Сутність та основні риси світового господарства


Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 6. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 32. Сутність та основні риси світового господарства

Поняття “світове господарство”. Сучасне світове господарство – глобальна, всеохопна, надзвичайно складна і цілісна система. Її складовими є національні господарства країн і регіонів, а єднальними зв’язками між ними – різноманітні міжнародні економічні відносини, що виявляються в потужних регіональних і глобальних потоках товарів, капіталів, послуг, робочої сили, інформації.

Світове

господарство – це система взаємопов’язаних і взаємозалежних національних господарств, поєднаних між собою міжнародним географічним поділом праці і міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство є складним міждисциплінарним поняттям. Насамперед це історична категорія, оскільки становлення світового господарства є результатом тисячоріч еволюції виробничих сил. Це і політико – економічна категорія, адже вона тісно пов’язана з поняттями “суспільний поділ праці”, “інтернаціоналізація господарського життя”, “міжнародна економічна інтеграція”. І нарешті,

це ще й географічна категорія, яка передбачає вивчення світового господарства на трьох рівнях: загальної географії світового господарства, географії його галузей, географії великих регіонів і субрегіонів.

Хоча світове господарство і є цілісною системою, воно дуже неоднорідне, адже складається з різних частин, тобто підсистем, що мають і спільні, і специфічні риси. Для поділу світового господарства на окремі підсистеми використовують такі критерії, як рівень економічного розвитку, соціальна структура господарства, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків, тип економічного зростання. При цьому найпоширенішим критерієм є рівень господарського розвитку, який характеризується обсягом виробництва валового продукту на душу населення. Розвиток окремої країни разом з тим визначається рівнем індустріалізації й структурою виробництва.

Для сучасного етапу господарського розвитку характерне активне використання інформаційної техніки і технологій, що сприяють економії суспільної праці. Важливим стає й те, що до сфери індустріалізації та інформатизації залучені не тільки промислові галузі, а також сільське господарство й транспорт.

Дійсній структурі господарства властива певна послідовність у розвитку окремих сфер господарювання. Зі зміною цієї послідовності змінюється і структура економічного розвитку. Це позначається не лише кількісними, а й якісними змінами у виробництві товарів і послуг. Так, за екстенсивного типу розвитку економічне зростання досягається завдяки кількісному збільшенню виробленої продукції без зміни технічної основи, що призводить до практично незмінної ефективності виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання передбачає насамперед збільшення масштабів випуску продукції завдяки якісному удосконаленню чинників виробництва, зокрема засобів і предметів праці, завдяки підвищенню кваліфікації робочої сили, поліпшенню організаційних параметрів виробництва тощо. Вважають, що економіка індустріальних країн до середини 60-х років XX ст. за багатьма ознаками розвивалася переважно екстенсивно, а в останні 30-40 років поступово набула ознак інтенсивного типу розвитку.

Основні показники оцінки стану світової економіки. З метою кількісної характеристики економічного положення країн у системі світового господарства зазвичай використовують показник виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) – сукупної вартості усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених на території певної країни незалежно від національної приналежності працюючих там підприємств у певний період часу. Цей показник характеризує загальну економічну активність у світі і в окремих країнах, його складові охоплюють усі сфери, галузі й чинники економічного зростання (мал. 68). Щоб оцінити реальний стан світової економіки, сукупний ВВП світу обчислюють у єдиній валюті – доларах США.

В економічних розрахунках також широко використовують показник валового національного продукту (ВНП), який враховує обсяг виробництва, контрольованого корпораціями та приватними особами – громадянами цієї держави. Щоб обчислити ВНП, з ВВП відраховують прибутки, отримані іноземцями в даній країні (прибутки іноземних корпорацій і заробітну плату іноземних робітників і службовців), і додають доходи, отримані корпораціями й громадянами даної країни за її межами. Кількісно різниця між показниками ВВП і ВНП зазвичай невелика (не перевищує 1 %).

Під час характеристики будь-яких кількісних аспектів світового господарства оперують календарним або фінансовим роком. Часто використовують середні річні дані за тривалий період – п’ятиліття, десятиліття (наприклад, дані про сільськогосподарське виробництво). Іноді трапляються дані про виробництво за добу (наприклад, тисяч барелів видобутої або перекачаної трубопроводом нафти).

Етапи формування світового господарства. Сучасне світове господарство є результатом тривалої еволюції. Воно почало формуватися після перемоги промислової революції у Великій Британії, а потім і в ряді інших країн Західної Європи. Майже до XX ст. воно розвивалося, спираючись на силу, зовнішньоекономічний примус, протиріччя між колоніями і метрополіями, а також між самими індустріально-розвинутими країнами за ринки збуту, джерела сировини й палива. В умовах цих протиріч після Першої світової війни на політичній карті світу з’явилися дві політичні системи світу – капіталістична й соціалістична. У кожній з них розвивалася своя система господарювання, у першому випадку – на ринкових засадах, у другому – на командно-планових. У 60-х роках XX ст. розпалася колоніальна система світу, а дещо пізніше, у 90-х роках, зруйнувалася й соціалістична система. Світове господарство стало набувати рис єдиного цілісного утворення глобального масштабу.

Сутність та основні риси світового господарства

Мал. 68. Країни – економічні лідери регіонів світу за ВВП (млн дол., 2009 р.)

В історії світового економічного розвитку традиційно виділяють чотири основні етапи.

Господарство, що привласнює. Це найтриваліший етап, який за часом охоплює давній кам’яний вік (понад 2 млн – 6 тис. років тому). Знаряддя праці і зброю виготовляли з каменю, дерева й кісток. Для людини найголовнішим було здобути їжу, а основними видами її господарської діяльності – збирання диких плодів і коренів, полювання, рибальство. Для суспільного ладу характерна первісна родова громада з рівноправністю всіх її членів. На цьому етапі людина була частиною природи і не могла завдати їй помітних збитків.

Аграрне господарство. Цей етап охоплював кілька історичних епох (від кам’яного віку – до середини XVIII ст.). Найголовнішим для людини, як і раніше, було забезпечити себе продуктами харчування. Однак тепер усі свої зусилля вона спрямовувала не на добування їх з дикої природи, а на організоване виробництво продуктів харчування. Основною галуззю господарювання було сільське господарство. Інші галузі, що виникли на той час (ремесло й торгівля), лише обслуговували його. Рівень життя був дуже низький, багатство визначалося кількістю землі й худоби, їжею і здатністю нагодувати гостей. Радіус поїздок обмежувався своїм селищем і найближчим міським ринком. Центром культури стала церква.

Індустріальне господарство. Становлення цього етапу пов’язують з англійською промисловою революцією (кінець XVIII ст.). Основною галуззю господарювання стала промисловість. Сформувалися такі базові промислові галузі, як металургія, енергетика, різні види машинобудування (важкого, транспортного, сільськогосподарського тощо), хімічна галузь, певні види транспорту (залізничний, автомобільний, повітряний тощо), зв’язок. З’явилися нові конструкційні матеріали, як-от: хімічні волокна, пластмаси, скло, якісні види сталі, алюміній, нафтопродукти тощо.

Розвиток товарного виробництва спрямовано на виготовлення продукції з метою її продажу і на подальше отримання прибутку. Усі країни поділялися на колонії, які були постачальниками ресурсів, і метрополії, що ці ресурси переробляли. Виробничі відносини і науково-технічний прогрес сприяли зростанню міст і урбанізації країн, підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства. Зросла роль освіти, науки й культури.

Постіндустріальне господарство. Цей етап розпочався з 80-х років XX ст. і триває дотепер. Визначальна його особливість – розвиток сфери послуг, порівняно з якою промисловість і сільське господарство поступово відходять на другий план. Основним видом діяльності всередині самої сфери послуг стають фінансові операції. Відтепер найбільші багатства робляться не у виробничому секторі, а на фінансовому ринку, у тому числі на валютному, кредитному й інвестиційному. Нині сумарний обсяг операцій у фінансовій сфері перевищує обсяг усіх вироблених товарів у більш ніж 10 разів. На провідні позиції дедалі більше виходить наукова діяльність. Швидкими темпами розвиваються наукоємні галузі, розробляються і використовуються ноу-хау, з’являються і впроваджуються у виробництво новітні конструкційні матеріали, інформаційні технології.

Певні ознаки постіндустріальної стадії розвитку мають економіки США, Японії, розвинутих країн Європи, хоча фактично жодна країна світу ще не набула рис класичної постіндустріалізації.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)



Рудні корисні копалини україни.
Ви зараз читаєте: Сутність та основні риси світового господарства