Трудова теорія вартості



Трудова теорія вартості – теорія, згідно з якою основу і розмір вартості товарів та послуг становлять суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво з урахуванням їх якості платоспроможного попиту населення. Почала формуватися в другій половині XVII ст. у працях меркантилістів і фізіократів. В. Петті першим висловив припущення, що вартість визначається рівною кількістю праці, різні види праці не мають при цьому значення, а це є основою для визначення джерелом вартості праці взагалі, тобто абстрактної праці. Водночас він помилково вважав

джерелом вартості працю, витрачену на виробництво “благородних” товарів. Послідовнішими в цьому питанні були засновники політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Недоліки класичної політичної економії з проблем теорії трудової вартості були значною мірою подолані у працях К. Маркса. Однак Маркс припустився окремих помилок при з’ясуванні субстанції вартості та її розмірів (див. Маркс). Водночас вартіснотворним фактором є не відокремлена абстрактна праця в інтерпретації Маркса і не корисність (а отже, споживна вартість і конкретна праця, що її створює) в інтерпретації авторів концепції граничної корисності,
а їх синтез, в якому діалектично враховано вартіснотворні фактори обох видів праці та інші характеристики, функції. Таку синтезовану єдність доцільно назвати узагальнювальною працею. У ній вартість вимірюється суспільно необхідним часом на створення товару (опосередковано через мінову вартість) і його суспільною корисністю (опосередковано) через суб’єктивну оцінку окремим споживачем і суспільну (об’єктивну) з боку суспільства через механізм попиту і пропозиції. Це не суперечить ідеї, що єдиним джерелом вартості є праця, оскільки корисність товарів створюється працею, передусім якісною. Якщо дотримуватися вимог принципу загальності праці, то конкретизацією наведеного положення слід вважати діяльність підприємця з організації виробництва (англійський економіст А. Маршалл назвав його окремим фактором виробництва), здійснення підприємцем нових комбінацій щодо техніки й технології, освоєння нових джерел сировини та ін. (цей фактор виокремлював американський економіст Й. Шумпетер). Проте до цих факторів не можуть бути віднесені ризик, час, очікування тощо, не пов’язані з безпосереднім процесом праці. В сучасній зарубіжній і певною мірою у вітчизняній економічній літературі робляться спроби довести хибність Т. т. в. По-перше, автори таких тверджень заявляють про відсутність суперечностей між працею і капіталом та ліквідацію капіталістичної власності на засоби виробництва і їх доступність кожному працівнику, який може забезпечити їх належне використання; по-друге, що капітал як фактор виробництва заміняють знання; по-третє, підкреслюють особливість інформації, яка разом зі знаннями стає найважливішим фактором сучасної економіки, зокрема неможливість вартісної оцінки інформації та продуктів, у створенні яких вона відіграє вирішальну роль, а отже, неможливість обчислення витрат відтворення певного продукту і витрат для його створення. Головною причиною вони називають неможливість зведення інтелектуальної праці на створення нового знання до інших видів діяльності, а також наявність суб’єкт-суб’єктних процесів для її виробництва і споживання. По-четверте, твердять про перехід від матеріальної мотивації діяльності людини до постматеріальної; по-п’яте, про відсутність існування пролетаріату і робітничого класу зразка XIX ст.; по-шосте, про формування нового соціального конфлікту між представниками матеріалістичної та постматеріалістичної мотиваційних парадигм. Більшість із перелічених аргументів є науково неспроможними або не мають жодного стосунку до проблеми трудової вартості. Так, спроби заперечити існування суперечності між працею і капіталом та ліквідацію капіталістичної власності на засоби виробництва робляться уже понад два століття, для цього наводяться різні аргументи. За відлік часу усунення цієї суперечності брали середину 70-х XX ст. – другий найважливіший етап руйнування об’єктивної основи вартісних відносин. Однак у США майже третина верхнього прошарку населення за рахунок припливу спеціалістів із нових технологій дещо збільшилася і матеріально істотно виграла, друга третина за своїм життєвим рівнем живе гірше, ніж середній клас два десятиліття тому, а остання третина балансує на межі бідності. Отже, соціальна поляризація у США в останні два десятиріччя XX – на початку XXI ст. помітно загострилася, і це властиво не лише цій країні. Так, за даними А. Гальчинського, в останні 15 років XX ст. доходи надушу населення знизилися більш як у 100 країнах. Намагання заперечити основну економічну суперечність капіталізму (між працею і капіталом) і замінити її новим соціальним конфліктом науково некоректні. Передусім через те, що глибина суперечності між монополістами – власниками засобів виробництва і найманими працівниками істотно більша, ніж між представниками нового (названого вище) соціального конфлікту. Така ж прірва існує і щодо кількісного співвідношення між найманими працівниками і капіталістами, передусім верхівкою цього класу. Процес ліквідації капіталістичної власності мав би знайти своє вираження у майже тотальному розповсюдженні цих видів цінних паперів серед усіх верств населення, передусім серед найманих працівників. В акціях і облігаціях, а також у привласненні на них відповідної суми дивідендів повинні втілитися знання тих працівників, яким вони замінили капітал як фактор виробництва. За кількісними показниками значним є розповсюдження акцій серед більшості населення США (наприкінці 90-х майже 55% населення країни були учасниками фондового ринку) безпосередньо або опосередковано (через інвестиційні фонди), вартість акцій становила понад 13 трлн дол. Однак високі дивіденди отримує лише кожний десятий акціонер, який володіє відносно великою часткою акцій, а переважна більшість акціонерів, за визнанням багатьох авторитетних західних учених, отримує незначні доходи і має такі мізерні права, що їх називають “нуль, ніщо”. Тому сумнівною є теза про неможливість вартісної оцінки інформації та продуктів, у створенні яких вона відіграє вирішальну роль. Якщо таку точну вартісну оцінку неможливо дати сьогодні, то це не означає, що проблема не буде розв’язана найближчим часом. Це стосується і проблеми редукції інформаційно насиченої праці. Більше того, окремі американські та російські економісти впадають у логічну суперечність, коли стверджують, що інформаційні витрати, як раніше витрати праці або капіталу, стають основними і в суто кількісному аспекті. В 1991 у США витрати на придбання інформації та інформаційних технологій (112 млрд дол.) вперше перевищили витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів (107 млрд дол.). Зростання значення інформації, на думку цих учених, є таким стрімким, що на початок 1995 в американській економіці за допомогою інформації вироблялося до 75% доданої вартості, створюваної у промисловості. Щодо положення про наявність суб’єкт-суб’єктних процесів під час виробництва і споживання інформації, то такі процеси властиві значною мірою багатьом видам послуг. Щодо мети – всебічного розвитку особистості – то вона для частини найманих найбільш оплачуваних працівників реалізується за сучасних умов лише опосередковано, тією мірою, якою відповідає основній меті суспільства. Такою метою, за визначенням багатьох авторитетних західних економістів, є виробництво і привласнення максимального прибутку. Коли йдеться про домінантну роль корисності товару у визначенні вартісних відносин, про що твердять прихильники антитрудової теорії вартості, то в цьому випадку спостерігається нерозуміння ними сутності товару як діалектичної єдності вартості та споживної вартості і гіперболізація корисності, яка є похідною категорією щодо споживної вартості. Це означає не просто новий ступінь у розвитку вартісних відносин, а кінець “епохи їхнього панування”. Така ситуація можлива за умови ліквідації товарно-грошових відносин, а отже, у комуністичному суспільстві. Зростання ролі споживної вартості і відповідне послаблення вартості та форми її вияву – мінової вартості свого часу передбачав Маркс, пов’язуючи цей процес з ліквідацією капіталістичного товарного виробництва. Хоча відмирання товарних відносин активно відбувається і за сучасних умов у розвинених країнах світу, однак вони є домінуючими. Важливою ознакою західних концепцій, які заперечують Т. т. в., є недостатньо глибоке знання ними діалектичного методу дослідження в економічній теорії, зокрема принципу історизму. Це виявляється у тому, що, наприклад, вони до цього часу твердять про пом’якшення та усунення протистояння буржуазії і пролетаріату у результаті подолання матеріальної мотивації, а також про відсутність існування робітничого класу в тому вигляді, як його розглядав Маркс в “Капіталі”. Про процес поступової ліквідації пролетаріату із зростанням обсягів особистого майна найманих працівників тощо писав і Ф. Енгельс. Ще більше це стосується поняття “вартість”, оскільки товари продавалися за вартістю лише за простого товарного виробництва, а отже, до існування капіталістичного способу виробництва (див. Вартість).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Теплові явища.
Ви зараз читаєте: Трудова теорія вартості