Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

ПІДПРИЄМНИЦТВО

Розділ 7

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

7.2. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб’єктів, майбутній – обсягами інвестицій у виробництво.

Внаслідок виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств – будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення накопичується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для

простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягові амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.

Поділ валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв, товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду накопичення – важлива частина

інвестиційної діяльності.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

– кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

– рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

– майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

– права користування землею, водою, природними ресурсами;

– сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

– підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

– проектні організації та установи;

– фінансові посередники – інвестиційні банки, компанії, фонди;

– органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності;

– інфраструктура фондового ринку

Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20-30 % національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п’ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

– у нове будівництво – створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

– на розширення виробництва – введення до дії нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;

– на реконструкцію – обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

– на технічне переобладнання – для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове більш, продуктивне.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

– будівельні роботи;

– монтажні роботи;

– машини та обладнання;

– проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовка (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізація – створення нового матеріального об’єкта;

3) експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об’єкта.

Формування інвестиційної стратегії.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі – це встановлена державою система різних видів податків, що практично визначають таку систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету, збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього – стимулювання інвестицій загалом та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету отримують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції для цього.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

– норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні банки, щоб тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

– залікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

– операції з державними цінними паперами на відкритому ринку Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи ж цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Внаслідок цього в останніх з’являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання – вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність в періоди піднесення та штучно стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.

Загальну схему важелів державного регулювання умов інвестиційної діяльності наведено на рис. 7.1.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 7.2 показано приблизну послідовність функцій інвестиційного менеджменту.

Рис. 7.1. Важелі державного регулювання умов інвестиційної програми

Рис. 7.2. Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства.

1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати через рік, два, три?

5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть коли приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, це так само стратегія, яка має бути обгрунтована, досліджена та сформована.

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему обраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Вибирати інвестиційну стратегію слід з огляду на критерії, що визначають її доцільність:

– узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

– ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

– визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

– оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

– узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що утворюють зовнішні умови інвестиційного проекту:

1) важливість галузі – значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції;

2) характеристику споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, стійкість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

3) рівень державного втручання в розвиток галузі – низький, середній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

4) соціальну значущість сфери діяльності – кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середню заробітну плату, діяльність профспілок, екологічну небезпечність виробництва та продукції, статистику страйків і збитків від них;

5) фінансові умови роботи галузі – рівень загальної прибутковості, середню рентабельність, віддачу на вкладений капітал, оборотність активів, їх середню ліквідність.

Інвестиційна привабливість або загалом “економічний паспорт” окремого підприємства може мати такий вигляд.

1. Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розташування; наближеність до транспортних комунікацій.

2. Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

3. Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв’язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту)./span>

4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.

5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності стану підприємства.

6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата.

7. Статутний фонд; власники підприємства; номінал і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.

9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

10. Фінанси підприємства:

– склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

– показники фінансової стабільності та ліквідності;

– аналіз платоспроможності;

– оцінка прибутковості.

Загальний висновок.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності втілюється в поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.

На стадії аналізу та розробки стратегії інвестиційний портфель є запланованим засобом досягнення стратегічних цілей. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій.

Інвестиційний портфель, як і кожний проект, що входить до складу цього портфеля, формується виходячи з певних критеріїв, які встановлює для себе інвестор:

– прибутковості;

– терміновості;

– рівня ризику;

– відповідності фінансових ресурсів.

Формування інвестиційного портфеля – завдання багатокритеріальне. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозах. Для цього завдання не існує чітко окреслених методик вирішення, але є типові процедури, загальні рекомендації та методи прогнозованих розрахунків.

Наведемо основні критерії формування інвестиційного портфеля.

Критерій прибутковості полягає в очікуваному збільшенні доходів за рахунок або збільшення вартості самого об’єкта інвестування (портфель зростання), або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу). Інвестиційний портфель, що має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, визначається як консервативний, а в разі великих показників очікуваної прибутковості інвестицій (і великого ризику) портфель називається “агресивним”.

Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій (до початку експлуатації об’єкта); досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій; життя (експлуатації) об’єктів інвестицій.

Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестованих коштів.

До цього критерію зараховують і характеристику ліквідності проекту – можливість зворотного процесу перетворення об’єкта інвестування (у різних формах) знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися, їхній обсяг і час, потрібний для продажу об’єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту. Його можна прогнозувати й керуватися ним під час формування інвестиційного портфеля.

Відповідність проекту фінансовим ресурсам є критерієм вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які є або мають бути залучені інвестором. Це питання обсягів і розмірів інвестицій. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більша частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту (краще понад 50 %), тим надійніший проект.

Наведемо типову послідовність дій з формування інвестиційного портфеля:

1) розробка стратегії інвестиційної діяльності;

2) визначення складу і типу інвестиційного портфеля;

3) аналіз і попередній вибір інвестиційних проектів;

4) остаточний вибір інвестиційних проектів;

5) розрахунки та обгрунтування ефективності сформованого портфеля;

6) розробка організаційного плану реалізації інвестиційного портфеля і технології управління ним.

Варто детальніше зупинитися на питаннях аналізу привабливості інвестиційних проектів. Третій і четвертий пункти описаної технології мають такий зміст щодо аналізу та експертизи проектів:

– привабливість сфери діяльності чи галузі, на яку орієнтований проект;

– обсяг, структура, джерела інвестицій та їхнє фінансове забезпечення;

– показники ефективності проекту, оцінювання його прибутковості, окупності, термінів реалізації;

– детальність розробки проекту та його забезпеченість технічною і технологічною документацією, експертними висновками, вже укладеними чи підготовленими договорами з підприємствами, від яких залежить постачання матеріалів, обладнання, будівництво та монтаж, збут продукції;

– рівень ризику, шляхи його зниження, можливість виходу з проекту, його ліквідність;

– аналіз ділових якостей персоналу, який є ініціатором проекту або має його реалізовувати.

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління цим процесом: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їх раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату.

У процесі управління інвестиційною діяльністю слід виокремити такі етапи: підготовчий; реалізації проекту; експлуатації об’єкта інвестицій. Останній можна поділити на етап повернення інвестиційних коштів (повної окупності інвестованих коштів) та етап отримання економічного ефекту від реалізації проекту.