Усне мовлення, розмовне мовлення – Стилі і форми мови



Стилістика української мови

Усне мовлення, розмовне мовлення

Терміни “усне мовлення” й “розмовне мовлення” семантично не тотожні. Позначувані ними мовні явища мають як спільні, так і відмінні ознаки. Однак ці поняття не завжди розглядають розмежовано, як окремі термінологічні словосполучення. Наприклад, у СУМі прокоментовано тільки споріднені з ними найменування: усний (виражений у звуковій формі), усність (усність фольклору, судового процесу), усно; розмова (словесний обмін думками, і чимало інших значень); розмовини (розмова, балачки), розмовитися, розмовляти, розмовний (який уживається в розмові), розмовник (посібник з іноземної мови (мов), у якому подаються зразки розмов на різноманітні теми); співрозмовник (хто розмовляє з ким-небудь), розмовниця, розмовність, розмовонька, розмовочка. В “Українській мові. Енциклопедії” розглянуто лише два терміни: усна мова (слово “мовлення” вжито лише у словосполученні “логічне мовлення”) і усна публічна мова. У сучасному мовознавстві розмежовують поняття “мова” й “мовлення”, а отже “усне”

й “писемне мовлення”. Виправданим є застосування термінів “мова” й “мовлення” до мовних стилів: розмовно-побутовий стиль мови і розмовно-побутовий стиль мовлення, розмовно-побутова мова (умовно) і розмовно-побутове мовлення.

Термін “розмовне мовлення”, на відміну від терміна “усне мовлення”, й дотепер не має однозначного трактування. Це й не дивно, бо обидва поняття, які вони позначають, становлять і певну єдність, спільність і певну опозицію, оскільки значною мірою протиставні одне одному. “Найбільш характерні види розмовного, усного мовлення, – зазначає відомий російський мовознавець Абрам Шапіро (1890-1966) – знаходимо в мовленні діалогічному” . Насправді розмовне мовлення – це мовлення в межах розмовно-побутового стилю, який має усну й писемну, діалогічну й монологічну форми вияву. Отже, розмовне мовлення є стильовою категорією, бо реалізується тільки в розмовно-побутовому стилі. Натомість усне мовлення становить над стильову (міжстильову) категорію, бо може бути науковим, художнім, публіцистичним або офіційно-діловим. Український мовознавець Іван Білодід (1906- 1981) зазначав із цього приводу, що “поняття “усна мова” й “розмовна мова” не є тотожними; усна мова – поняття широке, воно являє собою цілий комплекс, до якого входить розмовна мова як одно з найважливіших її відгалужень, характерне своєю багатоманітністю та експресивністю”. Аналогічний погляд на усне й розмовне мовлення виклав В. Костомаров у статті “О розграничении терминов “устный” и “разговорный”, “письменный” и “книжный”” (у збірнику “Проблемы современной филологии” (1965). Отже, розмовне мовлення (точніше – розмовно-побутове мовлення) становить тільки один із стилів мови (її розмовно-побутовий стиль).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)


Непоширені звертання.
Ви зараз читаєте: Усне мовлення, розмовне мовлення – Стилі і форми мови