Українська зоофразеологія



Розділ 15

ПОХОДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 43. Українська зоофразеологія

Стійкі вислови, що кореспондують з реаліями тваринного світу, віддзеркалюючи їх експліцитно чи імпліцитно в елементах внутрішньої форми – у їх складі є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи (Кусливий як муха в спасівку, з півнями, червоний півень, ловити рибу в каламутній воді, глуха тетеря) – становлять значну частину загальномовної фразеології. Вони відбивають різноманітні сфери, входячи до численних ідеографічних об’єднань.

Проте сама належність ідіом до зоофразеології не завжди очевидна, їх “зоогенна” природа може бути: 1) відкритою, максимально експлікованою; 2) дещо завуальованою, напівекспліцитною й 3) зовсім закритою, імплікованою для мовця. Звичайно тематичними сигналізаторами виступають імена-зооніми, соматизми тварин і предмети, пов’язані з тваринним світом.

1. До перших можна віднести фразеологічні словосполуки з компонентами-зоонімами, своєрідними індикаторами, що прямо декларують належність ФО до номенів живої природи. Такі ідіоми становлять Фондові одиниці в межах зоофразеології. До них належать зоофразеологізми

(ЗФ) Мокра курка, як зінське щеня, бачити смаленого вовка, (крутитися) Як білка в колесі, мов оселедціву бочці, заблукала вівця, витися лисом та ін. Навколо окремих компонентів-зоонімів (кіт, риба) можуть формуватися досить розгалужені зоофразеологічні гнізда, як-от: кіт не валявся (у кого), (жити) Як кіт з собакою, (позирати) Як кіт на сало, як кіт наплакав, (кидатися) Як кіт до миші, (любити) як кіт табаку, кіт пробіг (між ким); Велика риба “поважна особа”, (битися) як риба в саку, (битися) як риба об лід, (жити) як риба з водою, (мовчати) як риба, знов за рибу гроші, носом рибу вудити, ловити рибу в каламутній воді Та ін. Розгалуженість зоосемічних фразеологічних рядів з визначеним стрижневим зоонімом як втіленням найрізноманітнішої інформації ідентифікується з певною етнокультурою, а також свідчить про концептуалізацію всього ряду. На периферії цієї групи перебувають ЗФ типу де Макар телят не пас, тобто вислови, у складі яких виразно виокремлюються концепти й інших (незоонімічних) сфер.2. Друга – дещо завуальована група зоосемічних фразеологізмів – становить Прифондовий розряд ЗФ; вони не мають безпосередніх індикаторів-фаунонімів, проте в них є безсумнівні покажчики зоофразеологічності, зокрема назви соматизмів тварин або характерних для тварин дій, особливостей поведінки. Наприклад: брати за зябра (за жабри) “притискати кого-небудь”, оскільки зябра (жабри) є тільки в риб та в деяких інших водяних тварин; Вкрутити роги (хвоста) (кому). Пор. регіональний (луганський, донецький) ряд ЗФ з компонентами ріг і хвіст: Давати поміж ріг (кому), На роги вставати, почесати роги (кому), роги збивати (зв’язувати) (кому), Рогом землю рити; піднімати хвоста, довгого хвоста мати, держати хвоста за вітром. Такі й ФО З копита (з копит) “відразу, галопом”, відкинути копита “здохнути” чи “померти”, Кований На Всі чотири копита; як лизень злизав (кого) “хто-н. безслідно пропав, щез” (за Б. Грінченком, Лизень – “бичачий язик”); “Ми і лапки поклали” (Панас Мирний); (спати) Без задніх ніг – після роботи тварина (наприклад, кінь) спить, зовсім розслабивши ноги. Якщо її швидко підняти, вона може навіть упасти на ноги, Витягти ноги “померти”, З місця в кар’єр, зализувати рани тощо.

3. Третя – “закрита” – група виразів становить Периферію ЗФ; вони не мають індикаторів зоофразеологічності й потребують історико-етимологічного чи культурологічного розшифрування, наприклад: казитися з жиру (первісно про собак), Спіймати облизня “не отримати нічого”, пор. коментар Б. Грінченка: “Ззісти облизня говорилось спочатку про собаку” ), Лізти на рожен “наражатися на небезпеку” (Рожен – гострий кілок, рогатина, уживався при полюванні на ведмедів: звір сам наражався на виставлений мисливцем рожен) , Нестися (бігти) щодуху (що є духу), з усього духу “дуже швидко” – дух тут “дихання”, первісно про галоп коня, Стара карга “стара жінка” (Карга, тюрк. – “ворона”), Перебігти дорогу (кому) “завадити кому-н. у якійсь справі” (за забобонним уявленням, людину жде нещастя, якщо їй перебіжить дорогу чорна кішка чи заєць) ), До зарізу “дуже (потрібний)” (вираз пов’язаний зі словом Заріз “місце на шиї у тварини, де розрізають при убої”, і з жестом “зарізу” себе по глотці, який означав насамперед “дуже ситий”) та ін.

Історико-етимологічний аналіз дає змогу відмежувати власне зоофразеологізми від квазізоофразеологізмів – стійких виразів, у яких унаслідок демотивації відбулася переорієнтація внутрішньої форми в бік ЗФ, хоч генетично вони ніяк не співвідносяться з фаунонімною сферою. Наприклад, вислів Вішати собак (на кого) польський дослідник Я. Кжижановський пов’язував (як припущення) зі звичаєм “Wieszania ludzi іpsow razem ” (вішання людей і собак поряд). Результати психолінгвістичного експерименту свідчать практично про повну переорієнтацію внутрішньої форми цього ЗФ: переважна більшість опитаних (76 %) указала на його фаунонімне походження, інші ж не змогли дати жодного пояснення. Насправді ж генетично вираз пов’язується не з фаунонімом Собака, а з назвою рослини – Собака, собачка, собачки – тут “насіння череди” (Ridens tripartita) з гострими зачіпками, у білоруського дослідника І. Лепешева сабака – “лопух, галоука лопуха, дзед” .

Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється символічна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів – у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин. Це відображено, наприклад, у М. Костомарова, який, досліджуючи історичне значення української народної пісенної творчості, виокремив символіку тварин в окремий тип. Зоосимволіка вписана в семантику етнокультурного контексту, що засвідчує, зокрема, порівняння образів – символів абсолютно різних вербально-символічних систем. Зіставлення мов (фразеосистем) – це вихід у різні духовні й ментальні світи народів, тобто вихід до субстанції найвищого порядку. У слов’янських мовах, зокрема в українській, чеській, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, незграбність, у той час як у мовах індусів Слон символізує граціозність рухів. За повідомленням Ду Хун Вея, у китайській мові фазан – символ “жінки легкої поведінки”, а Дикий кінь – “упертої і неслухняної людини”. Згаданої символіки концептів зовсім немає в українській етнокультурі. Водночас таких українських символів, як Ворона (про неуважну людину), Видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультурі зооморфізми корова, козел, баран, які в нас пейоративно забарвлені, чого немає в китайській. Корова там – символ доброти, працелюбності, Баран – м’якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства. Отже, зооморфізми, орієнтовані на одну й ту саму тварину, у двох мовах можуть поставати еталоном різних якостей і властивостей, що пояснюється етнонаціональними відмінностями когнітивного світосприйняття.

Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зо онімів-символів. Символи – фразеологізми постають шляхом цілісного переосмислення словосполучення. Скажімо, дії, які називаються подібними зворотами в прямому значенні, можуть набувати за певних умов символічного змісту. Символічна семантика їх грунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією ; символічною є сама ситуація. Мотивувальна ситуація в нашого народу сама значною мірою містить знакову інформацію, ФО є лише її “формальною репрезентацією” . Такими є вирази: Колупати піч (під час сватання), Зустрічати хлібом – сіллю, падати на коліна, здіймати капелюха, кинути рукавичку, серед них і зоофразеологізми Не каркай “уживається в розмові як застереження від чогось небажаного”, див. фразеологізовані прикмети – антиподи Заєць дорогу перебіг (кому) (на нещастя) – Вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя). Спільнослов’янські вислови Чорна кішка (чорний кіт) Дорогу перейшла (перейшов) (кому) “у кого-н. почалася смуга невдач, нещасть”, див. ще рос. кошка пробежала (между кем), біл. Чорная кошка прабегла (паміж кім), болг. Минала е черна котка та ін. започатковуються забобонними прикметами наділяти нечисту силу здатністю обертатися в чорну кішку (у чорного кота). Кішка – одне з найулюбленіших утілень відьми. “Відьма, – читаємо в О. Афанасьєва-Чужбинського, – обертається собакою, кішкою, свинею, клубком” . Чехи вважають, що чорна кішка через сім років обертається відьмою, а чорний кіт – дияволом. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець. Цілком зрозуміло, що з людиною має трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини. Забобонні прикмети постали, зокрема тому, що названі тварини (Чорний кіт, чорна кішка, заєць) – зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечистої сили).

Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад Комар або горобець. Вони виступають символами – еталонами чогось незначного, малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відображається в багатьох ЗФ, які постали на їх основі: Як комар наплакав, з комареву ніжечку “трохи, дуже мало”, з комарів носок, на комариному салі, жарт, “пісний, немащений”, Горобцеві по коліна “мілко”, луг. Горобцю по коліна “про низьку на зріст людину”, лемк. Мати свалы (силу) Як женатый воробель (когут) , тобто “слабосилий”. Слова-символи (Вовк – вівця, вовк – коза, вовк – ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює хижака, а другі – беззахисність, слабкість (Жалує як вовк вівцю, боїться як вовк кози, вчепився як вовк до ягнят). Слова – символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення.

На фразеотворчій ролі зоонімів-символів наголошував у “Галицько-руських народних приповідках” І. Франко. Наприклад, навівши приповідку Хитрий як лисиця, автор тритомного дослідження пояснює: “лис являється скрізь символом хитрості”; див. ще: Кожна сорока своє гніздо фалит – “сорока в народних поговірках і віруваннях являється символом говірливості і самопохвальби, особливо жіночої”; вільний як птах – “птах – символ свободи, бо може летіти куди хоче” . Відповідно символіка хитрощів, лукавства, говірливості та свободи “розлита” в конкретних вербальних фразеорепрезентантах, як-от: Дивитися лисицею, Лис Микита, хитрий лис, хитра лисиця, витися (звиватися, крутитися, викручуватися) лисом (біля кого), підшитий лисом та ін.

Отже, завдяки символізації компоненти-зооніми ЗФ стають фокусом висловлювання, навколо якого “формується його оточення (рамка)” , власне – фразема. Окремі із зоосимволів є усталеними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрового) контексту є могутнім фразеотворчим підгрунтям – субстратом численних паремій, легенд, оповідей, переказів, побажань, художніх фігур (синтаксичний паралелізм). Специфіка семантики ЗФ – у домінантній ролі зоосимволів з їх могутнім фразеотворчим потенціалом та поліжанровою опорою.

Семантика зоофразеологізмів значною мірою зумовлена семантикою, конотацією й етпофоном фразеокомпонентів-фаунонімів, а фразеотворення пов’язане з активізацією насамперед їх латентних сем. Наприклад, досить помітним у національній фразеології є фразеологічне гніздо зі стрижневим словом Собака: 1. “Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін.”; 2. “Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину”; 3. “Той, хто досяг досконалості в чому-н.”; 4. “Хижий ссавець родини собачих”. Усі чотири зафіксованих Словником української мови значення виявляються майже непродуктивними в процесі фразеотворення. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки деякі прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) собакою не здоженеш, собаками не піймати (наприклад, на полюванні); 2) Злий як собака, скажена собака; 3) З’їсти собаку (в чому, на чому); 4) ЗФ практично немає. Особливу ж фразеоактивність виявляють латентні, приховані, імпліцитні семи: а) “побутова одиниця виміру”: собака не перескочить “великий (за розмірами)”, собаки не їдять “дуже, надзвичайно багато”; як собаки обгризли “дуже короткий”; б) його “фізичні можливості”: (пускатися) як собака з ожереду “швидко”, собачий нюх (у кого) “хто-н. швидко щось помічає”; в) його “уподобання”: (триматися) Як собака за обгризену кістку “дуже міцно”, г) його “умови життя”: (змерз) Як собака взимку, (гуляти) Як собака на прив’язі, ірон. “зовсім не (гуляти)”; г) його “невибагливість”: Кинути як собаці, хоч на хвіст собаці лий; д) “набутий досвід”: Битий собака; е) Його здатність “переносити холод”: Собаку не вдержиш.

У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми Собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з іншого – символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) Як собака, (іти) як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима І 2) (брехати) Як собака, (брехати) Як попова собака, собачі очі (в кого). Зв’язок собаки у народній демонології з мотивами загробного життя, лунарного культу відображається і у фразеології: (вити) Як собака на місяць, і в численних легендах, віруваннях – собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину – (любити) Як собака печену цибулю, “оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили” . З умовами життя собаки пов’язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь “звичний вимір” нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака – еталон “точки відліку”, усталена опора в системі національних образів (ніякий собака, ні один собака, і собака не загавкає, усякий собака, пропасти ні за собаку). Фразеологічні варіації, фразеологічний потенціал сем визначеної лексеми становлять певні стереотипи культурно-національного світобачення і з цього погляду є значущими як мовні знаки національної культури.

Отже, зоофразеологія – це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології, виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму й досить повно репрезентуючи різноманітні сфери матеріального й духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури (вірування, повір’я, обряди). Творення й семантика багатьох ЗФ завдячують символічній відзначеності компонентів-фаунонімів, які стають еталонами різних якостей і властивостей реалії, мають особливу семантико-стилістичну вагу у фраземі (окремими своїми семами зумовлюючи її загальну семантику).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Антоніми великий малий.
Ви зараз читаєте: Українська зоофразеологія