Варіантність мовної норми


Стилістика української мови

Варіантність мовної норми

Варіантність (варіативність) полягає у видозміні чого-небудь. Варіантні (варіативні) мовні норми найчастіше представлені в мові у двох паралельних виявах: учневі й учню, (на) батьковому і (на) батьковім (полі), восьми і вісьмох та ін.

Для стилістики вкрай важливо розрізняти й практично послуговуватись варіантними (паралельними) формами мовних одиниць, передовсім слів, бо кожна з них завжди має певну значеннєво-функціональну своєрідність, неповторну стилістичну індивідуальність.

У мові й мовленні найчастіше розрізняють такі види варіантності:

– семантико – лексичну варіантність. Вона здебільшого виявляється у відносних (відтінкових) синонімах: занапастити (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя) і загубити, погубити, знівечити, сплюндрувати, звести, доконати, також і запропастити, збавити, угробити, рідко – спакостити;

– лексико-граматичну варіантність. Така варіантність полягає в тому, що певне слово тільки своєю морфологічною формою вносить зміну до семантики того самого сполучення слів: принеси стілець (тобто саме цей

стілець, а не якийсь інший) і принеси стільця (тобто будь-який стілець із наявних у кімнаті); пишу лист (будь-який) і пишу листа (пишу його комусь конкретно); заплатив карбованець і заплатив карбованця, пошкодив пальця і пошкодив палець, взяв ніж і взяв ножа (один з-поміж інших, саме цей ніж). Отже,

Формою родового відмінка досягається увиразнення, індивідуалізація об’єкта, названого відповідним іменником;

– граматичну (морфологічну) варіантність. Вона виявляється тоді, коли дві паралельні форми розрізняються не семантично, а лише граматично (морфологічно), фонетично й стилістично: (на) робітник – у і (на) робітник – ові (М. в.), син (у значенні Кл. в.) і син – у (Кл. в.), зал, залу (Р. в. одн.) – велике приміщення для багатолюдних зборів, засідань, занять і т. ін.; люди, які перебувають у залі; простора кімната в квартирі, яка призначена для приймання гостей, для розваг, і зала, зали (те саме, що зал); жезл і жезло, коромисел і коромисло, цебер і цебро, безлад і безладдя (чол. і сер. рід); титла і титло, бистрина і бистрінь, ланя і лань, одежа і одіж, роль і роля, акварель (клеєва фарба, яку розводять водою) і акварель (картина, малюнок, виконані такою фарбою); шинеля і шинель, латина і латинь, Ворскла і Ворскло, безсоромність і безсором’я, недбалість і недбальство, безжурність і безжур’я, щебет і щебетання, розлучення і розлука; перл – перла – перло, шов – шва – шво (чол. – жін. – сер. рід). Є також незначна кількість іменників, які в межах одного граматичного роду мають неоднакові форми, які належать до різних відмін: глибина (жін. рід, І відміна) і глибінь (жін. рід, III відміна); (в) у книзі, на книзі, при книзі (М. в.); штаньми – штанами – штанями (О. в.); ім’я – імені (Р. в.).

Варіантні форми спостерігаються і в системі слів, які належать до інших частин мови: (на) синьому морі і (на) синім морі; найбільш розгорнутими є варіантні форми в системі кількісних числівників: однієї і одної; числівники п’ять – двадцять, тридцять, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят в усіх непрямих відмінках представлені двома однозначними, але фонетично й стилістично розрізнювальними формами: сьома і сімома (О. в.); вісьми і вісьмох, десятьма і десятьома, вісімдесяти і вісімдесятьох і т. ін. (Р. в.).

У формах піднімати й підіймати, хай і нехай представлено варіантність на морфемно-фонетичному рівні.

Найрозгалуженішою є синтаксична варіантність : вчитися грамоти і грамоті, переступити поріг і через поріг; близькі семантично і стилістично (але не синтаксично) такі структури речень: Я читаю (двоскладне речення) і Читаю (односкладне речення); Переможець перший (двоскладне речення) і Перший переможець (односкладне речення); Сонце заходить. Гори чорніють (два прості речення) і Сонце заходить, гори чорніють… (Т. Шевченко) (складне безсполучникове речення) та ін. З кожною окремою синтаксичною формою пов’язана певна зміна як у структурі комунікативної одиниці, так і в її стилістиці: Я не читаю і Мені не читається – двоскладне й односкладне речення, у першому реченні йдеться про дію – стан, який регламентується самою особою, її волею, а в другому – про те, що відбувається з особою, про її внутрішній стан.

Варіантність фразеологізмів настільки розгалужена, що не підлягає очевидній визначеності, бо, наприклад, фразеологізм зі словом Бог з певною окремою (саме такою, а не іншою) семантикою представлений у багатьох варіантах: як у Бога за плечима (за пазухою, за дверима, за рідним батьком, за рідною матір’ю та ін.).

Найменший вияв варіантності – фонетичний: два різні звуки в межах однозначного, того самого слова: бігос і бігос (тушкована капуста зі шматочками ковбаси чи м’яса); гордуб і горюдуб (гра), побачив у ньому і побачила в ньому, плещу і плескаю; між – поміж – помежи.

Нерідко у певних варіантних відношеннях чи зв’язках перебувають лексеми, які фонетично різні, напр.: собака – слово нейтральне і пес – найчастіше стилістично забарвлене; лексичне значення обох слів (найважливіша їх ознака) збігається; песик і собачка – пестливі, псяра і собацюра – згрубілі. Якщо з лексемою пес утворилось лише кілька фразеологізмів (на пси сходити (зійти, піти, іти); не для пса ковбаса), то слово собака стилістично розгалуженіше: спускати собак, бити як собаку; боятись як скаженого собаки; зарити як (мов, немов) собаку; усякий собака (й усяка собака) потрібна, як собаці п’ята нога і т. ін.; звісно, за багатьох мовленнєвих ситуацій у таких і подібних фразеологізмах слово собака може бути замінене словом пес, до того ж із збереженням тієї самої емоційності.

Отже, варіантність (варіативність) простежується на всіх рівнях мови, особливо на синтаксичному рівні. Варіантність – явище вкрай важливе з погляду стилістичного, одне з багатств мови, її виражальної різноманітності, художньо-образного оформлення певного елемента висловлюваної думки, її евфонії, милозвучності: пор.: дурний і небагатий на розум, нерозумний (різні вияви варіантності).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)



Державні цільові фонди.
Ви зараз читаєте: Варіантність мовної норми