СУБКУЛЬТУРА

Соціологія короткий енциклопедичний словник

СУБКУЛЬТУРА (букв. – підкультура) – культура окремої соціальної спільноти(групи, класу, регіону, конфесії тощо), що чимось відрізняється від традиційної культури суспільства.

Поняття С. виникло в англомовній соціології, ним позначали процеси, що відбуваються у кримінально орієнтованому молодіжному середовищі з протиправними нормами поведінки (У. Міллер та ін.). Пізніше, а саме з сер. 60-ж рр. XX ст., зміст даного поняття змінився, і до С. почали відносити увесь комплекс не лише молодіжних,

а й ін. верств населення норм, цінностей, звичаїв тощо, тобто те, у чому відбивається особливе їх світосприйняття та стиль життя, а також відповідні соціальні ін-ти їх відтворення. Головне тут те, що за допомогою субкультури відбувається соціальна ідентифікація членів певної спільноти. На підставі цього сучасні автори по-різному розуміють С., зокрема, як: а) автономне культурне утворення у межах домінуючої культури; б) специфічний спосіб диференціації регіональних та нац. культур; в) спосіб визначення та опису незначних культурних змін, що відбуваються у межах домінуючої культури; г) особлива форма організації людей;
д) сукупність норм і цінностей, що протистоять домінуючій традиційній культурі та інтерпретуються нею як чужа, негативна, порушуючи її цілісність Можна зустріти визначення С. просто як сусп. групи, що дотримується дещо інших норм, або як поняття для опису незначною мірою розповсюджених культурних змін та їх різновидів (Е. В. Стеварт).

Як і у середньовіччі терміном “культура” визначався аристократизм з ознаками “охайність”, “начитаність”, “витонченість манер”, “куртуазнїсть”, тобто всього того, що давало можливість говорити про відмінність аристократизму як способу життя від способу життя простих “некультурних” людей, так і сучасний термін “С.” визначає відмінність нетрадиційної від традиційної культури, де ознаками є все те, що не збігається з заг. визнаними нормами і цінностями.

На думку Д. Даунса, С. може бути як позитивним, так і негативним явищем, що утворюється в результаті відповідного відношення певної групи до процесів, що відбуваються у соціальній структурі суспільства та у домінуючій у ньому культурі. С. може бути не тільки опозиційною, а навіть і злочинною. їх поєднує не сприйняття офіційної культури.

Найбільш поширеною у XX ст. як різновид С. була і залишається рок-культура, що утворилася на своєрідному поєднанні негритянських, латиноамер., певною мірою арабських та ін. музичних ритмів, а потім, з поступовим виокремленням своєрідної символіки, норм поведінки, одягу тощо набула більш універсального значення, задаючи навіть своєрідний ритм життя її прихильникам. Один з популярних напрямів С. мав назву “диско”. Але диско символізувала й певний відхід від рок-культури – як потяг до красивого життя. Символом такого життя виступили спочатку 12-дюймові платівки, Вони надали нові техн. можливості для композиторської рок-творчості, забезпечивши зміну її орієнтирів. Тобто якщо раніше композитори писали для прослуховування (музика для душі), то тепер вони почали писати для танцю (музика для тіла). Утворилася ціла диско – індустрія і диско – бізнес, які поступово перевели традиційні записи на компакт-диски.

На тлі диско з’явилася панк-культура, що протистояла не лише диско з її ілюзією красивого життя, а й рок-культурі в цілому. Це – своєрідний потяг до елітарності, але на грунті ідеології безнадії, тому панк-культура вилилася у С., відому під наз. контркультури. Термін “контркультура” вперше вжив Теодор Роззак після студентських бунтів 60-х рр., особливо у Франції.

Контркультура набула найбільшого поширення у 60-х рр. XX ст., ставши досить помітним явищем. Вона мала свою теорет. розроблену ідеологію, змістом якої був протест молодіжних верств населення проти маніпуляції суспільством з боку “організованої” буржуазії. Суспільству і окремій людині, на думку теоретиків контркультури, у результаті такої маніпуляції нав’язуються певні ролі, котрі вони змушені виконувати. Серед найбільш відомих авторів, що відіграли важливу роль у формуванні цієї ідеології, були Г. Маркузе та Ж.-П. Сартр, а пізніше – Ч. Рейч, М. Хейзінга та ін.

Хоча ці теорії не грунтувалися на єдиній методології та принципах, все ж головною їх ідеєю була вимога необхідності відродження “природної людини” з небурж. світосприйняттям та ставленням до дійсності.

Пізніше вплив контркультури на сусп. процеси значно знизився і ослаб. Він трансформувався у низку нових конкуруючих між собою субкультурних напрямів, хоча й не зник зовсім.

Важливе місце у структурі культури належить професійним С. Сприйняття світу через призму професійних уявлень сприяє формуванню особливої системи цінностей, що іноді набувають навіть світоглядного тлумачення. Творчі методи при цьому набувають значення особливих культурних традицій (напр., говорять про “реалістичну традицію” або “позитивіст, традицію” у сфері С. тощо). Така культурна позиція може зумовлювати і зміст соціальної позиції (митця, вченого, рядового споживача культури тощо), спрямованість соціальної активності та ін.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: СУБКУЛЬТУРА