Суперечності в розвитку українського мистецтва



Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)

§ 21. КУЛЬТУРА В СЕРЕДИНІ 1960-х – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1980-х років

5. Суперечності в розвитку українського мистецтва.

У розвитку українського мистецтва спостерігалися суперечливі тенденції: з одного боку, митці мусили виконувати політичне замовлення керівної верхівки, а з іншого – шукали нові художні форми та засоби. Особливо помітною була суперечність між соцреалізмом і свободою творчості.

Розвиток українського мистецтва обмежувався

і гальмувався державною політикою, яка проводилася в цій сфері. Діяли репертуарні та художні ради, які могли вилучати твори, що, на їхній погляд, за художній рівнем чи ідейним змістом не відповідали встановленим вимогам. Нерідко долю мистецького твору вирішували чиновники, які не знали мистецтва, не розуміли його природи і значення. Тому розвивалися передусім ті жанри, які не мали виразного національного змісту.

Митці прагнули суспільного визнання, яке вони могли здобути через участь у виставках і поширення своїх творів. Виставкова діяльність у СРСР здійснювалася та контролювалася державними органами.

Художники не могли вільно продавати свої твори, бо держава встановила монополію на придбання мистецьких робіт. Кіномистецтво контролював Комітет з кінематографії УРСР, який розглядав і затверджував сценарії художніх, документальних, науково-популярних і навчальних фільмів.

У СРСР митці були об’єднані у творчі спілки. Держава сприяла творчості передусім тих митців, які були членами творчих спілок кінематографістів, композиторів, художників, письменників. Наприклад, Спілка художників України об’єднувала живописців, скульпторів, графіків, майстрів монументального, декоративно-ужиткового й оформлювального мистецтва, а також мистецтвознавців. Вона входила до складу Спілки художників СРСР. Ці спілки вважалися громадськими організаціями, однак насправді вони виконували волю партійно-державного апарату й часто використовувалися для приборкання непокірних. Водночас членство в спілці сприяло обмінові творчими здобутками, давало можливість брати участь у виставках, хоча при цьому обмежувало творчу індивідуальність художника. При спілці функціонував госпрозрахунковий виробничий комбінат, у якому митці могли реалізувати творчі задуми та поліпшити своє матеріальне становище. Члени творчих спілок мали значні привілеї. Застосовуючи тактику заохочень і покарань, партія через творчі спілки контролювала діяльність митців.

Україна, перебуваючи в складі СРСР, не могла здійснювати власну політику в галузі культури. Митці не мали можливості продемонструвати світові свої здобутки, бо “залізна завіса” відмежовувала їх від світових культурно-мистецьких процесів і призводила до ізоляції.

Поглиблювалася суперечність між формою та змістом мистецької творчості. Політичний режим допускав використання у творчості національних мотивів, але тільки тих, які не стосувалися драматичної історичної долі українського народу та соціально-політичних проблем його сучасного буття. Тобто народне мистецтво могло розвиватися або на засадах “соцреалізму”, або ж відтворювати красу, яка не порушувала соціальні проблеми.

Досягаючи високої майстерності, митці водночас розуміли, що для творення справді українського мистецтва, їм необхідно проявити певну громадянську мужність. Щоб зберегти право на творчість, митці часто змушені були поступатися своїми творчими принципами. Співаки, музиканти, актори досягали високої виконавської майстерності, художники досконало володіли пензлем, однак тематичний діапазон був обмежений партійним контролем.

Суперечливість мистецьких процесів виявилася також у художній самодіяльності, яка стимулювалася комуністичною партією і набула масового характеру. З одного боку, вона сприяла піднесенню естетичного рівня громадян, виявленню талановитої молоді, з іншого – слугувала задоволенню політичних амбіцій правлячої верхівки та мала підтверджувати тезу про народний характер мистецтва.

“Зближення” і “розквіт” культур народів СРСР мав продемонструвати обмін їхніми культурними надбаннями. Типовими щодо цього були Дні літератури та мистецтва Білорусії в Україні та України в Білорусії, що проводилися в 1970-х роках. Такі заходи справді збагачували знання про творчі досягнення митців інших республік, однак вони також контролювалися й обмежувалися партійними органами. Так. під час гастролей у Києві Білоруського академічного театру ім. Янки Купали влітку 1974 р. до ЦК КПУ надійшла доповідна записка, у якій пропонувалося вилучити з репертуару одну з п’єс на тій підставі, що в ній висміювалися “окремі явища нашого життя”.

Незважаючи на уніфікацію культури та регламентацію творчості, образотворче, хореографічне та оперне мистецтво, музика, театр, кіно досягли високого професійного рівня. Українські митці здобули успіх у публіки як у СРСР, так і за кордоном.

У 1970-х роках розвинулася й набула популярності українська естрадна музика, основоположником якої став Володимир Івасюк. Він написав понад 100 пісень, більшість яких виконував талановитий співак Назарій Яремчук. Життя автора надзвичайно популярної пісні “Червона рута” обірвалося за трагічних обставин: його знайшли мертвим у лісі під Львовом. Похорон В. Івасюка 22 травня 1979 р. перетворився на масову акцію протесту.

Високого рівня сягнуло українське вокальне мистецтво. Виконавською майстерністю глядачів захоплювали співаки Д. Гиатюк, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, Д. Петриненко, А. Солов’яненко, М. Стефюк.

У репертуарі соліста Київського театру опери і балету Дмитра Гнатюка було понад 40 складних ролей: Остап (“Тарас Бульба”), Микола (“Наталка Полтавка”), Султан (“Запорожець за Дунаєм”), Ігор (“Князь Ігор”) та ін. У його виконанні звучали популярні пісні того часу: “Рідна мати моя” П. Майбороди, “Два кольори” О. Білаша, “Києве мій” І. Шамо. Цікава творча біографія Анатолія Солов’яненка. Він народився в Донецьку, навчався в політехнічному інституті, одночасно займаючись вокалом. Перебуваючи на стажуванні в Італії, став лауреатом конкурсу “Неаполь проти всіх”. Згодом співав у Київському оперному театрі.

Новими творами збагатився український живопис. На цей же час припадає останній період творчості живописця Миколи Глущенка, художні полотна якого здобули європейське визнання. Уважають, що він створив понад 10 тис. картин.

Загальнолюдська тема боротьби добра і зла відображена у творчості української народної художниці, представниці школи “примітивного мистецтва” Марії Примаченко. Розквіт її творчості припадає на початок

Суперечності в розвитку українського мистецтва

Володимир Івасюк

Суперечності в розвитку українського мистецтва

М. Примаченко. Загроза війни. 1986 р.

Суперечності в розвитку українського мистецтва

М. Дерегус. Похід Святослава. 1982 р.

Суперечності в розвитку українського мистецтва

Пам’ятник засновникам Києва. Скульптор В. Бородай, м. Київ

1970-х років (картини “Весілля”, “Роман і Оксана”, “Галя на весілля запрошує”).

У 1986 р. художниця створила “чорнобильську серію” картин.

Продовжував творчу роботу Василь Касіян – засновник графічної школи, що грунтується на засадах реалізму та народності.

Водночас художники В. Зарецький, А. Горська, Г. Севрук, П. Заливаха намагалися протиставити офіційному мистецтву свій оригінальний стиль.

У мистецькому світі відомі живописні твори Миколи Дерегуса з циклу “Степ”, “Похід Святослава”, “Голод. 1933 рік”, “Портрет дружини в червоному”.

Типовим прикладом мистецтва соцреалізму можна вважати картину І. Тартаковського “Ланка бригади Героя Соціалістичної Праці Г. Сірої”.

Помітною подією до 1500-річчя заснування Києва стало відкриття пам’ятника засновникам Києва – братам Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либідь. Його автор – скульптор Василь Бородай – був відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка за пам’ятник партизанам – ковпаківцям у м. Яремчі Івано-Франківської області.

Цікаві мистецькі школи розвивалися в регіонах. Низку пейзажів, портретів, натюрмортів створив один із фундаторів закарпатської школи живопису Й. Бокшай. У напрямі пейзажного живопису творив закарпатський художник А. Кашшай (“Карпатський краєвид”, “Везуть дрова”, “Свіжий день”). Чому П. Шелест уважав, що необхідно “допомагати” письменникам “розбиратися” в складних питаннях?

…Теплоходом по Дніпру відправилися в господарство “Тетерів” чоловік 35-40 письменників на чолі із секретаріатом Спілки письменників України на прогулянку й ділову неофіційну зустріч. Були відверті, але разом із тим і гострі запитання, бесіда проходила у взаємному розумінні всіх непростих питань. Потрібно в майбутньому більше мати з ними контактів, допомагати їм розумітися в складних питаннях зовнішньої та внутрішньої політики, соціальних, національних, духовних питаннях, безумовно, розумніше, тактовно направляти їхню творчу діяльність. Багато виникло запитань щодо подій у Чехословаччині – ця тема їх дуже цікавила й тривожила. Вважаю, що зустрічі в такій обстановці народжують взаємне довір’я і викликають на відверті розмови.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Культурні та дикорослі рослини.
Ви зараз читаєте: Суперечності в розвитку українського мистецтва