Стилістичне використання числівників і займенників



Стилістика української мови

Стилістичне використання числівників і займенників

Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше це іменники), потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники, які становлять лексико – термінологічну основу математики.

Числівники – слова із значенням певної, чітко визначеної кількості. Кожний власне числівник точно вказує на кількість або порядок при лічбі: п’ятдесят (50) – це не менше і не більше, як п’ять десятків. Лексичне значення числівника завжди

можна позначити цифрою. Це стосується і неозначено-кількісних числівників: кілька (декілька), кільканадцять, кількадесят, кількасот, бо, наприклад, кілька: – це невизначена мала кількість у межах від трьох до десяти, кільканадцять – від одинадцяти до дев’ятнадцяти, кількадесят – кілька десятків і т. ін.

Слова багато, мало, чимало вважають особливими кількісними прислівниками, бо вони мають ступені порівняння, позначають кількісно неточний вияв певної дії, процесу: зроблено багато – кількісний (кількісно-означальний) прислівник; минуло багато років – прислівник з невизначеним кількісним значенням.

Отже, немає достатніх підстав вважати ці слова числівниками, навіть неозначено-кількісними.

Стилістичне використання числівників буває двох видів:

– самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати п’ять; Від шістнадцяти віднімемо одинадцять;

– значеннєво-несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три обличчя здаються сіро-блідими (В. Винниченко). Числівник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири – обличчя, п’ять облич, але п’ятьох облич, п’ятьма – обличчями, одне – обличчя.

По-особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз четвірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко (Нар. творчість).

Числівник – виразно своєрідна, лексично й граматично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей – це категорії здебільшого незмінні й однозначні. І все ж числівники не завжди стилістично нейтральні. За різних мовленнєвих ситуацій, по-різному інтонуючись, вони набувають неоднакової значеннєвої (отже, й стилістичної) важливості. Особливо очевидним це стає тоді, коли числівники семантично зовсім інші, пор.: Мене премійовано на 50 гривень і Мене премійовано на 500 гривень. Різний кількісний зміст сказаного в обох реченнях, як, можливо, й неадекватне інтонування, не може не впливати й на сприймання сказаного різними особами (навіть особою – мовцем).

Отже, лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий і стилістично. Наприклад, форми числівника один {одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів, зокрема: не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром вже майже без гілля (О. Довженко); ні один – ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман… дуже несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами (І. Нечуй-Левицький); один – два, один – другий – вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває… не більше одної – двох хвилин (Леся Українка); один на один – тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, Із піснями один на один (А. Малишко) або без чиєї-небудь участі, допомоги чи втручання: Ото як зчепляться з Павлом. Один на один… (А. Головко). Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним, один одинцем, один – єдиний, один – однісінький, одним один, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, один і той же, один і той самий, одне і те ж, одне й те саме, одним миром мазані, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути; одним духом, одним оком подивитися, стояти однією ногою в могилі, один до одного, одного поля ягода, ставати на одну дошку, стригти всіх під одну гребінку, один з одним, один за одним, один перед одним, одне слово, одне побіля одного, одної весни (зими…), одного разу, що за один та ін.

Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:

– займенників (переважно вказівного, неозначеного): …Я живу одним життям, ти – іншим

(П. Загребельний); Було колись в одній країні… (Леся Українка);

– прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карно на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський).

При числівниках два, три, чотири синтаксично залежний іменник уживається в називному відмінку множини, але з наголосом на першому складі: хороші сини, брати, але два, три, чотири сини, брати (це залишок колишньої двоїни – окремої форми числа іменників, які вживалися з числівником два), але п’ять – двадцять п’ять синів (чи братів). Недотримання цього орфоепічного правила призводить до мовленнєвої неправильності, а з нею і до стилістичної невправності, помилки.

Певною мірою стилістично своєрідні також і займенники – слова, які вказують на предмети, ознаки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні.

Функціонально найрозгалуженіші особові займенники, які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання.

Займенник я використовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків – суплетивні (від лат. suppletivus – доповнювальний) – утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж мені, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумію; хай мене хрест поб’є; про мене (у значенні “роби, що знаєш”); теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. – погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін.

Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми – нас, нам, нами…): Ми вкупочці колись росли… (Т. Шевченко). Це також найменування:

– осіб, які пов’язані спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух ніяких (Леся Українка);

– для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам. хочеться (Номис).

Цей займенник є також заміною я (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні монарха, вельможних осіб: Я… Ми повелим! Я цар над божим народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журіться, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського національного етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб.

Отже, стилістично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.

Займенник воно (його, йому, ним і т. д.), крім вказівки на особу чи предмет середнього роду (…Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився – мовчить – Л. Глібов), може також вживатися:

– у значенні займенника це: Воно мені ні до чого;

– у значенні займенника він, вона з відтінком пестливості або зневажливості: Що воно таке каже з переляку;

– у значенні підсилювальної частки: І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Займенник воно здебільшого має фольклорне забарвлення, ми в значенні я вживається переважно в мовленні науковому й публіцистичному і т. ін.

Кожен займенник (як і кожен числівник) стилістично особливий, неповторний, може використовуватися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об’єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займенники (як і всі інші повнозначні й не повнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них активно або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стилістично “чужі” для них.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Співуча пір'їнка. Текст-розповідь..
Ви зараз читаєте: Стилістичне використання числівників і займенників