Стилістика інфінітивних речень
Стилістика української мови
Стилістика інфінітивних речень
В усіх стилях і в обох формах мови – усній і писемній – за багатьох мовленнєвих ситуацій використовуються речення інфінітивні, по-своєрідному близькі до речень безособових.
Інфінітивними називають односкладні речення, які мають синтаксично незалежний інфінітив у ролі головного члена: Тільки зирнути, радо заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський); Мовчать! Взяти їх – офіцери відтісняють солдатів у куток (О. Довженко).
Інфінітивні речення, на
Модальних слів (не) треба, (не) можна, (не) варто і под., пор.: І вам, мамо, вчитися треба (М. Куліш); Коли б ще лиха собі не напитав, бо на кордоні не вільно стріляти, (М. Коцюбинський) – обидва речення безособові із залежним від модального слова інфінітивом; Бути у нас субтропікам чи не бути? (О. Гончар); Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світу Божого не бачити? (Панас Мирний) – інфінітив в обох реченнях синтаксично незалежний, модального слова в них немає, його введення до складу речення не допускається змістом речення. Отже,
Трапляються й проміжні випадки, коли вставлення модального слова можливе, але від цього змінюється комунікативно-стилістична сутність конструкції, пор.: Зняти головні убори! (О. Гончар) – речення інфінітивне, спонукально-наказове і Треба зняти головні убори. – речення безособове, розповідне.
За синтаксичним оформленням головного члена, а на цій структурній основі також і за стилістичною функцією, інфінітивні речення поділяють на дві групи: без частки би (б) із часткою би (б).
– Інфінітивні речення без частки би (б). Вони найбільш частотні й стилістично різноманітні:
– мають значення необхідності дії – стану, її неминучості, невідворотності, неможливості і под.: Бути Києву містом зразковим; Ані піти тобі, ані погуляти, ані чого забажати (Марко Вовчок);
– інфінітивні речення спонукальні: виражають наказ, прохання, пораду, побажання або заклик що-небудь зробити чи не робити: Патрони берегти! Стріляти лише по цілі і напевне (І. Підсуха); Стояти тут! Нема шляхів назад (М. Бажан); Жити й працювати по-сучасному!;
– інфінітивні речення із значенням недоцільності дії, її зайвості, недоречності: Чим же було тут захоплюватись?;
– інфінітивні речення, якими виражається сумнів у доцільності дії, нерішучість, непевність, вагання: Хіба піти самому в хату? (І. Тобілевич).
– Інфінітивні речення з часткою би (б). Цими реченнями виражається:
– дія бажана чи небажана: Відпочити б трохи, дух перевести (М. Стельмах);
– побоювання або застереження з приводу здійснення чи нездійснення певної дії: Тільки б не програти змагання;
– оцінка певних дій співрозмовника: Тобі б не брига дою командувати, а банно-пральним загоном (О. Довженко);
– постійна або часта схильність особи (осіб) до певної дії – вчинку: Вам тільки б сміятись (М. Стельмах).
Стилістика інфінітивних речень досить розгалужена. Немалою мірою це пояснюється семантико – структурною своєрідністю їх структури, властивою цим реченням спонукальною чи питальною модальністю, через що моделі інфінітивних речень нерідко використовуються з навчально-виховною метою: Сидіти тихо!; Слухати уважно!; Переписати!; Розв’язати! та ін. або в державно-управлінській сфері: Зобов’язати!..; Виконати!.. та ін.
Отже, інфінітивні односкладні речення (в шкільному курсі мови їх вважають різновидом безособових речень) позначені своєрідною структурою, семантичною сутністю, а на цій основі – також і неповторними, суто індивідуальними комунікативно-стилістичними функціями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...