Стилістика експресивних різновидів мовлення – Стилі і форми мови



Стилістика української мови

Стилістика експресивних різновидів мовлення

Мовлення людини – одна з визначальних складових її Я, тому природним є те, що кожен мовець намагається (свідомо чи інтуїтивно) висловлюватися стилістично – правильно і точно, образно, етично й естетично. Однак за багатьох життєво-мовленнєвих ситуацій мовлення буває спонтанним, наперед не продуманим, а тому й недосконалим.

Мовлення в межах кожного стилю літературної мови супроводжується певною експресією (лат. expessio – вираження). Експресивними є виражальні

засоби мови, наділені почуттєвістю, емоційністю. Вони надають висловлюванню певного колориту, тональності. У мислено-почуттєвій сфері мовця виявляється його ставлення до адресата мовлення. Залежно від мети і життєвої ситуації мовлення буває емоційно нейтральним або урочистим, офіційним, фамільярним, інтимно-ласкавим, гумористичним (жартівливим), сатиричним (в’їдливим, ущипливим, дошкульним) або й саркастичним, тобто вкрай злобливим, глузливим, глумливим тощо.

Почуттєво (емоційно) нейтральне мовлення. Це найзвичніший (звичайний) різновид мовлення. За стильовими ознаками таким є переважно мовлення

розмовно-побутове, яке реалізується здебільшого за щоденних невимушених домашніх умов. Учасники розмови розуміють один одного з півслова чи напівнатяку. Таке мовлення обмежено супроводжується жестами, мімічними рухами тощо.

Урочистий різновид мовлення. Його мета – передати велич подій, осіб, викликати до них глибокі позитивні почуття. Урочистість зумовлюється позитивним у житті, яке усвідомлюється колективно або індивідуально. Приклади урочистого мовлення (про важливі події в житті країни, героїчні чи видатні подвиги, вчинки осіб) трапляються в публіцистичному стилі, а також у наукових, художньо-літературних текстах тощо. Урочистою є інформація в газетах, по радіо чи телебаченню про присвоєння певним видатним особам державної нагороди і почесного звання “Герой України”, про прийняття Верховною Радою Конституції України, схвалення нею державного бюджету на наступний рік та ін.

Офіційний різновид мовлення. Таке мовлення стримане, ділове, притаманне переважно писемній формі офіційно-ділового стилю. Зразком цього мовлення є текст Конституції України: Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову… Офіційністю може характеризуватись й усне ділове мовлення (розмови в державних установах, виступи на зборах, нарадах, засіданнях; виступи – монологи, як і діалоги, під час ведення судових процесів тощо). Офіційність притаманна і розмовно-побутовому мовленню (стримані, поважні, з підкресленою шанобливістю і чемністю розмови). Певні офіційні реалії життя відображені в творах художньої літератури (висловлювання співрозмовників в установах, під час проведення державних і громадських заходів і под.). Під час офіційного мовлення простежуються такі його особливості:

– учасники розмови звертаються один до одного на ім’я і по батькові, вдаються до слів пане, пані, добродію, товаришу, називають прізвище співрозмовника, широко використовують займенники ви, ми;

– майже не вживаються слова із значенням суб’єктивної оцінки – пестливості, згрубілості, виразної зневажливості;

– переважають розгорнуті розповідні речення;

– вся оповідь здебільшого розважлива, логічно змістовна, доказова, бо мовець намагається у чомусь переконати співрозмовників, зробити їх своїми однодумцями тощо.

Фамільярний різновид мовлення. Він здебільшого виявляється у розмовно-побутовому стилі, а також у певних текстах художнього стилю. Той, хто говорить або пише, висловлюється більш чи менш розв’язно, безцеремонно, по-панібратському. Певною мірою перебільшується власне Я, применшується гідність інших. Особливості фамільярного мовлення створюються:

– використанням слів і словосполучень дещо зниженого чи навмисне підвищеного звучання;

– вживанням речень різної будови, часто типових для мовця, що ніби звеличують співрозмовника, а насправді принижують його;

– помітно вільним інтонуванням фрази, супровідним жестом, мімікою.

Це мовлення між нерівними за певною ознакою особами (наприклад, начальником і підлеглим), тому воно буває принизливим для одного із співрозмовників.

Інтимно-ласкавий різновид мовлення. Таке мовлення здебільшого трапляється в художньому і розмовно-побутовому стилях мови. Інтимно-ласкаві тексти наповнені позитивними почуттями з відтінком інтимності. Інтимно-ласкаве забарвлення висловлюваного досягається широким вживанням емоційної лексики, особливо епітетів, слів із суфіксами пестливості, голубливості, здрібнілості, а також переважанням речень нескладної будови, зазвичай побутового змісту, які наповнені почуттєвістю, емоційністю. Мовлення втілюється в доброзичливих, прихильних інтонаціях. Прикладом цього різновиду мовлення є епізод із “Fata morgana” українського письменника Михайла Коцюбинського (1864 – 1913): спершу Андрій Волик, будучи вкрай розбурханим Маланкою, злісно кидає їй: Тричі тьху на твою землю!.. Вона стояла біла, як біль, справді налякана. І – враз: Хмару розбила ластівка. Вбігла Гафійка, сквапно ховаючи щось за пазуху. Оте-те, виплекане, немов вилизане матір’ю звірятко, таке туге, як пружина, з круглими бронзовими руками й ногами в золотих волосинках, ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулись, голуб перед образами крутнув на нитці і козаки з червоного паперу, поліплені на стінах, узялися в боки. Цей різновид мовлення в художніх творах сприяє глибшому розкриттю характеру персонажів, їхньої розумово-почуттєвої налаштованості, зумовленої певними реаліями життя.

Гумористичний (жартівливий) різновид мовлення. Жартівливий колорит вислову найчастіше простежується у розмовно-побутовому, художньому мовленні, рідше – в публіцистичному і науковому стилях. Характерний цей різновид мовлення і для приватного листування. Гумористичний колорит створюється багатьма мовними засобами, серед яких переважають такі:

– контрастно-комічні порівняння чи зіставлення певних фактів, ознак;

– невідповідність висновку тому змістові, з якого висновок природно мав би випливати;

– перебільшення реальних властивостей, якостей людей, тварин, предметів;

– вживання слів у значенні, яке не відповідає конкретній ситуації, тощо.

Жартівливе мовлення супроводжується нотками доброзичливої іронії. Синтаксис цього підстилю найрізноманітніший, помітно індивідуальний. Іноді гумор сповнений глибокого, навіть трагедійного змісту, напр.:

Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву як завжди по службі Божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як в будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами. Поглядаючи скоса на щільно стулені жінчині вуста, він з побільшеною жвавістю скинув з себе свиту і розсівся на лаві, як пан. Га! Хіба він не господар у своїй хаті! Проте Андрій плекав таємну надію, що все минеться якось і жінка не зачепить.

Та саме в той мент, здіймаючи з мисника миску, Маланка скинула на нього оком.

– Нанявся?

“О! таки починається!” – подумав він, але удав невинного.

– Чи нанявся в економії, питаю?

“Ач, невірна баба: і знає, що не був я там, а питає” (М. Коцюбинський).

Горе і сміх у цьому уривку, доброзичливе й глузливе, трагічне майстерно, високохудожньо зображено в комічних обрисах.

Сатиричний різновид мовлення. Мета такого мовлення – викликати негативне ставлення до того, про кого (про що) йдеться, затаврувати, розвінчати, різко засудити певних осіб (особу), їхні вчинки, якісь події, явища в житті. Такого забарвлення можуть набувати уривки різних стилів мови, особливо прилюдні виступи на політичні теми, тексти художніх творів, полемічні наукові дискусії і розмовно-побутові, але гостро-іронічні вислови.

У сатиричному мовленні широко вживаються слова і словосполучення, якими виражається зневага до потворних вчинків. Для цього використовуються глузливі епітети, порівняння тощо. Своєрідною є й будова речень, яка розрахована на відповідну інтонацію. Це ілюструє такий приклад:

Давайте чесно. Дурні у нас є? Свої. Рідні. Доморощені.

А брехуни?

А злодюги?

То чого ж ми з вами такі делікатні?

Чому злодія несміливо називаємо несуном?

Брехуна – обіцяльником?

Ледацюгу – інертним?

А дурня навіть не знаємо, як назвати. Боїмося образити. Ущемити його амбіції, наче він у нас в золотому фонді рахується. Ніби занесений у Червону книгу. Чи, як пам’ятник старовини, охороняється законом…

А може, принципово? Правду? Гостру. Гірку. Запакувати. Написати: “Дурень! Не кантувати!” І опустити. Одразу ж на той щабель, що він заслужив. І дати йому тільки те, що він заробив.

Різко?

Зате чесно. І справедливо (Є. Дудар).

Особливо в’їдливе сатиричне мовлення називається саркастичним. Сарказм відчутний і в фрагменті з художнього тексту “Fata morgana” М. Коцюбинського:

Ат, дай ти мені спокій з тією економією… не те у мене на мислі тепер. Он, казав Гудзь, швидко сахарню будуватимуть.

– Слухай, серце, Гудзя, слухай, Андрійку… якраз почепиш торби, та й мені доведеться…

І пішло. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі Божій, а він, червоний, немов варений рак, спочатку відмовчувався, а далі й сам почав верещати тонким і надірваним голосом.

Сатиричне мовлення завжди пройняте осудливістю, гострою незгодою з тим, що чиниться навколо, в суспільстві.

Експресивні різновиди мовлення не завжди чітко розмежовуються. Самостійний і окремий вияв кожного з них найбільше досягається добором мовних засобів: використанням слів із певним значенням (пор.: дід, дідусь, дідунько, дідисько, дідуган, дідище), вживанням і своєрідним поєднанням вигуків, відповідних типів речень, інтонацією, логічним виділенням певного слова в реченні, висловлюванням у тій чи іншій тональності, темпі тощо.

Літературне мовлення в усіх експресивних виявах безмежно стилістично різноманітне, завжди функціонально диференційоване, реалізується в певному стилі, жанрі і позначається певною експресією.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Земляне яблуко тести.
Ви зараз читаєте: Стилістика експресивних різновидів мовлення – Стилі і форми мови