Стилістичні функції фразеологізмів
Розділ 11
СТИЛІСТИКА І КОНОТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
§ 35. Стилістичні функції фразеологізмів
Синтез функціонального й структурно-семантичного підходів до ФО породжує бісинхронний підхід до мови, що створює органічну єдність мови – коду й реалізації цього коду в процесі мовлення. Він же породжує й опозицію денотативно-сигніфікативного й експресивно-стилістичного аспектів. Виразні семантико – стилістичні якості фразеологізмів – їх образність, картинність, жива внутрішня форма – відсвіжують мовлення, роблять
Серед фразеологізмів виділяються частовживані, загальновідомі, традиційні вирази (Дістати нагінки, залишати в дурнях (кого), На всі лади); менш уживані (Обмолотини потопи “відсвяткувати закінчення молотьби”, трапилося у Ганни Барвінок, Ю. Японського; Поцілувати ломаку, уживане ще Панасом Мирним, – “те саме, що й поцілувати замок: замки були дорогі, то двері “замикали” на ломаку) й оригінальні, можливо, використані один раз і тільки в творчості певного письменника, наприклад в О. Ільченка. Він у повісті “Петербурзька осінь”, за словами В. Русанівського, буквально “кохався у фразеологізмах”: друг неопитаний…, що горіх не розколений: Хорони, кажуть, думку в пазушці, а в люди не неси; самотній бджолі трудно й мед носити; цілував… яструб курочку – до останнього пір’ячка; я вже не піддаюсь на бджілчин медок, бо в неї жальце в запасі; коби нашій попаді та попова борода, давно благочинним була б!..; грізний, кажуть, враг за горами, а ще грізніший – за плечима. Такі самі й варіанти загальновідомих або уживаних дуже рідко фразеологізмів у В. Шевчука: Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду; світити хочеш, а каганець під стіл ховаєш; без чарки сажень вломиться; немає зла, щоб на добре не вийшло (“Сини волі”, “Терновий світ”).
Фразеологізми виконують найрізноманітніші стилістичні функції: оцінну, емоційно-експресивну, функцію створення сатири й гумору та ін.
Оцінна функція. Фразеологізми викликають у читача (слухача) певне ставлення до зображуваного, дають йому оцінку – позитивну чи негативну. Схвалення, прихильність, співчуття чи захоплення викликають ФО Кований на всі чотири ноги, за словом до кишені не лізти, битися як риба об лід, наприклад: “Мені поперед усього треба людей розумних,., Кованих на всі чотири ноги” (І. Франко); “Вогонь – не дівка. За словом до кишені не полізе” (М. Руденко);”Б’юся як риба об лід, а не бачу свій слід” (Укр. приказка).
Навпаки, несхвальне ставлення, осуд, відразу чи зневагу викликають фразеологізми ні риба ні м’ясо, рильце в пушку (в кого), Розводити антимонії, хоч кіл па голові теши (кому), каламбурне Третє ребро від заду тощо. Особливо відчутна така оцінка в контекстах: ” – Цей Безкоровайний Ні риба ні м’ясо, а нам він пригодиться” (А. Хижняк); “Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді тот, Рильця яких були в пушку” (Я. Гримайло); “Авторам просто не давали Розводити антимоній” (Ю. Шовкопляс); “Вона ж у нас камінна. Їй Хоч кіл на голові теши” (В. Кучер); “Рідню знайшов: Третє ребро від заду… ” (М. Стельмах). З типових для українського селянина образів постали оцінні іронічні, несхвальні чи зневажливі фразеологізми Невелике цабе, ні тпру ні ну “не виходить, не посувається” (про справу), батіг з клоччя (“Батько Ксенин був Батіг з клоччя: що жінка казала, те він і робив”, Б. Грінченко).
Остап Вишня, наприклад, по-різному дає фразеологічну оцінку й персонажу, і цілим колективам. Часом це гра слів, побудована на зіставленні слова вільного вжитку і фразеологічно-зв’язаного: “Пішла вчителька до голови попрохати соснових вітів… – До чортової матері! – кричить голова. Там такий голова, “що На голову не налізе” (“Що поробиш?”). Буває, що в одному мініконтексті зіставляються два різних фразеологізми зі спільним компонентом, одночасно “цементуючи” його окремі складники й тримаючи читача в напруженні: “Робимо, Аби з рук. Директор або управитель дбає, очевидно, щоб програму виконати… От і маємо таке, що бридко в руки взяти” (“Якість продукції”). Додатково включені до складу ФО компоненти відчутно оцінюють певні соціальні явища, зокрема імперіалістичну війну: “Пролив Яків Іванович на війні Всю свою кров мужичу, поклав на триклятий “олтар “живіт свій…” (“Може, ще інсценізувати накажете?”).
Виразну негативну оцінку виявляють компаративні фразеологізми, побудовані на несумісності об’єднуваних понять: Личить – як корові сідло, користі – як з козла молока, робить – як сліпий дивиться, “Він так схожий на Гарібальді, Як свиня на коня” (М. Стельмах); “їй так Потрібен чоловік, Як рибі парасолька. Проживе і без тебе” (А. Дімаров). Емоційно-експресивна функція. Емоційні мовні одиниці також містять компонент оцінки, виражають позитивні чи негативні почуття, характеризують психічний стан мовця, передбачаючи існування додаткового стилістичного колориту. Емоційне завжди експресивне. В основі експресивних мовних одиниць лежать соціопсихологічні та власне мовні критерії оцінки виражальних засобів. Експресія з’являється там, де є можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення (С. Єрмоленко).
Навіть окремі фразеологізми різних типів досить часто використовуються як один з найважливіших засобів емоційного зображення та відсвіження експресії. Звичайно в художньому тексті переважають ФО з відчутним емоційно-експресивним, оцінним значенням, а тому все оточення, контекст окремого речення, періоду експресивно фонує. Наприклад, відтінок фамільярності вносить до контексту В. Івановича вже рідковживане Діло в шляпі, яке до того ж відтінюється заштампованою сполукою “на даному етапі”: “Лисицю з курника Осел до себе кличе: – Ну як діла на даному етапі? Лисиця каже: – Діло в шляпі!”. Емоційно-експресивна функція легко усвідомлюється при ідентифікації слова й синонімічного фразеологізму, наприклад Побити і втерти маку: “Ванько-о-о! Вилазь, зараз же! Бо такого Втру маку – тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!” (В. Нестайко). ФО рефлексує фоновими національними побутовими обертонами (“терти мак”, “терти у макітрі”, “макітра” – як реалії повсякденного життя; “протертий”, “тертий”, “багряний”, “терпкий” – деякі з асоціативних означень до іменника – стимулу мак; мак – як символ плодючості, сну, надійного оберега, що сприймається як концепт – максимум). ФО Передати куті меду усвідомлюється нами не просто як “перевищити міру в чому-небудь” (“І ми розуміємо: тепер уже все. Передали куті меду. Вчителі не люблять, щоб їх учили”, В. Нестайко), а й сприймається з неповторним ореолом безеквівалентної, належної тільки українській етнокультурні фраземи. Нейтральна словосполука Поводитися чванливо явно програє стилістично зневажливому пиндючити ніс, пор.: “Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач” (П. Гулак-Артемовський).
Насичення ж короткого відрізку тексту багатьма ФО створює враження неперервного стану емоційного збудження: “Сьогодні, Як на духу, розкажу вам, як мене підвела преса, друковане тобто слово, як воно, оте слово, поклало мене па обидві лопатки, як я витріщив очі, довго кліпав віями, а потім плюнув і вилаявся…” (Остап Вишня).
Функція створення гумору й сатири. Деякі звороти, зазначав С. Караванський, народившись у гумористичній душі нашого народу (Химині кури, розказувати про хітині кури), додають мові “неповторного, тільки їй властивого колориту”. Названа функція часом зумовлена структурною організацією внутрішньо фразеологічного контексту, як-от: замок поцілувати “побачити замкнені двері”, почесати березовим віником (кого), почесати спину (ребра, плечі) (кому, яку, які) “побити”. Вона яскраво виражена, наприклад, у численних творах Остапа Вишні. Ситуаційний комізм, на думку Б. Пришви, досягається в гумориста створенням контрастності через невизначений стан предмета: “І дома, мовляв, І замужем”; “І стан отакий: Ні встав, ні впав”; гіперболізацією явищ, предметів, узагалі ситуації: “Було спочатку 4 кобили такі, що про них кажуть: “Як біжить – уся дрижить, як упаде – сім день лежить “; нісенітними ситуаціями: “… як відомо, Сама себе хвалить тільки гречана каша ”. Комізм досягається й заміною компонентів: “Ах, Щукин син!”; “Волосся… Подралося дубом”; розширенням компонентного складу усталеного виразу: “Рятуйте, хто в бога й у чорта вірує…” . Гумористично забарвлює контекст порівняння з порушенням смислових дистрибуцій між порівняльною частиною і словами фразеологічного оточення, зокрема для вираження ознак, процесів і модальних станів: (красива) Наче свиня в коралах, як свиня сива; (спокійний) як порося в мішку; (схожий) Як свиня на коня, діал. (ссл., сст.) Як свиня на їжака, як свиня на кобилу; (побачити) Як свого носа; (боятися) Як торішнього снігу; (потрібний) Як п’яте колесо до воза, “Варчук мені, Як собаці “Добридень” потрібний” (М. Стельмах). Дотепне вживання подібних фразеологізмів зумовлене не тільки чуттям автора, а й великим набором їх у загальнонародній фразеології, що уможливлює також і авторський відбір. Ірреальність їх змісту, “поєднане непоєднуване” іррадіює й на весь контекст їх уживання, гумористично його забарвлює.
Функція передачі внутрішніх якостей персонажа. Пор. у Панаса Мирного: “Він дума як голова, то й велика цяця Див. ще: “…два удари (дзвона) – чужий гість…, три удари – знак, що до Киракового берега припливла Велика (може, й Золота) Риба, перед якою личить розкланятися” (М. Івасюк); “Що то ти поробив з тими п’явками людськими?!”; “Такий робітник з його – Золоті руки”; у М. Коцюбинського: ” – Хіба в тебе душа? От заячий дух…”, власне, “полохлива людина”. Див. численні ФО, утворені за моделлю “прикметник (дієприкметник) + іменник”, які становлять полюси-антиподи як фразеологічні засоби характеристики внутрішніх якостей персонажів: Ходяча енциклопедія, добра душа, розумна голова, м’яке серце, широке серце, “Там найдете щире серце і слово ласкаве” (Т. Шевченко) – Черстве серце, чорнильна душа, мишача душа, каїнова душа; “Потоцький знає, чим закінчиться та нерозумна затія гарячих голів, і не піде за ними” (Я. Стецюк), тобто “запальних, нестриманих людей”.
Залежно від контексту, одна й та сама ФО може позначати протилежні якості персонажа – позитивні чи негативні, пор.: ” – У вас, молодий чоловіче, мудрість мужа… Мене, Старого лиса, кругом пальця обкрутити” (П. Колесник), де, власне, жарт поєднується з позитивною характеристикою. І навпаки, лукаво-нещира, підступно-хитра людина зневажливо іменується Старим лисом чи старою лисицею: “Завідуючий був старий лис, з медом на устах” (С. Васильченко).
Функція відтворення внутрішнього стану персонажа. Природно, що численні фразеологізми групуються навколо слів душа і серце як виразників психічного стану людини, її настроїв, переживань та почуттів: Аж в душі (на серці) похолонуло (в кого, кому), В душі закипати “надмірно хвилюватися від припливу якогось почуття (гніву, незадоволення, роздратування), Відлягло від серця (від душі, на серці, на душі) (у кого, кому), Аж з душі верне (кому). Внутрішнє відчуття суб’єкта передають також інші ФО: “Ось щось зразу залопотіло… Мороз пробіг вподовж спини; волосся полізло вгору…” (Панас Мирний). Промовистий душевний стан головного персонажа в “Енеїді”, переданий І. Котляревським низкою виразних фразем: “Еней од страху З плигу збився, В умі сердега поміиіавсь. І зараз Сам не свій зробився. Скакав, вертівся і качавсь”. Такого характеру й численні компаративні фразеологізми – Як жаром (приском) обдало (кого), як опечений, як у воду опущений, як оса – та дієслівні фразеологізми, які часом виражають міру й ступінь ознаки внутрішнього стану (Обливатися холодніш потом, опустити вуха, аж оскома бере (кого), Аж очі на лоб лізуть (у кого, чиї)). Сюди належить велика кількість фразеологічних суміщених омонімів, що формують свою семантику за активної участі словосполучень на означення жесту й міміки: Махнути рукою, почухати потилицю, братися за голову, “Усміхається Марина, і звичайно хороше і неспокійно стає хлопцеві. Перемішається з ноги на ногу, вила то на плече перекладе, то зубцями в землю зажене” (М. Стельмах). Поетичний і пісенний образ утрачених Літ, які треба доганяти вороними кіньми на калиновому мості (С. Єрмоленко), пов’язаний з “тривалим” настроєм чи переживаннями героїні. Внутрішній стан можуть передавати й побутові метафори: “Сяду їсти – хліб з рук падає.., повертаюсь додому, розбитий, Наче дві копи змолотив” (М. Стельмах).
Функція портретної характеристики, зображення зовнішнього вигляду людини. Зовнішність людини змальовується дуже розгалуженими спектрами висловів, особливо народними порівняннями. Чи не найбагатший з них висвітлює красу і вроду дівчини. Ось далеко не повний їх ряд, дібраний М. М. Пазяком:
Гарна (хороша, красна, пишна) – Як маківка, мов намальована, хоч з лиця води напийся, наче рожа, як весна, як зіронька на небі, як калина, як квітка навесні, як ягідка, як мак городній, як іскра, як маків цвіт, як сонце на небі, як чічка в городі, хоч цілуй, аж за око бере, як намальована, гнучка – як берізка, як тополя, як лоза, як хвоїна, дівчина – як горлиця, як рожа, як тополя, що в лузі калина, як берізонька, як зоря ясна, як ластівка, як лебідка, як маківка, як малина, як сонечко, мов та ясочка.
Першому українському повістяреві можна було з чого вибирати. А тому такий привабливий словесний портрет Марусі з однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка переданий саме традиційними народними компаративними висловами: “Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, Як стрілочка, чорнявенька, очиці Як тернові ягідки, бровоньки Як на шнурочку, личком червона, Як панська рожа,.. губоньки, Як цвіточки… зубоньки, Неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані”. У Котляревського в “Енеїді”: “Дочка була зальотна птиця І ззаду, спереду, кругом; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом”. І навпаки, огидна зовнішність старшого панича, сина генеральші у Панаса Мирного створюється насамперед за допомогою концентрації пейоративних фразеологічних сполук: “Тонкий, Цибатий, як журавель, з рижуватим, Шорстким, як на ведмеді, волоссям, з великим лобом – Хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз одвислою губою… Як вилита мати!” Примітно, що навіть потенційно “світлі” лексеми – “великі, розумні очі” – сприймаються в контексті всезагальної портретної негації. Характеристичну функцію передачі зовнішнього вигляду людини виконують і ФО Як півень розмальований, латка на латці, мов вичавлений лимон, як линули кип’ятком (на кого) “хтось почервонів”. Позитивнооцінні хоч картину малюй (з кого), Хоч малюй (кого) “привабливий” протиставлені негативнооцінним Як чорт сім кіп гороху змолотив (у кого) “хто-небудь має віспини або шрами від них”, як мазниця “хтось брудний”.
Функція мовної характеристики персонажа. Мовно-інтелектуальна, дещо незграбна правничо-канцелярська душа пана Возного з “Наталки Полтавки” І. Котляревського втілюється в беззмістовній формулі Теє-то як його, яка ще й відтінюється таким самим беззмістовним Буки-барабан-башта. На противагу йому Наталка послуговується глибоко народними зрозумілими ідіомами, як-от: На думку спало, на роду написано, серце моє не лежить, як горох при дорозі, вивести в люди, що й розказати не можна, “Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете Спхнути мене із мосту та в воду?”. Андрій Волик з повісті “Fata morgana” М. Коцюбинського десь підслуханим “Пане добродзею”, котре він вставляє мало не в кожну репліку, хоч словами “пнеться у вчені”, прагне стати “ближче до панства”. Ним Маланка іронічно замінює навіть Андрійове ім’я: “Годі тобі рибку ловити… Хоч-не-хоч, а йди, “Пане добродзею”, до плуга…”. Хома Гудзь постає весь у викривальних фразеосполученнях (” – Ти собі думаєш – фабрику ставлять, фільварок будують. А вони Пута кують на людей, ставлять сільце, щоб людську силу спіймати в нього, Кров людську сточити, бодай вас сточило, як шашіль сволок”) та в прокльонах: Пропади воно прахом; бодай би взялося вогнем та розвіялось попелом; бодай йому так легко здихати… Фразеологізми виступають своєрідними “міченими атомами” мовлення того чи іншого персонажа. їх кількість, групування, авторські акценти вирізьблюють і сам літературно-художній образ.
Функція синонімічного увиразнення експресії, створення градації. Часом це малопомітні, невимушені посилення інтенсивності дії – навіть у межах одного речення, – які ледь окреслюють зіставлення різних внутрішніх форм і зашифрованих образів: “Навіщо було Дратувати гусей і підливати масла в вогонь?” (О. Іваненко). І. Мамчич звернув увагу, як досягає значної емоційної сили й стилістичного ефекту, застосовуючи засіб градації, добором фразеологічних синонімів В. Чапля (В. Чапленко): “Баришня відхилилася у бік цілою своєю постаттю – красовито й Подивилася Вона на мене, Великими очима – у глиб моїх очей дивилася чи хоч Намагалась піймати мої очі, бо я таки Дивився сторч ” (“Малоучок”). А ось як І. Котляревський нагнітає експресію вислову в першій частині “Енеїди”: “Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан хан до Криму, Як жениться сич на сові”. Тут кожен синонім підтримується іншим, внутрішня форма одного “підсвічується” внутрішньою формою іншого, а разом вони створюють ефект неможливості здійснення чогось у реальній часовій перспективі. Інколи автор, ніби хизуючись, нанизує на якусь поняттєву основу численні фразеологічні синоніми, як-от у повісті М. Стельмаха “Гуси – лебеді летять”: “І в них теж чомусь Вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум втулявся аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра.” Хоча й тут названий “фразеопад” контекстно й змістовно виправданий: дитині остогидли постійні повчання дорослих з їх зневажливими характеристиками. Значно ощадливіше вживає фразеологічні синоніми Б. Олійник: “Хоч гопки скач, хоч сядь та плач, – все дно якогось дня, ранку, вечора чи ночі і по мені (по вас теж, шановний) ударять дзвони” (“Хоч гопки скач…”).
Функція сюжетної основи. Один із під розділів другої частини повісті М. Коцюбинського “Fata morgana” грунтується на повторюваному фразеологізмі озути (пана) в постоли, який то незмінно вводиться до різних контекстів, то структурно й семантично варіюється, то акцентується, вступаючи в тісніші поєднання зі словами оточення: “Сміх косив наче та клав людей в покоси. Пан в постолах! Ха-ха!”; “Озуть пана у постоли! У цьому слові була ціла картина, розкішний план, справедливість людська і небесна. Озуть пана у постоли!.. Але як се зробити?..”
Майстерно послуговувався названою функцією фразеологізмів Остап Вишня. Зіткненням термінів контекстного оточення з омонімічними (близькозвучними) компонентами розмовного фразеологізму створюється ажурний малюнок сюжетної лінії, яка й становить предмет оповіді: “Сильна Драма. Драма про те, як лиха іскра спалила поле, а потім узяла й щезла. Сама щезла. Історична Драма.. . Драма з зав’язкою і розв’язкою… Тобто Драма од самісінької зав’язки аж до самісінької розв’язки. Або певніше: Драма по самісіньку зав’язку… Дуже драмна драма”. Інший приклад. Виникнувши в мовленні мисливського середовища, вислів Ні пуху ні пера, частіше уживаний зі зворотним порядком компонентів – Ні пера ні пуху, став у Остапа Вишні фразеологічно-романтичною домінантою всього мисливського циклу. Авторова збірка “Мисливські усмішки” (1958) починається гуморескою “Ні пера, ні пуху!” Вислів може й закінчувати певний твір, виступаючи своєрідним підсумком, авторським посланням шанувальникам природи: “Любіть, дорогі друзі, охоту… Презирайте браконьєрів і боріться з браконьєрством! Ні пера вам, ні пуху. А” В усмішці “Олекса Іванович” письменник – мисливець навіть пробує віднайти етимон, “ознаку ознаки” внутрішньої форми усталеного побажання: “Полював і по перу, і на звіра. По перу – це значить на птицю… На звіра – це значить: на зайця, на лисицю, на вовка”. Автор “прив’язує” мисливський фразеологізм тільки до мисливського середовища. Навіть коли “відпускаються з смика” Докучай і Бандит, то і їм бажають “Ні пера ні пуху!” (“Лисиця”), бо це мисливські собаки. Фразеологізм-побажання стає наскрізним композиційно-структурним елементом усього циклу усмішок. Одну з них “справжній мисливець і при тому поет полювання”, як називав його М. Рильський, озаглавлює висловом “Ні пуху ні пера”, і ним же й закінчує: “Ні пера вам ні пуху, дорогі товариші по пр-р-ристр-р-расті!”
Заголовна функція. Ініціальна позиція заголовка має суттєве значення для встановлення контакту з читачем – адресатом. Поряд з нейтральними заголовками й заголовками, у яких подається тема (гіпертема), уживаються експресивні заголовки (фразеологізми, прислів’я, крилаті слова, рекламні гасла тощо). Виразові якості фразеологізмів, конденсація думки, афористичність, образність, експресія спричинюють використання їх у заголовній функції. Заголовок як сигналізатор змісту певного матеріалу:
8) загострює увагу читача на змісті;
9) стисло повідомляє про сам зміст;
10) концентровано відображає головну думку автора;
11) спонукає до прочитання надрукованого;
12) підвищує ефективність засвоєння прочитаного;
13) експлікує культурні константи, фонові знання адресата.
Заголовок для свого роману – епопеї “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний узяв зі Святого Письма. У свою чергу він став і крилатим виразом – уже як змістовно й художньо збагачений романістом. До золотого фразеологічного фонду увійшли заголовки багатьох українських письменників: Баба Палажка і баба Параска (І. Нечуй-Левицький), Борислав сміється (І. Франко), Голодна воля. (Панас Мирний), Досвітні вогні (Леся Українка), Мертві душі (М. Гоголь), Під тихими вербами (Б. Грінченко), Тіні забутих предків (М. Коцюбинський). Численні твори озаглавлені фразеологізмами, як-от: повість В. Чапленка “Півтора людського” (1952), широко відомий роман Ю. Збанацького “Малиновий дзвін”, дві книги трилогії М. Стельмаха “Хліб і сіль” (1959) та “Кров людська – не водиця” (1957), а також роман “Чотири броди” (1979), роман Ю. Яновського “Жива вода” (1947), книжка сатири й гумору у В. Шахнюка “Пташине молоко” (1972), роман В. Яворівського “Ланцюгова реакція” (1978), книжка Ю. Ячейкіна “За образом та подобою” ( 1986). Часом наші письменники вдаються до іншомовних висловів, як-от: “Contra spem spero”, “То be or not to bel” (Леся Українка).
Поряд з канонічною формою фразеологізму – заголовка майстри слова інколи трансформують його, тісніше пов’язуючи з текстом, авторським задумом, щоб привернути увагу читача, досягнути додаткового стилістичного ефекту. Наприклад, Д. Білоус поряд з усталеним “Хліб – сіль їж, а правду ріж” (1971) одну зі своїх збірок назвав “Альфи – не омеги” (1967). Ось ціла низка авторських оновлень фразеологізмів – заголовків різної будови: у Лесі Українки – “Казочка про край царя Гороха” (1906); у В. Лагоди – “Мокрим рядном” (1956); у Д. Лагози – “І з медом, і з перцем” (1962); у Ю. Мартича – “Хліб і до хліба” (1961); у Б. Янчука -“Сьоме небо” (1970) – як дериват ФО На сьомому небі; у В. Лукича – “Євангеліє від Лукича” (1971), пор. канонічне “Євангеліє від Луки”. Стилістично ефектне та семантико й функціонально ефективне розмаїття усталених ремінісценцій і різнохарактерних трансформацій (“Десь колись в якійсь країні”, “З корабля до міста”, “Два кольори, два кольори і більше”, “Не думалося, не гадалося, проте – сталося “, “Чистіша від сльози хай буде”) слугує заголовками окремих нарисів у науково-популярній книзі І. Вихованця “Таїна слова”.
Особливо часто фразеологізми трансформуються в мові преси, де органічно поєднуються інформативна та емоційна функції, взаємодіють експресивні засоби й стандартизовані елементи. Серед них можна назвати такі прийоми: розширення компонентного складу усталених виразів: “Авгієві стайні українських виборів” (УК, 06.02.2002); “Виробництво як стартовий майданчик позитивних змін” (УК, 12.12.2003); Усічення компонентного складу: “Під один гребінець…” (ГУ, 07.06.2002); Заміни одного з компонентів, коли нововведена лексема проектується на пропущений компонент: “На чисті плеса, на ясні зорі” (МУ, 18.08.1984) (ідеться про екологічні проблеми), пор. на ясні зорі, на тихі води, “Не все “Їдцям ” Масниця” (УМ, 19.02.2002), “Вустами в’язня говорить компромат” (УМ, 26.03.2002), “Фермер фермеру ока не виклює” (УМ, 17.01.2002). Ефектні Антонімізація компонентів у фразеологізмі: “Шкурка вичинки варта” (УМ, 30.01.2002); Збереження загального образу фразеологізму: “Груш на вербі не обіцяв” (Ст., 13-19.02.2004). Трансформація ФО передбачає добру культурну обізнаність адресата і його комунікативну рівність з відправником – адресантом.
Функція заключного акорду або синонімічного ряду (“Тихо, поволі, нога за ногою пливе валка битим шляхом”, М. Коцюбинський), або мініконтексту (“Як убрався Максим – москаль москалем. Рідна б мати не пізнала! Меткий, поворотний – на всі боки москаль!”, Панас Мирний), або окремих структурних частин дискурсу. Поетичний образ фразеологізму експресивно виразніший за синонімічні лексичні одиниці – звідси і його підсумкова функція розвитку якоїсь ідеї, що характерно, зокрема, для народної пісні: “Ой чи ти багат, чи ти грошуват, чи Високо несешся?” (“Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських”, 1978); “Чи ти гордий, чи ти пишний, чи Гордо несешся?” (“Українські народні пісні про кохання”, 1971).
Функція лаконізації мовлення часто відчутна в поетичних творах. Ущільнення поетичного мовлення автор інколи поєднує з видозміною фразеологізму. Ось як у Б. Олійника: “Так мало їх, і так багато Брутіві Та пізно важить: Бути чи не бути” (“…То був день…”); “З усіх надбань людського досвіду, Одне, стабільної ваги. Не підлягає змінам досвітків І Примхам лівої ноги” (“Про середину”). Часом це філософські роздуми, утиснені в мінімальний дискурс, як-от: “Альфо й омего, колиско і мавзолею – Земле! З тебе пішов і в тебе вернусь” (“До землі”), або легка зажура мудрої людини, що не все ще зроблено, як-от у посвяті академікові В. Ремеслу: “За плечима похилими Літо бабине дихає. А жита – як літа його, а літа – як жита” (“Сівач”), або, нарешті, легкий, але глибокий жарт вільнолюбного народу: “Танцюють грузини. І всяк собі кум і король. Танцюють мужчини. Бровища в красивому зламі” (“Танцюють грузини”).
Функція синонімічного підсилення чи нагнітання ознак. Особливо часто вдавався до вказаного прийому Панас Мирний. При цьому ФО можуть чергуватися із семантично співвідносними одиничними чи повторюваними лексемами чи вільними словосполученнями, або самі можуть становити синонімічний ряд: “На завтра рано-рано, чуть зоря, жінки, заливаючись слізьми, прощалися з дітками, мов виходили у далеку дорогу, – перший раз потягли на панщину…”; “Вранці – рано, чуть світова зоря займалася, піднялась в палаці біганина”; “Не маючи ні землі, ні оселі, ні пристановища, ні під собою, ні за собою, ні перед собою, як вільна птиця в полі, як дикий звір в борі, – хлопці розбрелися по селу…” (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”).
Фразеологізми, ці згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль комунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й становить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з незглибимими потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекватних засобів фразеологічного вираження.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...