Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Стилістична важливість синонімів

Стилістична важливість синонімів

Стилістика української мови

Раціональне з усіх поглядів користування синонімами можливе тільки за умови найповнішого розуміння їх сутності – семантико-структурної і фонетичної.

Синоніми (грец. synonymos – однойменний) – слова (зрідка сполучення слів), які тотожні або близькі за своєю семантикою, але відрізняються матеріально, тобто звуковим складом.

Це різнозвучні мовні одиниці. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, відважний, безстрашний, доблесний, героїчний фонетично різні, але об’єднані

спільною семантикою – небоязкий, готовий здійснити навіть подвиг. Водночас кожен із цих прикметників має свій особливий відтінок у лексичному значенні: людину, яка не побоялася темного вечора піти на річку через кладовище, можна назвати сміливою, відважною, безстрашною, але не героїчною, тобто цими словами виражено лише ті ознаки, які винятково великої сили набувають тільки в слові героїчний: Ярині йшов п’ятнадцятий рік, саме в такому віці героїчні вчинки п’янять уяву, як добре вино (П. Панч); пор.: Славетне життя в нього. Тому він і Герой України.

Кілька синонімів, об’єднаних за своїм лексичним

значенням в окрему групу, називають синонімічним рядом, або синонімічним гніздом. Щоб правильно віднести лексичну одиницю до того чи іншого синонімічного ряду, потрібно знайти стрижневе слово, яке стилістично найбільш нейтральне, найменш емоційно забарвлене, найуживаніше і в словниках синонімів подається першим: сильний – всесильний, дужий, міцний, потужній, могутній, могучий, здоровий, двожильний, стожильний, повносилий та ін. Усі синоніми цього ряду об’єднані спільним основним значенням (той, кого характеризує велика фізична й моральна сила). Водночас кожен з наведених синонімів індивідуально неповторний своїм семантико – стилістичним відтінком, через що неоднаково виявляє себе в різних стилях мови: сильний – який має велику фізичну силу (про людину, тварину); всесильний – має необмежену владу, силу, вплив; міцний – який важко піддається руйнуванню, псуванню (його важко зламати, розбити тощо); потужний – який має велику фізичну силу; могутній – має велику владу, вплив; могучий – те саме, що й могутній, але з більшим відтінком урочистості; здоровий – міцної будови; двожильний – витривалий; стожильний – дуже витривалий (про сильну, витривалу людину); повносилий – повний сили, енергії та ін.

Один із синонімів відрізняється від іншого частотністю вживання й неоднаковою емоційністю. Наприклад, слово очі загальновживане, не має якихось особливих стилістичних відтінків, а синоніми до нього значеннєво й стилістично індивідуалізовані: вирла (випуклі, витріщені очі) – згрубіле; балухи, баньки, сліпаки, сліпи, сліпні – вульгаризми; більма – зневажливе; зір, зірниці – те саме, що очі, але ці лексеми вживаються зрідка, певною мірою переносно, до того ж зірниці – слово з відтінком урочистості.

З виразною емоційністю сприймаються синоніми-старослов’янізми – лексичні, фразеологічні або тільки фонетичні запозичення із старослов’янської мови. їх використовують переважно із стилістичною метою – щоб надати розповіді урочистості або наповнити її іронією тощо. Немало старослов’янізмів у Шевченковій поезії: всує, да свершиться, на прю, овчі шкури та ін.; Сьогодні в Софії Карлівни гостюють мадам Шило… та преподобна Лукерія (О. Гончар).

Синонімічні ряди найчастіше формуються словами якоїсь однієї частини мови. За такою ознакою, як повна або часткова лексико – семантична спільність між синонімами одного ряду, прийнято виокремлювати такі групи синонімів: безвідносні (абсолютні), відносні, синтаксичні, контекстуальні, фразеологічні.

Безвідносні (абсолютні) синоніми. Лексично вони однозначні, але різняться стилістично: одні вживаються частіше, інші – рідше, ці синоніми також характерні для різних стилів мови; неоднаковим може бути й емоційне забарвлення безвідносних синонімів: інфінітив – неозначена форма дієслова; асиміляція звуків (переважно у вузівському викладанні) – уподібнення звуків (у шкільному використанні); шлях – путь – дорога; експорт – вивіз; майбутній – прийдешній; інтенсифікувати – посилювати та ін. Наприклад, іменник біографія характерний для офіційно-ділового стилю, а життєпис частіше використовується в публіцистиці; літератори, художники надають перевагу слову пейзаж, географи – ландшафт, а в художніх творах.

Антонімічний ряд слів формується лише тоді, коли обидва слова (антоніми), будучи повністю семантично протилежними, все ж мають якусь спільність, бо вказують:

– на наявність або відсутність певної ознаки: розквіт – занепад, веселий – сумний, мовний – позамовний, народний – антинародний;

– на початок дії або стану чи їх припинення: увімкнути (електролампочку) – вимкнути, заснути – прокинутись, зацвісти – відцвісти, зайти – вийти;

– на більший чи менший вияв ознаки (більше – менше): далекий – близький, великий – малий, широкий – вузький, спека – мороз, ускладнювати – полегшувати, пізно – рано;

– на вік: молодий – старий, сучасний – минулий;

– на простір: північ – південь, схід – захід, лівий – правий, широта – довгота, горизонтальний – вертикальний;

– на смакові відчуття: солодкий – гіркий, свіжий – сухий;

– на стать: чоловік – жінка, батько – мати, хлопець – дівчина, співак – співачка;

– на інтелектуальні, морально-етичні й естетичні властивості особи: розумний – дурний, щедрий – скупий, дружній – ворожий, жорстокий – ніжний, любити – ненавидіти.

Найбільше антонімів серед іменників (початок – кінець, радість – горе), прикметників (гострий – тупий), дієслів (нагрівати – охолоджувати). Зовсім мало антонімів серед займенників (всі – ніхто, всякий – ніякий) і прийменників (від – до, під – над).

Антонімами не бувають:

– власні іменники: Микола, Олена, Львів, Україна та ін.;

– іменники, що позначають конкретні предмети: стіл, вікно, рука, сталь, море, вино та ін.;

– усі числівники: один, дев’ять, п’ятсот та ін.;

– більшість займенників: я, він, цей тощо;

– галузеві (мовознавчі, хімічні тощо) терміни, серед них і вузькоспеціальні: фонема, афікс, сполучник, розчин і т. ін.;

– прикметники: голубий, зелений, червоний, материн та ін.;

– дієслова: копати, читати, майструвати тощо.

Окрему групу становлять контекстуальні антоніми. Наприклад, тільки в певних реченнях

Слова чорний – тендітний, землянка – хата можуть тлумачитись як антоніми: У мужички руки чорні, в пані рученьки тендітні; В мужика землянка вогка, в пана хата на помості (Леся Українка).

Антоніми належать до важливих і оригінальних художньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза – мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведінки особи тощо з метою посилення враження від мовленого – сказаного чи написаного. Тому антоніми широко використовуються в художньому, науковому, публіцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в офіційно-діловому мовленні, а також і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомоні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю – люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість).

Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем – семантично контрастних, протилежних, водночас широко вживаних і стилістично виразних, здебільшого наснажених очевидною емоційністю.