1991. – N° 9; Проблемы укрепления социальной справедливости в трудовых правоотношениях. – К., 1993; Нерсесянц В. С. Философия права. – М., 1997; Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави // Право України. – 1998. – № 8; Волков Б. С. Нравственные начала в назначении наказания // Правоведение. – 2000. – № 1; Ролз Д. Теорія справедливості. – К., 2001; Скрипнюк О. Ідея соціальної справедливості в контексті теорії соціальної правової держави / Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2; Горбатенко В. П. Поняття “пільги” і “привілеї” в контексті забезпечення соціальної справедливості. // Правова держава. – Вип. 13. – К., 2002; Рікер П. Право і справедливість. – К., 2002.

В. Горбатенко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Значення води і водних розчинів у природі.
Ви зараз читаєте: Справедливість