Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович



Політологічний словник

Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879 – 1953) – радянський політичний і партійний діяч, глава держави СРСР і світового комуністичного руху, Герой Соціалістичної Праці (1939 р.), Герой Радянського Союзу (1945 р.), Генералісимус Радянського Союзу (1945 р.). Народився у Грузії в родині кустаря. Після закінчення духовного училища в Горі в 1893 р. вступив до тифліської духовної православної семінарії. У семінарії на той час існував вільнодумний гурток, учасником якого стає С. Тоді ж С. зв’язується із соціал-демократичною

організацією у Тифлісі, бере участь у нелегальних заходах організації. З 1898 р. С. член РСДРП, у 1899 р. його виключають із семінарії за неблагонадійність. У 1901 р. під загрозою арешту С. переходить на нелегальне становище і відтоді стає професійним революціонером. У 1902 р. його висилають до Східного Сибіру, звідки в 1904 р. він втікає. Після повернення до Тифлісу С. керує нелегальним партійним виданням – “Боротьба пролетаріату”. У 1905 р. бере участь у Таммерфорській конференції більшовиків, а в 1906 р.- у Стокгольмському з’їзді. У 1907 р. переїжджає в Баку і продовжує революційну діяльність. У 1908, 1910 і 1913 р. С. зазнає арештів
і засланнів. Двічі йому вдається утекти. У 1912 р. на Празькій партійній конференції більшовиків С. заочно обирають членами ЦК партії. Після лютневої революції 1917 р. повертається із заслання до Петрограда і входить до партійного керівництва. У травні 1917 р. С. обирається в Політбюро ЦК, залишаючись його членом до кінця життя. На II з’їзді Рад С. обирають членом Президії ВЦВК, затверджують наркомом у справах національностей, з 1919 р.- народним комісаром Держконтролю. В роки громадянської війни – член РВР Республіки, РВР ряду фронтів, представник ВЦВК у Раді оборони. С. стає помітною фігурою в управлінні партії і держави, а з 1922 р. – Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) та багаторічним лідером. Наприкінці 20-х років у результаті боротьби з іншими більшовицькими лідерами встановив диктаторський режим у партії і державі. С. проголосив курс на будівництво соціалізму в окремо узятій країні. Провадив форсовану індустріалізацію, насильницьку колективізацію селянських господарств. З травня 1941 р. – голова РНК СРСР. У роки Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945 рр.)- голова Державного Комітету Оборони, Верховний Головнокомандуючий Збройними Силами СРСР, нарком оборони. У 1946 – 1947 рр. – міністр оборони СРСР. Після війни СРСР під керівництвом С. перетворився на провідну світову державу. Перебуваючи тривалий період на посаді керівника ЦК партії, С. проявив видатні організаторські здібності. Однак з 20-х років під виглядом боротьби з “троцькізмом” і “опортунізмом” почав обмежувати внутріпартійну і радянську демократію, грубо нехтувати принципи колективності управління, що існували на початку творення нового ладу, фактично поставив себе поза критикою, над партією та над державними органами СРСР. Як наслідок утворився культ особи С., що мав тяжкі наслідки для партії і країни загалом.

Окрім численних доповідей, виступів, написав кілька творів, зокрема “Марксизм і національне питання” (1913 р.), “Про основи ленінізму” (1924 р.), “До питань ленінізму” (1926 р.), кілька брошур. С. особливо наголошував на проблемі диктатури пролетаріату. Його кредо полягало в тезі, відповідно до якої “ленінізм є теорія і практика пролетарської революції загалом, теорія і практика диктатури пролетаріату особливо”. Сталін своєрідно розумів сутність політичного режиму диктатури пролетаріату. На момент революції у Росії пролетаріат становив близько 10 % від кількості населення, проте диктатурі пролетаріату відводив роль вихователя усіх інших верств населення. Він наголошував, що “диктатура пролетаріату – це влада більшості населення над меншістю, держава цієї більшості, вираз її диктатури…” Водночас жодна статистика не підтверджувала думки “вождя всіх часів і народів”, що пролетаріат був тією “більшістю”. (Можливо, у розумінні вождя до пролетаріату зараховувалася вся біднота Росії, але це ж змінювало саму сутність понять.) Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби і посилення державної влади у міру розвитку соціалізму. На цьому будувався постулат С. – “знищення класів досягається не через придушення класової боротьби, а через її посилення”. Цей підхід давав теоретичне підгрунтя необхідності зміцнення державної влади на шляху відмирання держави як соціального інституту, бо це станеться “…не через ослаблення державної влади, а через її максимальне посилення”. Реалізувати такий підхід могла лише партія нового типу. Її С. розглядав як “своєрідний орден мечоносців”. Партія, на думку С., стала вищою особливою силою, яка “на всі питання… дала ясні точні відповіді”. Історію партії розглядав як “історію боротьби” з усіма іншими партіями, а ті, кого не встигли розгромити більшовики, просто перетворилися на “банду шпигунів, шкідників, диверсантів, убивць”, яких поплічники С. мусили знищувати. Такі підходи уможливили створення найжорстокішого режиму, на сумлінні якого мільйони загублених доль, потурання, а то й свідоме знищення мільйонів і мільйонів селян, різних національних меншин, тисяч представників культури, творчої інтелігенції, військових. Як стверджують окремі дослідники тієї складної й далеко не однозначної епохи бурхливих перетворень, коли діяв С., Ленін був натхненником більшовицької політичної доктрини, Троцький її талановитим збурювачем, а Сталін – досконалим виконавцем.

Буллок А. Гитлер и Сталин. Жизнь и власть. І и II т. – Смоленск, 1998; Волкогонов Д. Триумф и трагедия: политический портрет И. В. Сталина: В 2 кн. – М., 1989; Його ж. Семь вождей: Галерея лидеров СССР: В 2 кн. – М., 1995; Ленин В. И. Письмо к съезду // Полное собр. соч. – Т. 45; Троцкий Л. Д. Уроки Октября. – М., 1924; Його ж. К капитализму или социализму? – М., 1925; История русской революции. – Нью-Йорк, 1976; К истории русской революции. – М., 1990; Сталинская школа фальсификаций. – М., 1990; Сталин. – М., 1990; Преданная революция. – М., 1991; Портреты революционеров. – М., 1991; Преступления Сталина. – М., 1994; Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник. – Львів, 1997; Политологическая энциклопедия. – M., 2003.

А. Кудряченко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Дієслова доконаного і недоконаного виду.
Ви зараз читаєте: Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович