Стилістика літературної мови і діалектне мовлення – Стилістика як лінгвістичне вчення



Стилістика української мови

Стилістика літературної мови і діалектне мовлення

Стилістика як лінгвістичне вчення про функціонування мови, всіх елементів її структури в повному обсязі стосується лише літературної мови, тобто мови унормованої, всенародної, за сучасних умов переважно національної, яка виявляється у всіх стилях, жанрах мови, в її усній і писемній формах.

Діалектне мовлення, використання якого завжди обмежене певною територією, на якій проживає тільки частина народу, нації, теж можна вивчати стилістично, зафіксувавши

його на письмі, з урахуванням функціонування тих елементів, одиниць, з яких воно сформувалося. Таке мовлення здебільшого вивчають фонетично (фонологічно), орфоепічно, акцентно (наголошування діалектних слів), морфемно, морфологічно, синтаксично, лексично, фразеологічно. У діалектному мовленні ніколи системно не вивчаються терміни, бо вони у ньому спорадичні, не частотні, випадкові. Такої галузі мовознавства, як стилістика діалектного мовлення, й дотепер не створено, хоча вона об’єктивно можлива. Діалектне мовлення в своєму природному вияві – мовлення усне. Писемна репрезентація діалектного мовлення –
це тільки його відображення, а не специфічний різновид всенародної мови, яким є писемна форма літературної мови.

Діалектне мовлення теж по-своєму нормативне. Послуговуючись ним, сільські жителі, навіть не вміючи писати й читати, спілкуються між собою і з тими, хто добре володіє літературною мовою. Носії діалекту і діалектного мовлення розуміють радіо – і телепередачі, досить вільно спілкуються з усіма громадянами, реалізують усі можливі діалоги й монологи в рідній для них діалектній мовній формі, всебічно й компактно дотримуючись при цьому усталених у мовленні свого краю (району, села, селища) елементів мовлення. У цьому виявляється своєрідна нормативність діалектного мовлення. Будь-яке відхилення від того, що вже усталилось у діалектному мовленні, сприймається як щось по-своєму ненормативне, незвичне. Водночас діалектна норма ніколи не має всенародного статусу, завжди функціонально обмежена певною частиною національної території, через що не може слугувати єдиним для всього народу засобом спілкування.

Якщо писемна й усна форми літературної мови однакові на всій національній території, то в усному мовленні українського населення (переважне сільського) різних місцевостей є чимало відмінних особливостей, які прийнято називати діалектизмами. Сукупність діалектизмів, характерних для більш чи менш значної території, називають діалектом., або наріччям, а особливості мови в межах одного чи кількох населених пунктів – говіркою, говором (діалектом ): назви “говірка села”, “діалект села” є синонімічними.

Основних груп українських діалектів (наріч) три: південно-східна ( середньо наддніпрянська ), південно-західна, північна. Кожне з наріч (також і говорів, певна група яких входить до складу того чи іншого наріччя) має свої прикметні особливості в лексиці, фразеології, фонетиці (зокрема, в системі голосних і приголосних звуків), в орфоепії (вимові окремих звуків чи певних поєднань звуків), у морфемах, формах слів, у синтаксисі, оформленні членів речення, словосполучень і речень.

Існування українських діалектів зумовлене особливостями минулого життя нашого народу. За сучасних умов діалектизми, становлячи своєрідний пережиток минувшини, поступово зникають. Єдиною формою спілкування для всього народу стає літературна всенародно-національна мова в обох її формах.

Отже, у діалектному мовленні, яке для більшої частини сільського населення ще й нині є засобом спілкування, функціонують і діалектизми, і мовні одиниці (лексичні, фонетичні, морфологічні тощо), які характерні для загальнонародної літературної мови (кількісно й функціонально вони переважають у мовленні носіїв певного діалекту). Завдяки цьому ті, хто послуговується діалектним мовленням, розуміють своїх одномовних співрозмовників, які розмовляють літературною мовою.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньо-наддніпрянських говорів, увібравши в себе і певну кількість мовних явищ з інших діалектів української мови.

Однією з багатьох можливих літературних і діалектних схем (таблиць) сучасного українського мовлення може бути така таблиця:

Особливості

Літературне мовлення

Діалектне мовлення (наріччя)

Південно-східне

Південно-західне

Північне

Лексичні

Кукурудза

Кукурудза, кукугузга, калачики, пшінка

Кукурузга, мелай, папшой, кендериця

Кукуруза, кияхи, пшеничка, калачики

Фонетичні

Віл, кінь,

Піч, ліс,

Літо, сіно,

Зоря,

Втрьох,

Лоша,

Курча

Віл, кінь,

Піч, ліс,

Літо, сіно,

Зоря,

Втрьох,

Лошя,

Курчя

Віл, кінь, піч, ліс, літо, сіно, зорйа,

Втрох, лошє, курчє

Вуол, куонь,

Піеч, ліес,

Ліето, сіено, зора, втрох, лошє, курчє

Морфологічні

Братові

(брату),

Коневі

(коню),

Рукою,

Ногою,

Сиджу

Братові

(брату),

Коневі

(коню),

Рукою,

Ногою,

Сиджу

І сидю

Братови, коньови, руков, ногов, сидйу

Брату,

Коню,

Рукой,

Ногой,

Сиджу

І сижу

Отже, крім стилістики літературної мови, можна визнати як об’єктивно можливу і стилістику діалектного мовлення. Термін “діалектна мова”, на відміну від терміна “діалектне мовлення”, науково невмотивований. Найширший матеріал діалектного мовлення “запозичується” з літературної мови з її всенародним статусом.

Окремі мовознавці (В. Чабаненко) вважають, що, подібно до літературної мови, діалект має свої стилі (функціональні різновиди) і, отже, свої виражально-зображальні засоби. Є вагомі підстави для твердження, що ці ознаки властиві не діалектові, а діалектному мовленню. Терміни “діалект” і “діалектне мовлення” не слід розглядати як синоніми, бо вони позначають неадекватні лінгвальні (мовні) реалії. У функції комунікативної системи виступає лише діалектне мовлення, а не діалект, отже, вони мають різний лінгвістичний зміст. Такої ж загалом думки дотримуються сучасні українські і російські мовознавці (І. Ковалик, Л. Скворцов та ін.). На їх погляд, існування мовних норм не обмежується сферою виключно літературної мови. І в діалектах, і в просторіччі є свої норми. Однак норми діалекту (а точніше, діалектного мовлення. – П. Д.) не усвідомлюються як обов’язкові і реалізуються лише непрямими засобами, супроводжуються негативною оцінкою “так не говорять”, “ми так не скажемо” і т. ін.

Стилістичне мовлення повинно виявлятися не тільки в літературно-нормативних формах, а також і в діалектних, бо за найрізноманітніших комунікативних ситуацій мовець свідомо чи інтуїтивно прагне до правильності, логічності, точності, образності, доречності висловлюваного.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Протяжність австралії.
Ви зараз читаєте: Стилістика літературної мови і діалектне мовлення – Стилістика як лінгвістичне вчення