Туган-Барановський



Туган-Барановський Михайло Іванович (1865- 1919) – видатний український економіст, історик. Народився в с. Соляниківка Куп’янського повіту Харківської губернії у дворянській сім’ї. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету 1888 і юридичний факультет цього ж вузу 1890. За свою наукову працю “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” 1894 здобув ступінь магістра у Московському університеті, а 1898 за іншу працю “Російська фабрика в минулому і сьогоденні. Історико-економічне дослідження.

Т. 1. Історичний розвиток російської фабрики у XIX ст.” – доктора. У 1895-1899 і 1905-1913 на посаді приват-доцента читав лекції з політичної економії в Петербурзькому університеті, а 1901 висланий з Петербурга на Полтавщину, де як земський гласний брав участь у роботі земського комітету. З 1906 – головний редактор журналу “Вісник кооперації”, а з 1910 – збірника “Нові ідеї в економіці”. Влітку 1917 повернувся в Україну, був міністром фінансів в уряді Центральної Ради, 1918 – одним із організаторів Української академії наук (очолив її соціально-економічне відділення), керівником Інституту економічної кон’юнктури.
У 1905 у роботі “Теоретичні основи марксизму” Т.-Б., критикуючи теорії трудової вартості, додаткової вартості, зниження середньої норми прибутку та ін. Маркса, зробив спробу на основі філософії І. Канта про найвищу цінність людської особистості сформулювати етичну основу економічної науки. Критикуючи теорію трудової вартості, він водночас намагався синтезувати її позитивні сторони з концепцією граничної корисності австрійської школи. Він запровадив у науковий обіг поняття “вартість” як витрати засобів виробництва і праці і “трудова вартість” (витрати живої праці). Крім того, вчений розмежовував категорії “вартість” і “цінність”. Цінність має суб’єктивну сторону (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) і об’єктивну (оцінка такої корисності суспільством). В останньому випадку цінність є ціною. Тому за правильного розуміння теорія граничної корисності, на думку вченого, не заперечує теорії трудової вартості. Більше того, перша з них є підтвердженням другої і така узгодженість посилюється з поглибленням розподілу народної праці та його підпорядкування господарському принципу. В такому контексті необгрунтованим був його висновок про первинний характер суб’єктивного фактора, а твердження про повну залежність цінності від суб’єктивної корисності перетворюється в догму. На цій основі він обгрунтував закон цінності (див. Закони Туган-Барановського). Загалом його оцінка трудової теорії вартості була суперечливою. Причини економічних криз та циклів Т.-Б. вбачав у диспропорції між інвестиціями і заощадженнями, у невідповідності між темпами розвитку капітальних товарів, тобто засобів виробництва і предметів споживання, а також банкрутство індивідуалістичного господарства за умов вільної конкуренції. Хоча такий висновок високо оцінив Й. Шумпетер, ці суперечності логічніше розглядати як форму вияву обгрунтованої К. Марксом основної суперечності. Називаючи причиною всіх промислових коливань в Англії коливання попиту, Т.-Б. тим самим поверхово трактував цю проблему, не поєднуючи їх з періодичним оновленням основного капіталу. Загалом упередженою є оцінка українським економістом внеску К. Маркса в дослідження криз. Це виявляється у тому, що Т.-Б., по-перше доходить висновку про близькість концепції Сісмонді до теорії криз К. Маркса і віднесення останньої лише до теорії ринку. Насправді К. Маркс називає основною причиною криз суперечність між суспільним характером капіталістичного виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення, а злиденність трудящих і суперечність між виробництвом та споживанням він вважав похідною причиною; по-друге, критикуючи загальний закон капіталістичного нагромадження К. Маркса, згідно з яким відбувається розкол капіталістичного суспільства на полюс зростаючого багатства, з одного боку, та зростаючого пауперизму і деградації, – з іншого, Т.-Б. сам підтверджує цей висновок, зазначаючи, що вигоди від розвитку продуктивних сил країни “дісталися невеличкій групі власників, вся ж остання маса населення все глибше занурювалася у злидні”; по-третє, заперечуючи Марксове пояснення основної причини економічних криз, Т.-Б. некоректно зводить її до неорганізованості товарного виробництва і вільної конкуренції – як до “корінної причини” промислових криз; по-четверте, підтримуючи положення Сея і Рікардо про те, що “межа виробництва” полягає у продуктивних силах суспільства, а не у розмірах його споживання, Т.-Б. розглядає проблему однобічно, оскільки не враховує вплив споживання на роль виробництва, а отже, знову суперечить собі; по-п’яте, таким же однобічним є висновок Т.-Б. про те, що “попит на товари створюється самим виробництвом, і жодних зовнішніх меж розширеного виробництва, крім браку продуктивних сил, не існує”. Насправді, важливою внутрішньою межею розширення капіталістичного виробництва є сама соціальна форма, тобто капітал, або відносини капіталістичної власності, на чому наголошував К. Маркс; по-шосте, не погоджуючись з тезою Маркса про неминучість загибелі капіталізму, вчений вважав, що останній “несе у собі не зародки власної загибелі, а виявляє тенденції до трансформації та прогресу”. Таке твердження також є метафізичним, оскільки замість аналізу діалектичної суперечності, втіленої в формі “і-і” (і прогрес, і загибель), він наголошує лише на існуванні тенденції до прогресу. Розподіл, зокрема розмір заробітної плати, Т.-Б. розглядав як результат співвідношення сил найманих робітників і капіталістів і їх боротьби за частку суспільного продукту, акцентуючи лише на соціальних факторах, а економічним він вважав зростання продуктивності суспільної праці, яке, своєю чергою, позитивно впливає на продуктивність. Т.-Б. високо оцінював майбутнє соціалістичного суспільства, перевагою якого вважав скасування приватної власності, що є “корінь усього соціального лиха”. Таке ставлення до цієї власності пояснюється тим, що вона породжує експлуатацію одними людьми інших, що вона не сумісна з правами людини на свободу і рівність. Тому цілком слушно він не погоджується з ідеєю І. Канта, який захищав приватну власність і можливість на її основі гарантувати право людини на свободу. Водночас нераціональною є його думка, що соціалізм – це система, простіша за комунізм. Помилка Т.-Б. полягає в тому, що він не розумів процесу ускладнення системи внаслідок переходу до вищого ступеня розвитку. Аналізуючи комунізм, він розрізняє державний комунізм (наприклад, утопічне суспільство Мора) та державний соціалізм або колективізм (за Марксом), де досягається найвища централізація засобів виробництва в руках держави. Другим видом соціалізму вчений називає синдикальний (проект Лассаля та ін.), за якого засоби виробництва і продукти праці знаходяться в руках професіональних груп робітників, а земля – в руках землеробів та ін. Проте найдоцільнішим для примноження економічного потенціалу суспільства Т.-Б. називав централізований державний соціалізм, в якому має місце і централізоване планування; вважав, що при соціалізмі можуть поєднуватися свобода особистості і панування суспільності. Державний соціалізм, хоча і підпорядковує “свободу кожного інтересам суспільної цілості”, але дає суспільству значно більше дійсної свободи, ніж правнича фікція волі всіх у капіталістичному суспільстві”. Важливо й те, що господарства муніципальної, кооперативної та одноосібної форми ведуться за допомогою суспільних засобів виробництва і наповнюються при цьому соціалістичним змістом. Крім того, елементами соціалізму він вважав робітничі союзи, кооперацію, яку повинні використовувати селяни, робітники та ін. Аналізуючи проблеми розвитку кооперативів, Т.-Б. стверджував, що вони повинні створити у промисловості виробничі асоціації, а в сільському господарстві – “общини”. Заслуговує на увагу його ідея про необхідність поєднання державного соціалізму та кооперації. Найбільшу роль кооперація, вважав вчений, повинна відігравати в сільському господарстві, оскільки українці є переважно хліборобами, а кооперація дасть змогу перейти до “національної агрономії та високої сільськогосподарської техніки”. Некоректним було його визначення предмета політекономії, що вивчає суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, яке історично розвивається. Загалом вагомим є внесок Т.-Б. в теорію кооперації, теорії ринків і прибутків, теорію економічних циклів та ін.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Слова з апострофом після префікса.
Ви зараз читаєте: Туган-Барановський