Тексти для диктантів – Пряма і непряма мова

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Пряма і непряма мова

Тексти для диктантів

* * *

Поснідавши, батько йшов на роботу, а я, підсукавши холоші, біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На ліжкові, засланому простирадлом, а поверх іще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати були вся в роботі – легкими помахами рук вони вигвалтовували опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу,

формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник. Робили вони це так вправно, що я навіть не встигав вволю надивитися.

Доки мати викачували останню, найменшу, що призначалася мені, паляничку, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясеневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нараз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, наче в безмісячну ніч зорі, іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою зверху кілька

проштиркнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.

(1 76 сл.) В. Скуратівський

* * *

Метелиця, стоячи на палубі катера, дивився, як хутко віддаляється круча, де видно тонку постать Григорія Івановича, як ховається за деревами транспортний будиночок, пофарбований у зелене. Мовби все западає в небуття, в минуле, але чому так неправдоподібно швидко?

Боліло Метелиці в самісінькій душі, бо їхав ізвідси проти своєї волі. Багато перебалакав із Ольгою, але найголовніше, либонь, так і не було сказано.

Поблизу й далеко попереду Десна розстилала гладенькі водні сувої, й ті сувої міняли своє забарвлення, й Метелиці несподівано знову пригадались Ольжині слова, мовлені – коли ж це? – позавчора, авжеж, позавчора (а здається, наче проминула цілісінька вічність, сповнена тривог, переживань – то зворушливих, то гірких), забриніли слова Ольжині… пливемо по дзеркалах… пливемо по дзеркалах – із сивого на голубе, з голубого на блакитне…

Вийшов на палубу старий Небаба, поставив складного брезентового стільчика на металевих ніжках, сів. Пружний річковий вітерець заіскрився, засяяв у його вибіленому лляному волоссячку в зачісці м’якої бороди. Так сидів старий, дивився перед собою, а потім, зловивши запитливий погляд Метелиці, сказав голосно, бадьоро:

– Славна річка, любо-дорого на серці! Ніяк надивитись не можу, все мало та мало!

Слалась у далечінь прадавня річка, несучи в своїх берегах розплавлену небесну голубизну, несучи розілляте сонце, переблиски його живі, срібні. Слалась у далечінь вічною незбагненною мелодією, звучання якої – радісне, урочисте – можна було, здається, почути, тільки слід було тонше наструню-вати свій слух.

Вода мерехтіла, вода світилась різними барвами, вода міняла настрій, де всміхалась по-дитячому щиро, а де стриманіпіе, вода наче пісню співала весь час, пісню, в якій вона жила так само, як у річці, авжеж, так само, бо линула вона в пісню прямісінько з оцих деснянських берегів, линула, линула…

(260 сл.) За Є. Гуцалом

***

Стежина до маминої хати петляє через город. Усе тут до болю знайоме: он дбайливо опоряджена розора стьобнула через картоплю – здвобіччя висаджені кущики квасолі, а між ними поважисто розплелося гарбузове гудиння, на видолинку густою порослю буяє морква, сизіє тугими голівками капуста, густими листочками пішли у зріст буряки…

Усе довкола живе неньчиною присутністю… задавніла роками хвіртка поскрипує хрипким поголосом – в обійстяних присмерках, що вже встигли розсусідитись довкіл хати, бачу найдорожчу поставу. Присівши на порозі і схиливши на обіруччя голову, зажурено спочиває ненька… Аби зненацька не потривожити її, удавано покахикую і бачу, як ураз зводиться сива голова, сплескують долоні, і прорізує тишу мамина окличка: “Синочок, мій дорогенький!..”

Кидаю на спориш похідну валізу і підбіжки поспішаю до неньки, щоб не завдати їй клопотів – знаю, як важко старенькій зводитись, але вона таки встигає випередити мене, кидається в обійми. Я чую, як натужно б’ється її ніжне серце, важко дихають груди. Роки беруть своє, і від того крадькує невтішна думка: а що, як ураз відійде найдорожча тобі людина, хто ж тоді зустрічатиме в рідному обійсті?..

Поволі йдемо до хати. Мати украдьки висушує кінцями хустини зволожені очі й наче виправдовується: “…Ось повечеряємо, і я наспіваю тобі колискових. Ти ж минулого разу просив…”

Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній!.. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до усього живого.

(215 сл.) В. Скуратівський


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (2 votes, average: 3.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Тексти для диктантів – Пряма і непряма мова