Валютні ринки та валютні операції



Зовнішньоекономічна діяльність

З ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.4 Валютні ринки та валютні операції

Валютні ринки являють собою механізм, за допомогою якого взаємодіють продавці й покупці іноземної валюти. Об’єктом ринку іноземної валюти є вільно конвертована валюта. Валютний ринок поєднує валюти з різними режимами національного регулювання.

Основні учасники ринку іноземної валюти:

– центральні емісійні банки країн;

– комерційні банки;

– спеціалізовані брокерські

та дилерські організації;

– транснаціональні компанії;

– фірми та фізичні особи.

Функції валютного ринку:

– обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг, капіталу;

– формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

– механізм для захисту від валютних ризиків;

– інструмент держави для цілей грошово-кредитної політики;

– диверсифікованість валютних резервів банків, підприємств держави.

Класифікація за секторами валютного ринку залежно від терміновості операцій:

1) SPOT-ринок – ринок торгівлі з негайним постачанням валюти – на нього

припадає 65% всього обігу;

2) терміновий ринок – ринок, на якому здійснюють такі операції: форвард, ф’ючерс, опціон (10% обороту);

3) SWOP-ринок – ринок, що поєднує операції SPOT та форвард.

Класифікація залежно від місця здійснення валютної операцій:

1) міжбанківський ринок – операції з обміну валюти між банками;

2) біржовий ринок – операції відбуваються через валютну біржу або за допомогою торгівлі деривативами у валютних відділах товарних і фондових бірж.

Класифікація залежно від обсягу та характеру валютних операцій:

1) світовий валютний ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових операцій;

2) регіональні, місцеві валютні ринки – на регіональних валютних ринках відбуваються операції з певним колом світових валют. Виділяються такі найбільші регіональні валютні ринки, як Європейський (у Лондоні, Франкфурті, Парижі, Цюріху), Американський (у Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі) та Азіатський (у Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Річний обсяг угод на цих валютних ринках складає понад $250 трлн.;

3) внутрішній валютний ринок – ринок у межах однієї держави. Операції з обміну валюти відбуваються тільки в цій країні.

Виділяють два основних види валютних операцій: касові, або готівкові, і термінові.

Касові (готівкові) операції – операції, при яких постачання грошей здійснюється не більш ніж за дві доби.

Операції на SPOT – ринку – операції негайного постачання валюти.

SPOT – ринок обслуговує і приватних осіб, і спекулятивні операції банків і компаній. Звичаї SPOT – ринку не зафіксовано в спеціальних міжнародних конвенціях, однак, їх неухильно дотримуються всі учасники цього ринку. До них належать:

– здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти. (Є винятки: такі угоди, як “overnight” чи “tom/next”. При цьому курс угоди SPOT корегується залежно від рівнів процентних ставок за відповідними валютами);

– угоди здійснюються на базі комп’ютерної торгівлі і підтвердженням електронними повідомленнями впродовж наступного робочого дня;

– існування обов’язкових курсів (для виконання угод);

– термін валютування – дата, коли відповідні кошти надходять у розпорядження сторін по угоді;

– торгівля валютами на SPOT – ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют. Цей процес називається котируванням валют.

Пряме котирування – вираження ціни іноземної валюти в одиницях національної.

Зворотне котирування – вираження ціни національної валюти в одиницях іноземної. (Історично назад котирувався англійський фунт стерлінгів, зараз також австралійський та новозеландський долари).

Важливе значення має спред-різниця між курсом купівлі та курсом продажу валюти, розрахована у базових пунктах (точність котирування до чотирьох знаків після коми – базовий пункт при прямому котируванні і PIPS – при зворотньому).

Спред має покривати операційні витрати та забезпечувати нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою.

При торгівлі валютою в учасників валютного ринку виникають вимоги і зобов’язання в різних валютах. Співвідношення вимог і зобов’язань у тій чи іншій грошовій одиниці називають валютною позицією.

Закрита валютна позиція передбачає збіг вимог і зобов’язань у кожній валюті.

Якщо вимоги та зобов’язання не збігаються, то позиція називається відкритою (довгою – якщо вимоги більше зобов’язань, короткою – якщо навпаки).

За наявності відкритої валютної позиції учасник валютного ринку несе валютний ризик – ризик втрат або недоодержання прибутку у вітчизняній валюті у зв’язку з несприятливою зміною валютного курсу.

Одержання прибутку, пов’язаного з наявністю відкритої позиції по різних валютах або на різних ринках, називається арбітражем.

Концепція арбітражу – це характеристика прибуткової практики, гри на розходженні існуючих цін (валютних курсів, дисконтних ставок, процентних ставок, дивідендів) на фінансові активи (валюту, банківські кредити, цінні папери) з метою одержання безризикового прибутку.

Необхідна умова: різниця між цінами (спред) має бути більшою за валютні витрати.

Розрізняють просторовий (територіальний) та масовий арбітраж.

Кожний з цих видів поділяється па простий (двоїстий) та складний (крос-курсовий).

Арбітраж також може бути:

– ціновий (гра на різниці цін);

– податковий (використання переваг офшорних зон);

– регулятивний (капітал рухається з території з твердим регулятивним режимом па територію з менш твердим);

– ризиковий арбітраж, здійснюваний при знанні передбачуваних цін – спекуляція.

Термінові валютні операції – операції на валютному ринку, пов’язані з постачанням валюти на термін більш ніж три дні з дня її укладання.

Основні учасники цього ринку, виходячи з їхнього виду діяльності:

– комерційні банки;

– експортно-імпортні підприємства;

– валютні і фондові біржі.

Учасники термінового ринку, виходячи з переслідуваних ними цілей:

– хеджеры – учасники термінового ринку, основним завданням яких є захист валютного виторгу від валютно-курсового ризику. Вони здійснюють конверсійні операції, прагнучи закрити відкриті позиції;

– спекулянти – учасники термінового ринку, що усвідомлено беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію;

– арбітражери – учасники термінового ринку, що здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку й одночасно продають на іншому, граючи на різниці у валютних курсах на різних ринках та в різні періоди;

– трейдери – учасники термінового ринку, що купують і продають валюту за дорученням клієнтів у торговому залі біржі, одержуючи за це комісійні.

Типи операцій, здійснювані на терміновому ринку:

1. Форвардні операції (форвардні валютні контракти) – це обов’язкові для виконання угоди між банком та клієнтами з купівлі або продажу у визначений день у майбутньому певної суми іноземної валюти. При цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються на момент укладання угоди.

Форвардний контракт є банківським контрактом, тому він не стандартизований і може бути підібраний під конкретну операцію.

Форвардний курс – погоджений курс, за яким валюти обмінюються у визначений момент у майбутньому.

Валюта за форвардною операцією може продаватися з форвардною премією чи дисконтом.

Форвардна премія утвориться у випадку перевищення форвардного курсу над реальним.

Форвардний дисконт утвориться у випадку перевищення реального курсу валюти над форвардним.

Премії і дисконти перераховуються на річний базис для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладення валюти у форвардну угоду з прибутковістю від вкладень в інструменти грошового ринку.

Існують два основних методи котирування форвардного курсу:

– метод “аутрайт” – метод котирування, за якого банки вказують для клієнта як повний SPOT – курс, так і повний форвардний курс, а також термін і суму валюти;

– метод “SWOP – ставок” – метод котирування, за якого визначаються тільки премія чи дисконт, які при прямому котируванні відповідно додаються до курсу СПОТ або віднімаються з нього.

При укладанні форвардного контракту валютний ризик оператора ринку значно збільшується, тому що збільшуються імовірність непередбаченої зміни курсу валюти на дату постачання та ризик неплатоспроможності партнера. Таким чином, банк несе ризик, пов’язаний із закриттям позиції, для цього клієнт для укладання угоди повинний мати деякі кошти – залишок на рахунку або кредитну лінію для покриття цього ризику.

2. Ф’ючерсні операції (ф’ючерсні контракти) – стандартизовані форвардні контракти на валюту, які здійснюються в основному на біржовому ринку. Де призводить до того, що терміни виконання прив’язані до певних дат (наприклад, певних днів тижня), валют (долар, фунт – стерлінг, марка), а також стандартизовані за обсягами, термінами й умовами постачання.

У 95 випадках з 100 ф’ючерсні операції закінчуються укладанням офсетної (зворотної) угоди, при цьому реальне постачання валюти не здійснюється, а учасники цієї операції одержують лише різницю між ціною контракту у день укладання й у день виконання.

Ф’ючерсні угоди більш дешеві, ніж форвардні, за рахунок того, що вони стандартизовані і, отже, спред за цими угодами менший.

Ф’ючерсні контракти обертаються на біржі. Клієнт має депонувати в кліринговій палаті біржі вихідну маржу, мінімальний рівень якої вона щодня переоцінює відповідно до поточних ринкових цін на контракти.

Недолік ф’ючерсів – якщо стандартна сума ф’ючерсного контракту не дорівнює сумі, яку необхідно прохеджувати, то різниця має бути або незакритою, або прохеджованою на грошовому ринку.

Хеджування – специфічні угоди, метою яких є запобігання втратам від несприятливої зміни валютного курсу.

Основними біржами, на яких обертаються ці контракти, є Чикагська товарна біржа, Філадельфійська торгова біржа, Європейська опціонна біржа.

3. Опціонні операції – операції на валютному ринку, при яких власнику опціону (опціонного валютного контракту) надається вибір – реалізувати опціон за заздалегідь фіксованою ціною або відмовитися від його виконання. У власника опціону є право, а не зобов’язання, зробити певну дію, в опціонах продається право на реалізацію угоди, а здобувається конкретна валюта. Опціони в основному обертаються на біржах.

Опціони поділяються на:

– опціони покупця – опціони, що надають право його власнику купити певний актив у майбутньому, за ціною, фіксованою в даний момент часу;

– опціони продавця – опціони, що надають право його власнику на продаж валюти на тих же умовах.

Виділяють також:

– європейські опціони, що можуть бути виконані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

– американські опціони, що надають право купити чи продати базисний актив у будь-який час до дня закінчення дії контракту. За них звичайно сплачується більш висока премія.

Основне завдання опціонної угоди – отримати прибуток з коливань валютних курсів. При цьому на підвищення ціни базисного активу розраховують надписувач опціону продавця (продавець) і власник опціону покупця. У зниженні курсу базисного активу до моменту реалізації контракту зацікавлені, відповідно, надписувач опціону покупця і власник опціону продавця.

Операції SWOP (SWOP – контракти) – являють собою комбінацію SPOT та форвардних угод. Це валютна операція, яка поєднує купівлю – продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасною контроперацією на певний строк з тими ж валютами.

Угоди SWOP звичайно укладаються на термін від 1 дня до 6 місяців.

Основні відмінності термінових валютних операцій від касових:

1. Курс здійснення термінових угод звичайно відрізняється від курсу SPOT – угод на величину премії чи дисконту, тобто знижки або надбавки до існуючого SPOT – курсу.

2. Спред між курсом купівлі чи продажу валюти на термін звичайно вищий, ніж за операцією SPOT, що пояснюється вищим рівнем ризику.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Речення з фразеологізмами.
Ви зараз читаєте: Валютні ринки та валютні операції