Урядова політика “дорогих” та “дешевих” грошей. Інструменти й урядові заходи із забезпечення стійкості національних грошей



УРОК 79

Урядова політика “дорогих” та “дешевих” грошей. Інструменти й урядові заходи із забезпечення стійкості національних грошей

Мета уроку: закріпити знання та вміння учнів розрізняти дії уряду в умовах “перегріву” економіки або з метою стимулювання виробництва і зайнятості; поглибити й систематизувати знання про механізм дії грошово-кредитної політики держави; визначити особливості “політики дорогих грошей” і “політики дешевих грошей”; розвивати логічне економічне мислення; виховувати відповідальність

за власний вибір.

Основні поняття: політика дорогих грошей, політика дешевих грошей, механізм грошово-кредитної політики.

Тип уроку: формування й удосконалення вмінь і навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Завдяки стабілізаційній здатності грошово-кредитна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу – під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи виробництва. Відповідними грошово-кредитними заходами Центральний банк має можливість активізувати або сповільнити кожен із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Діяльність НБУ взаємопов’язана з економічним розвитком України. Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кре – дитних механізмів, здатних забезпечити стабільність гривні – національної грошової одиниці.

Використання інструментів грошово-кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон’юнктури, коли економічне зростання набирає темпів, а у виробництво залучено всі наявні ресурси, починає підвищуватися заробітна плата, а з нею – і ціни, спекулятивного характеру набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина зростає фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею – і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей. Центральний банк продає облігації, завдяки чому зв’язуються гарячі гроші, збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов’язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватись для поточного кредитування. Завдяки таким взаємопов’язаним заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, знижується зайнятість, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. За таких умов уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси, зменшує розмір обов’язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, виробництво і зайнятість.

IV. Вивчення нового матеріалу

Держава, маніпулюючи через Центральний банк важелями кредитного регулювання – операціями на відкритому ринку цінних паперів, зміною норми обов’язкових резервних вимог і зміною облікової відсоткової ставки, може здійснювати політику “дешевих” і “дорогих грошей”.

Політика “дорогих грошей” полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати та стримати інфляцію. У першому випадку відбиваються кейнсіанські уявлення про грошово-кредитне регулювання, а в другому – неокласичні (монетаристські).

Коли Центральний банк проводить політику “дешевих грошей”, він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

1) купівлею державних облігацій в комерційних банків і населення;

2) зниженням резервної норми;

3) зниженням облікової ставки відсотка.

Це зовсім не означає, що всі ці дії мають відбуватись обов’язково й одночасно. Центральний банк може застосовувати лише один з цих важелів регулювання пропозиції грошей (зазвичай це купівля державних цінних паперів).

Якщо проводиться політика “дорогих грошей”, він здійснює такі заходи:

1) продає державні облігації;

2) підвищує резервну норму або підвищує облікову відсоткову ставку.

Механізм грошово-кредитної політики дорогих і дешевих грошей розглянуто в таблиці.

Механізм грошово-кредитної політики

Політика “дешевих” грошей

Політика “дорогих” грошей

Спрямована проти економічного спаду і безробіття

Спрямована проти інфляції

Центральний банк купує державні облігації, знижує резервну норму або знижує облікову ставку

Центральний банк продає облігації, підвищує резервну норму або підвищує облікову ставку

Пропозиція грошей зростає

Пропозиція грошей зменшується

Відсоткова ставка падає

Відсоткова ставка зростає

Інвестиції зростають

Інвестиції скорочуються

Зростає чистий експорт

Чистий експорт зменшується

Рівноважний ЧНП збільшується на величину, кратну зростанню інвестицій

Інфляція зменшується

>> Цей механізм діє так.

У результаті політики “дешевих” грошей через кредитування збільшуються надлишкові резерви системи комерційних банків, які є базою збільшення грошової пропозиції, тому слід очікувати зростання пропозиції грошей. Це знижує відсоткову ставку, спричиняючи зростання інвестицій, сукупного попиту, сукупних витрат і рівноважного ЧНП, що залежить від ступеня зростання інвестицій і величини мультиплікатора доходів.

За умов політики “дорогих” грошей банки виявляють, що їх резерви надто малі, щоб задовольнити передбачену законом норму обов’язкового резервного покриття, тобто їхні поточні рахунки надто великі порівняно з їхніми резервами. Тому вони скорочують свої поточні рахунки, утримуючись від видачі нової позики після оплати старої. Наслідком цього стає скорочення грошової пропозиції, що спричиняє підвищення відсоткової ставки, а це, у свою чергу, скорочує інвестиції, зменшуючи сукупні витрати й обмежуючи інфляцію попиту.

Але грошово-кредитне регулювання не діє однозначно, створюючи певні суперечності. Зокрема, зростання ЧНП, зумовлене політикою “дешевих” грошей, у свою чергу, збільшує попит на гроші, частково гальмуючи зусилля політики зі зниження відсоткової ставки. Політика “дорогих” грошей, навпаки, зменшує ЧНП, а це призводить до зменшення попиту на гроші й ослаблює результат цієї політики, що полягає в зростанні відсоткової ставки.

Крім того, грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для зміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банки належним чином відреагують на неї змінами в кредитуванні, особливо в період циклічного спаду.

Певні ускладнення виникають і в регулюванні чистого експорту (торгового балансу). Якщо політика “дешевих” грошей сумісна із завданням коригування дефіциту торгового балансу і збільшує активне сальдо, то політика “дорогих” грошей, протидіючи інфляції, призводить до зменшення активного сальдо, торгового балансу, збільшуючи його дефіцит.

Цілком зрозуміло, що в умовах хронічної інфляції Національний банк України має діяти так, щоб забезпечувати антиінфляційні заходи. Але періодично НБУ здійснює так звану “емісію на вимогу” у зв’язку з необхідністю поповнити дефіцитний держбюджет. У такий спосіб неминуче досягається не антиінфляційний, а проінфляційний ефект.

Розглянемо політику “дешевих” грошей як елемент загальної експансіоністської політики. Унаслідок збільшення пропозиції грошей відсоткова ставка в національній економіці знижується, що скорочує надходження до неї іноземних інвестицій. Це, у свою чергу, зменшує попит на валюту країни та знижує її курс щодо іноземних валют. Наслідок – скорочення імпорту і зростання експорту, і навпаки – для політики “дорогих” грошей.

Отже, наслідки внутрішньої грошово-кредитної політики посилюються під впливом світової економіки. Для будь-якої економіки водночас із підтриманням внутрішньої рівноваги надзвичайно важливою є проблема досягнення балансу між експортом та імпортом. Яким же є взаємозв’язок макроекономічного рівноваги й торговельного балансу за умов проведення тієї чи іншої монетарної політики?

Припустімо, що для певної країни наявне значне перевищення імпорту над експортом в умовах високого безробіття і спаду виробництва. За таких обставин держава, природно, спробує зменшити дефіцит торгового балансу і проводитиме політику “дешевих” грошей. Така політика знизить ставку відсотка і зменшить приплив імпорту, сприятиме експорту і поліпшить торговельний баланс. Тобто політика “дешевих” грошей узгоджується з політикою балансування торговельного балансу.

Припустімо тепер, що для країни характерним є перевищення імпорту над експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику “дорогих” грошей і скорочує дефіцит торгового балансу. Чи узгоджуються між собою такі дії уряди? Політика “дорогих” грошей підвищує ставку відсотка і стимулює приплив іноземних інвестицій. Це збільшує попит на національну валюту і підвищує її курс відносно інших валют, що скорочує експорт і погіршує торговельний баланс. Така політика “дорогих” грошей суперечить політиці балансування торговельного балансу. Отже, грошово-кредитна політика може узгоджуватися з політикою балансування експорту та імпорту, але може й суперечити їй.

Інструменти, що застосовують центральні банки різних країн для досягнення стабільних цін і курсів обміну валют, відрізняються і залежать від організаційної структури, що сформувалася, від стадії розвитку фінансового сектору, зрештою, від політичної системи. Водночас існує чимало однакових елементів у побудові, масштабах і методах здійснення монетарної політики, що дає змогу описати деякі загальні аспекти відповідних інструментів. За механізмом дії інструменти поділяються на прямі й непрямі.

До прямих інструментів монетарної політики належать:

¦ обмеження на величину відсоткових ставок (часто з уведенням відсоткових ставок, що дають перевагу для певних класів позичальників);

¦ агреговані та індивідуальні кредитні межі – правила розміщення кредитів для певних фінансових інститутів (наприклад, надання центральним банком цільового кредиту Агробанку з метою розміщення його саме в конкретній сільськогосподарській галузі);

¦ резервні вимоги (хоча за деякими ознаками їх класифікують як непрямі);

¦ різні обмеження щодо співвідношення ліквідності в балансових статтях фінансових установ, які відповідають операційним цілям Центрального банку (управління внутрішніми активами банківської системи в цілому, іноземними резервами, резервними зобов’язаннями, грошовими агрегатами, відсотковими ставками тощо).

Головним недоліком прямого контролю вважають втрату цінових сигналів, неефективність розміщення кредитів, адміністративні проблеми, пов’язані з розподілом, відхід функції фінансового посередника від банківської сфери і низу інших проблем. Ціна на ресурси (матеріальні або фінансові) у ринковій економіці виконує, зокрема, дві економічні функції – інформаційну та розподільну, тому спотворена структура цін дає хибне уявлення про те, які виробництва та галузі працюють ефективно, а які – збитково. Унаслідок цього відбувається кредитування збиткових галузей, зростає дефіцит бюджету й підвищуються темпи інфляції. Неврівноважені ціни на кредитні ресурси (відсоткові ставки) призводять також до непропорційного зростання внутрішнього кредиту та його неефективного розподілу між економічними агентами на макро – і мікрорівнях, а внаслідок цього – до інфляції та рецесії.

Усі прямі інструменти порушують рівновагу на фінансових ринках і не можуть ефективно застосовуватись у довгостроковому періоді.

Непрямі монетарні інструменти можуть лише опосередковано впливати на монетарні та кредитні агрегати всієї банківської системи. Головними з-поміж цих інструментів є операції на відкритому ринку, угоди про поворотну купівлю цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори і застереження та деякі інші. Необхідними передумовами застосування непрямих методів є розвинені ринки цінних паперів, платоспроможність і ліквідність як окремих банків, так і всієї банківської системи, дотримання правил і процедур, наявність ринкової дисципліни, ефективний пруденційний банківський нагляд. Непрямі монетарні інструменти мають низку переваг: уведення конкурентної ринкової практики в діяльність як Центрального, так і комерційних банків, гнучкість (щодо величини й часу) кредитних інтервенцій, цінова сигналізація, ефективність розміщення кредитів.

Головною проблемою застосування непрямих інструментів в економіці перехідного періоду, зокрема в Україні, є ризик Національного банку, коли він взаємодіє з неплатоспроможними фінансовими інститутами. Застосування непрямих інструментів за цих умов асоціюється з проблемами зворотної селекції (adverse selection), морального ризику (moral hazard problem) та проблемою змови (collusion problem).

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому періоді як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов’язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов’язана з розвитком грошового ринку. їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв’язок між політикою управління державним боргом (зокрема, характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Здійснення Центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Важливою умовою функціонування господарського механізму, що покликана забезпечити прискорення економічного розвитку суспільства, є стійкість готівковою обігу за збалансування платоспроможного попиту населення та пропозиції товарів і послуг. Усе це зумовлює такі головні завдання установ банків у роботі з готівковим обігом:

¦ безумовне виконання законодавчих та нормативних актів вищих органів влади та управління і Національного банку з питань регулювання обсягу і структури готівкової маси в обігу;

¦ аналіз сукупних оцінок стану збалансованості грошових доходів і витрат населення та вироблення на цій підставі узгодженої економічної політики за регулювання доходів населення, розвитку нетрадиційних каналів їх використання, реалізації соціальних програм поліпшення життя населення;

¦ раціональна організація готівкового обігу, усебічний розвиток і впровадження нових форм безготівкових розрахунків, якнайшвидше залучення готівки до кас банків;

¦ розв’язання питань кредитування народного господарства й організації розрахунків з огляду на подальше зміцнення готівкового обігу, економне витрачання кредитних ресурсів і підвищення ефективності використання кредиту, дотримання таких

Головних принципів кредиту, як цільовий характер, строко – вість і повернення, забезпеченість товарно-матеріальними цінностями;

¦ суворе обмеження емісії вимогами зростання обсягу готівки;

¦ своєчасна видача готівки підприємствам, об’єднанням, організаціям і установам для виплати заробітної плати, оплати праці в сільськогосподарських підприємствах та на інші цілі;

¦ здійснення контролю над економним витрачанням готівкових коштів у господарстві, а також витрачанням коштів за цільовим призначенням;

¦ суворе дотримання встановленого порядку касової та емісійної роботи.

Розв’язання цих питань можливе лише за чіткого прогнозування готівкового обігу через визначення головних напрямів державної грошово-кредитної політики, прогнозних розрахунків балансу грошових доходів і витрат населення та готівкового обігу. Показники балансу використовуються для складання прогнозних розрахунків касових оборотів готівки. Прогноз розрахунків касових оборотів розробляється на підставі планів або прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням грошово-кредитної політики. Розраховуються обсяг і джерела надходжень готівки до кас банків, розміри й цільове спрямування видач готівки з кас банків, випуску грошей або вилучення їх з обігу загалом у державі, в областях, містах та районах на кожен квартал.

Головними завданнями Національного банку України щодо валютної політики є забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні; продовження забезпечення процесу дедоларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті; забезпечення золотовалютних резервів в обсязі, не меншому за фінансування імпорту впродовж двох місяців; забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через збалансованість платіжного балансу, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів; здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і нерезидентами України в національну економіку.

V. Закріплення нових знань і вмінь учнів

1). Чи правильні нижченаведені твердження?

1. Політика “дорогих грошей” стимулює ділову активність у національній економіці.

2. Політика “дешевих грошей” спричиняє зменшення обсягу експорту.

3. Центральний банк виконує функцію регулювання та контролю над пропозицією грошей у національній економіці.

4. Центральному банку складно вповільнити темпи зростання грошової маси, якщо курс національної валюти знижується.

5. У національній економіці пропозиція грошей не залежить від готівки.

6. Політика “дорогих” грошей спрямована проти безробіття.

Відповідіь: 1 – ні; 2 – ні; 3 – так; 4 – ні; 5 – ні; 6 – ні.

2). Розв’яжіть задачі

Задача 1

За збільшення кількості грошей в обігу на 10% ставка банківського відсотка зменшується на 1 %. В умовній країні грошова маса дорівнює 500 млн. гр. од., ставка банківського відсотка – 5 %, а емісія грошей становить 100 млн. гр. од. Розрахуйте зміни інвестиційних витрат у країні, якщо існує залежність I = 150 – 0,8і (І – інвестиції; і – ставка банківського відсотка).

Розв’язання

Збільшення грошової маси (М) на 20 % приведе до зниження банківського відсотка до (5 – 2) = 3 %.

I0 = 150 – 0,8 • 5 = 150 – 4 = 146 (інвестиції в базовому періоді);

І1 = 150 – 0,8 • 3 = 150 – 2,4 = 147,6 (інвестиції в поточному періоді), тобто інвестиції збільшились на 1 %.

Відповідь: емісія збільшила пропозицію грошей, що привело до утворення “дешевих” грошей (ставка банківського відсотка зменшилась), отже, попит на кредити зріс, інвестиції – збільшились.

Задача 2

Уряд країни вирішив узяти кредит в іншій країні в розмірі 2 млрд. гр. од. з річною ставкою відсотка 8 %. Отриманий кредит інвестується в проекти, які дозволяють щороку збільшувати ВВП на 500 млн. гр. од.

Обчисліть: 1) на яку суму зросте державний борг; 2) якою має бути величина щорічних виплат по кредиту; 3) через скільки років держава зможе сплатити борг.

Розв’язання

1. Якщо в держави на момент одержання зовнішньої позики був борг, то він збільшився на величину позики, тобто на 2 млрд. гр. од.

2. Щорічно держава має сплачувати відсотки, що дорівнюють: 2 млрд. • 0,08 = 160 млн. гр. од.

3. Відсотки за зовнішніми кредитами сплачуються за рахунок коштів держбюджету. Якщо ВВП збільшиться на 500 млн., то чистий приріст його становитиме 500 – 160 = 340 (млн. гр. од.).

За рахунок цього чистого приросту держава сплатить зовнішній борг, що стане можливим через шість років.

Відповідь: щороку сплачуючи за відсотками 160 млн гр. од., держава сплатить зовнішній борг за шість років.

VI. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання

Підготуватись до контрольної роботи.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Слова с сочетанием чк чн.
Ви зараз читаєте: Урядова політика “дорогих” та “дешевих” грошей. Інструменти й урядові заходи із забезпечення стійкості національних грошей