Головна ⇒ 📌Довідник з правознавства ⇒ Універсали Української Центральної Ради

Універсали Української Центральної Ради

Універсали Української Центральної Ради – акти програмного характеру, більш політичні, ніж юридичні документи, в яких знайшли відображення найважливіші наміри УЦР, що згодом реалізувалися у конкретних законах. Назва “універсал” підкреслювала правонаступництво нових органів врядування в Україні з гетьманськими грамотами XVII ст., тобто доби, коли Україна вперше отримала автономію від царського уряду Росії. І та II Універсали, які з’явилися ще до Жовтневого перевороту, відображають багато в чому стан стосунків Центральної Ради з

Тимчасовим урядом, а III і IV Універсали, які побачили світ за часів панування більшовиків у Петрограді, найкраще відображують стосунки УЦР з Радою Народних Комісарів Росії. Перший Універсал став наслідком марних тримісячних спроб УЦР порозумітися із Тимчасовим урядом. Петроград взяв твердий курс на “єдину і неділиму” Росію і рішуче відмовився визнати право. України на автономію. Головні ідеї, висловлені в Універсалі,- це стислий підсумок обговорення проблем самовизначення України на Першому селянському з’їзді, Четвертих зборах УЦР та Другому військовому з’їзді. “Універсал до українського народу в Україні

і поза Україною сущого” схвалено 10.VI.1917. Головним його призначенням було безпосереднє звернення до всіх українців із закликом у тяжкий час вседержавного безладдя самостійно організовуватися і приступати до негайного закладання підвалин автономного ладу. У ньому ще раз наголошувалося на сутності домагань молодої української демократії до волі, до права самостійно вирішувати питання власного розвитку, до створення шляхом вселюдного, прямого і таємного голосування Українських Установчих зборів, до національно-територіальної автономії у складі Росії. У стислій формі викладалися вимоги УЦР до Тимчасового уряду. Акцентувалося сподівання, що у всій Росії будуть одібрані поміщицькі, казенні, церковні, монастирські та інші землі і передані у власність народу. УЦР проголошувала себе виразником всенародної волі і брала на себе весь тягар відповідальності. Універсал закликав українських громадян до згоди і порозуміння з демократією інших національностей і до усунення на місцях осіб і органів, “ворожих до українства”, але не насильницькими методами, а переобранням їх. II Універсал УЦР побачив світ 3.VII.1917 внаслідок переговорів керівництва УЦР з 4-ма міністрами Тимчасового уряду – О. Керенським, М. Терещенком, Г. Церетелі та М. Некрасовим у Києві і закритих засідань V сесії УЦР (30.VI – 1.VII). Результати двосторонньої угоди УЦР оприлюднила у II Універсалі, а Тимчасовий уряд – у спеціальній постанові, також надрукованій 3 липня. Центр змушений був піти на деякі поступки щодо автономії України. В Універсалі офіційно заявлялося, що Петроград подає руку представникам української демократії, закликає у згоді з ними творити нове життя, визнає Генеральний секретаріат як носія найвищої краєвої влади в Україні, склад якого затверджує Тимчасовий уряд за погодженням з УЦР, допускає представників Центральної Ради до кабінету військового міністра, до Генерального штабу Верховного Головнокомандуючого з тим, що вони братимуть участь у справі українізації війська без порушення боєздатності армії. Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до підготовки проекту національно-політичного статуту України, а також проекту щодо вирішення земельної справи для винесення їх на Всеросійські Установчі збори. У відповідь на такі поступки УЦР проголосила, що відкладає здійснення автономії до названих зборів і рішуче відкидає будь-які самовільні кроки для досягнення її. Генеральний секретаріат урядом не називався. У свою чергу в петроградській постанові центр недвозначно підкреслював необхідність зберігати бойову єдність армії, свою рішучість не допустити територіального комплектування війська, але й така “куца” постанова зумовила чергову кризу Тимчасового уряду: на знак протесту проти цього документа уряд покинули три міністри – кадети. III Універсал УЦР від 7 .XI.1917, відкидаючи більшовицькі ідеї, був пронизаний глибокою тривогою за дальшу долю Росії й України, за розпалювання міжусобної кривавої боротьби, безладдя, занепад. Згідно з цим документом Україна ставала частиною федеративної Російської республіки, офіційно проголошеної 1.ІХ.1917, і одержувала найменування – Українська Народна Республіка. До її території входили Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська (без Криму) губернії. Щодо Курщини, Холмщини, Воронежчини та деяких інших суміжних губерній та областей, населених українцями, то долю їх мали вирішувати майбутні домовленості. III Універсал проголосив: 1) скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські і церковні землі та проголошення їх власністю трудового народу; 2) встановлення 8-годинного робочого дня; 3) запровадження державного контролю над продукцією промисловості; 4) якнайшвидше досягнення миру; 5) скасування смертної кари та амністію Політичним арештантам; 6) зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування; 7) закріплення загальнолюдських демократичних свобод слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання, можливості вживання місцевих мов у стосунках з усіма установами; 8) надання росіянам, євреям і полякам права на національно-персональну автономію та на вільний національний розвиток всім іншим народам, які мешкали на території України; 9) зобов’язання врятувати від голоду не лише український народ, а й фронт та великі частини Російської республіки. Універсал визначав 27 грудня днем виборів до Українських Установчих зборів, а 9 січня – днем скликання їх. IV Універсал УЦР, хоч і був датований 9 січня, видано і 1.1.1918. У ньому констатувалося повне знесилення України чотирма роками лютої війни. У пограбуванні й насильствах звинувачувалося більшовицьке військо, а петроградська РНК – у затягуванні укладення миру. Виходячи з таких констатації, УЦР проголошувала УНР самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою українського народу, яка хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами. В Універсалі підтверджувався напрям на тверду і рішучу боротьбу з більшовиками, на досягнення мирної угоди в Брест-Литовську, на переобрання волосних і повітових народних Рад, міських дум, на соціалізацію і передачу землі трудовому народу без викупу, а лісів, вод і надр – для порядкування Раді Народних Міністрів УНР, на переведення всіх фабрик і заводів з воєнного на мирний стан, на збільшення продукції народного споживання, прибрання до своїх рук найважливіших галузей торгівлі, на монополізацію залізної, вугільної, тютюнової промисловості, встановлення державно-народного контролю над усіма банками, на боротьбу з безробіттям, Національно-персональну автономію, скликання Українських Установчих зборів. В Універсалі зазначалося, що самостійність потрібна УНР насамперед для підписання миру з Четверним союзом, а серед держав, ворожих Україні, Німеччина не була названа. Слід підкреслити, що проголошена IV Універсалом самостійність не мала абсолютного характеру, адже вирішення питань про федеративний зв’язок з республіками колишньої Російської імперії покладалося на майбутні Українські Установчі збори.