Структурний функціоналізм

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ПЕРША.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Розділ 3.

ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

3.2. Структурний функціоналізм

Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) – один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об’єктивно пов’язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний

матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя. Аналізуючи емпіричні дані, вони одержували лише часткові узагальнення локальних явищ або класів явищ, збільшуючи чисельність “дискретних теорій”. Але чим більше з’являлось таких теорій, тим гостріше усвідомлювалась необхідність розробки систематичної теорії науки … теорії, яка б могла пояснювати емпіричні факти соціальної дійсності.

За вирішення цього завдання взялися

провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях “Структура соціальної дії” (1937 р.), “Соціальна система” (1951 р.), “Соціальна система і еволюція теорії дії” (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях “Соціальна теорія і соціальна структура” (1975 р.), “Соціальна структура і автономія” (1966 р,), “Соціологія науки” (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології – дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система – суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід – не можуть вижити, якщо не розв’язані її основні проблеми:

– пристосування до оточуючого середовища (адаптація);

– формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання);

– підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція);

– забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність – підтримування зразка).

На рівні суспільства в цілому адаптацію здійснює економіка, функцію цілепокладання – політика, функцію інтеграції – право і культура, латентну функцію – інститути соціалізації: сім’я, школа, церква і т. д.

Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливе сумісне життя людей або суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об’єднує суспільство не економічні відносини, а тс, що робить можливим саме існування цих відносин, а саме: спільність цінностей людей і взаємне дотримування правил соціальної поведінки, “правил гри “. Так Парсонс виходить на одну із центральних категорій – категорію соціальної дії. Її специфіка на відміну від фізичної і біологічної дії полягає в:

А) символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін.);

Б) нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм);

В) волюнтаристичності (що проявляється в залежності соціальної дії від суб’єктивних визначень ситуації).

У запропонованій моделі соціальної дії основними складовими елементами є діяч, ситуація та орієнтація діяча на ситуацію. Діяч (ним може бути як окремий індивід, так і соціальна група) характеризується активністю і здатністю проаналізувати ситуацію, поставити перед собою мету, визначити способи і методи досягнення цієї мети. Ситуація – це різноманітні фізичні, культурні, соціальні фактори, які актуальні для суб’єкта в даний момент і від яких залежить його дія. При цьому партнери за взаємодією є орієнтовані на очікування один від одного і прагнуть одержати схвалення з боку вагомих інших. Остаточно структуру соціальної дії визначають:

– система норм і цінностей, яка в загальних рисах співвідносить мету з ситуацією, обмежуючи вибір, діапазон засобів, можливого і неможливого;

– прийняття індивідуальних рішень щодо шляхів досягнення мети;

– наявні засоби і умови.

Парсонівеька модель соціальної дії включає в себе чотири підсистеми: соціальну, культурну, особистісну, органічну. Соціальна підсистема забезпечує інтеграцію дій суб’єктів. Культура містить найбільш загальні зразки дій, принципи вибору цілей, цінностей, вірувань, знань, тобто значення, які реалізуються в дії, і засоби прогнозування цих значень. Організм в цій схемі може розглядатися як підсистема, яка забезпечує фізичними і енергетичними ресурсами діяча для взаємодії із середовищем. Тим самим дія набирає впорядкованого характеру і звільняється від внутрішніх суперечностей.

Розвиток суспільства має, за Парсонсом, еволюційний характер. Серед усіх процесів зміни суспільства він виділяє процес посилення адаптивних можливостей і розглядає його в основному в межах загальної традиції функціоналізма, заснованою ще Г. Спенсером. Т. Парсонс досліджує диференціацію основних елементів і підсистем суспільства. Займаючи певне місце в суспільстві, ці елементи і підсистеми з часом діляться в масштабі більш широкої системи на елементи і підсистеми, які різняться одночасно за структурою і за функціональною роллю. Процеси диференціації породжують проблеми інтеграції. Виділивши три типи суспільств (примітивне, проміжне, сучасне), Парсонс зазначає, що головною ознакою найбільш примітивного типу суспільства є досить низький рівень диференції між його основними підсистемами.

Що стосується Р. Мертона, учня Т. Парсонса, то, прагнучи подолати обмеженість структурно-функціонального аналізу, він сформував власну парадигму, зосередивши увагу на теоретичних і емпіричних можливостях функціонального підходу для більш тонкого пояснення соціальних явищ. Поклавши в основу свого підходу комплексне поняття “функціоналізм”, він прагне довести, що взаємозв’язок суспільства в цілому та його окремих частин забезпечується найрізноманітнішими і специфічними функціями, які можуть спостерігатися і багаторазово повторюватися в конкретних об’єктах і фактах. Завдання соціолога полягає в тому, щоб “не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів і об’єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення і узагальнення наслідки функцій”.

Для спостереження і вивчення функцій Р. Мертон пропонує методологічний інструмент, який називає “теорії середнього радіуса дій”. Суть цих теорій він сформулював так: “Це теорії, які знаходяться в проміжному просторі між приватними, але також необхідними робочими гіпотезами, які численно-виникають в ході повсякденних досліджень, і всеохоплюючими систематичними спробами розвинути єдину теорію, яка буде пояснювати всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін “. Саме тут, на середньому рівні, як підкреслює Р. Мертон, соціологія виконує свою основну роль в суспільстві, бо це “саме та соціальна наука, яка оперує теоріями середнього радіусу охоплення, концентрує в собі фактори реального управління соціальними процесами з врахуванням конкретних емпіричних досліджень які відкидають метафізичні претензії на всеохоплюваність і універсальність “. Зрозуміло, що таким твердженням Р. Мертон висловив свою незгоду з теорією структурного функціоналізму Т. Парсонса, яка претендувала на ці якості всеохопленості і універсальності.

Р. Мертон виділяє три ключові умови і вимоги функціонального аналізу, які на його думку, набирають характеру аксіом – “функціональна єдність”, “функціональна універсальність” і “функціональна примусовість”. “Функціональна єдність” соціологічного аналізу Мертоном визначається не “зверху”, не за допомогою будь-якої теорії, а в безмежній глибині соціальних фактів, які завдяки своєї функціональної визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості є універсальними, вони представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їх аналізі. В цілому функціональний аналіз може бути застосований лише до стабільних і стандартизованих об’єктів (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об’єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т. д.)

Р. Мертон детально розкриває поняття “функція”. Функція – це ті спостережувальні наслідки, які слугують саморегуляції даної системи або пристосуванню її до середовища. Дисфункція – це ті спостережувальні наслідки, які послабляють саморегуляцію даної системи або її пристосованість до середовища. У прояві функції може бути дві форми – “прихована” і явна. В тому випадку, коли внутрішня смислова мотивація співпадає з об’єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. “Прихована” (“латентна”) функція цих проявів не має.

Такою є функціональна система Р. Мертона, яка, безумовно, має цілий ряд позитивних властивостей, зокрема:

– тісний зв’язок з “людською реальністю”, яка має бути постійно в полі зору соціолога;

– можливість зберегти теоретичну “науковість “, виключаючи при цьому метафізичний і світоглядний вантаж загального соціально-філософського вчення;

– смислова і понятійна наочність, що особливо характерно для його “теорій середнього радіусу дії”, які демонструють свою інструментальність, переконаність, інтерпретативність в очах менеджерів і соціальних дослідників несоціологічного профіля.

І на закінчення зазначимо, що якщо Т. Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки “соціального порядки”, то Р. Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дисфункціональних явищ, які виникають внаслідок напруг і протиріч в соціальному житті. Проте, структурний функціоналізм сприймається і його прихильниками і його супротивниками як достатньо єдина теоретична парадигма з усталеними традиціями і напрямами аналізу. Він був і залишається головною формою теоретичних суджень про суспільство, основним способом мислення, придатним для науки соціології як самостійної дисципліни.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Структурний функціоналізм