Техніко-економічні відносини


Техніко-економічні відносини – матеріально-речова (або техніко-економічна) форма розвитку продуктивних сил, що формується у процесі суспільного поділу праці, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми та техніко-економічного поєднання особистісних і речових факторів виробництва. Поняття “матеріально-речова форма” вживають для обгрунтування іншої (крім соціально-економічної або суспільної) форми розвитку продуктивних сил, певного протиставлення суспільній формі, що

пов’язана з відносинами економічної власності між людьми у всіх сферах суспільного відтворення. Це поняття також органічно пов’язане з виділенням у суспільному способі виробництва двох сторін, що діалектично взаємодіють – продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності), які з позицій методології у працях К. Маркса названі відповідно речовим змістом і суспільною формою (як конкретизація категорій діалектики “зміст” і “форма” щодо специфіки предмета політекономічного дослідження). За абстрагування від цих обставин речову форму розвитку продуктивних сил доцільніше назвати
техніко-економічною. Перша частина назви відображає органічний зв’язок Т.-е. в. з розвитком техніки, друга – її належність до економічної системи, зокрема до економічних відносин. Поняття “техніко-економічна форма” є адекватнішим (порівняно з поняттям “речова форма”) і тому, що “речова форма” з погляду етимології характеризує лише відношення між речами, речовими факторами виробництва (засобами і предметами праці та ін.). У межах технологічного способу виробництва такі відносини найдоцільніше називати технологічними. Оскільки Т.-е. в. відображають відносини між людиною і речами, а також між самими людьми в процесі праці (а не в процесі зростання вартості, не відносини привласнення різних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відношення), для цієї форми розвитку продуктивних сил логічнішою була б назва “техніко-економічна”. Т.-е. в. розвивалися в процесі суспільного поділу праці (див. Суспільний поділ праці). При цьому загальний поділ праці (за окремими родами і сферами виробництва) – найконсервативніша форма. Динамічніша його форма (а отже, й Т.-е. в.) – особливий поділ праці (поділ родів і сфер народного господарства на окремі види – комплексні галузі: наприклад, промисловості – на машинобудування, харчову, легку промисловість та ін.; будівництва – на житлове тощо, а комплексних галузей – на окремі галузі). Загальний і особливий поділи праці надають цілісності розвиткові продуктивних сил країни на макроекономічному рівні, завдяки їм формується єдиний народногосподарський комплекс країни. Найдинамічнішою формою суспільного поділу праці є одиничний поділ, що відбувається в межах підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, бригад), а також поділ за професіями і спеціальностями. Із суспільним поділом праці, зокрема з особливою та одиничною формами, щільно пов’язана спеціалізація виробництва, передусім промислового, яка також є формою суспільного поділу праці між галузями та всередині галузей і підприємств. На основі подетальної та поопераційної спеціалізацій розвивається комбінування виробництва на одному підприємстві або у групі взаємопов’язаних підприємств, його кооперування – участь декількох чи багатьох підприємств у виготовленні окремого продукту. З виникненням технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, виробничі функції окремого робітника закріпилися за окремими підприємствами, а подетальна та поопераційна спеціалізації робітників у межах одиничного поділу праці спричинили технологічну залежність підприємств. Т.- е. в. властиві певні іманентні закони розвитку – закон усуспільнення виробництва і праці, закон концентрації виробництва та ін., а також внутрішні суперечності – між окремими формами суспільного поділу праці, всередині окремих форм (наприклад, між предметною, подетальною та коопераційною формами спеціалізації), між національними та інтернаціональними формами суспільного поділу праці та ін. Високий рівень розвитку Т.-е. в. сприяє прогресу продуктивних сил, і навпаки. Цей рівень (зокрема, міжнародний рівень поділу праці) виражається у значній частці експортної продукції в національному доході.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)



Знайди значення часток способом добору.
Ви зараз читаєте: Техніко-економічні відносини