Вибори



Політологічний словник

Вибори – процес політичного волевиявлення громадян, які згідно із законом наділені правом голосу. В політології та теорії конституційного права В. розглядаються як форма безпосередньої демократії, на підставі чого формуються представницькі органи влади та органи місцевого самоврядування шляхом голосування. В. розглядаються також як спосіб формування колегіальних структур та органів державної влади, місцевого самоврядування, керівництва політичних партій та інших об’єднань громадян на представницьких

форумах – з’їздах, конференціях, зборах, а також колегіальних та інших органів управління підприємств, установ, організацій.

Як політичний інститут В. мають тривалу історію становлення і розвитку. Початок виборчої процедури знаходимо ще у добу так званої родової демократії, коли пряме народовладдя – народні зібрання, у яких брало участь все доросле населення роду чи племені, доповнюється представницькими інститутами, такими як ради старійшин, що уособлювали первісну форму представницької влади. Прототипом сучасних виборів органів влади слід вважати процедуру, вироблену реформами Солона та Перикла,

яка передбачала виборність на найвищі посади в Афінській республіці та їх підконтрольність з боку виборців. Саме у цей період було вперше застосовано не лише вікові, а й майнові та соціальні цензи, а також ценз статі. Правом голосу володіло лише чоловіче населення полісів – міст – республік, тоді як жінки та раби такого права не мали. В цілому ж антична демократія характеризувалася змінюваністю влади, яка досягалася шляхом використання такого інструменту, як вибори. Виборність органів влади та окремих осіб на державні посади тісно пов’язана з таким явищем політичного життя, як партії. Зародившись ще у Стародавній Греції, вони діяли і в часи Римської республіки. В цей період В. як інструмент досягнення політичної влади набувають розквіту та вдосконалення, зберігаючи при цьому цензові обмеження за ознаками віку, статі та соціального статусу.

В добу середньовіччя уявлення про демократію та її інститути суттєво трансформувалися порівняно з античними часами. Політична система цієї епохи характеризувалася абсолютизмом монаршої влади, а тому вибори як елемент політичної культури зустрічаються вкрай рідко. Разом з тим саме в часи пізнього середньовіччя в ряді країн Європи зароджується така установа, як парламент. Йдеться про іспанські Кортеси, французькі Генеральні Штати, англійський Парламент. Розвиток парламентаризму дав істотний поштовх і для розвитку виборчого права та законодавства. З’являються варіанти виборчих систем – мажоритарна, пропорційна та змішана. Проте характерною рисою політичних В. аж до XX ст. була наявність усіляких цензів та обмежень. Внаслідок цього В. здійснювалися без урахування принципів загальності та рівності, тобто були недемократичними. Боротьба за рівні виборчі права стала одним із лейтмотивів політичних рухів на рубежі ХІХ – ХХ ст.

В історії українських земель В. з’являються за часів Запорізької Січі та Козацької республіки. Шляхом станових виборів обиралася Генеральна та Старшинська рада, яка у свою чергу обирала гетьмана. Ставши частиною Російської імперії, яка будувалася на засадах абсолютизму та централізму в управлінні, В. як такі зникають з політичного ужитку українців. Оскільки частина українських земель перебувала у складі Австро-Угорської імперії, яка будувалася на принципах конституційності, то починаючи з 1861 р. жителі Галичини обирали депутаті в сейму – органу земельного самоврядування. Починаючи з 1905 р. західні українці користувалися загальним виборчим правом. Боротьба за рівні виборчі права була складовою політичної боротьби на підросійській східній Україні. Третім Універсалом Центральна Рада ухвалила рішення про вбори до Українських Установчих зборів. Схваленою 29.04.1917р. Конституцією УНР передбачалося, що громадяни Української держави володіють активним і пасивним виборчим правом, беруть участь у виборах до законодавчих установ та органів місцевого і громадського самоврядування. Передбачалося, що В. будуть рівними та загальними і поширюватимуться на громадян, які досягли двадцятирічного віку.

Наступний етап у розвитку В. законодавства і практики був пов’язаний із встановленням радянської влади. Перша Конституція УСРР (1919 р.) виборче право поширювала лише на представників трудящих класів та службовців, зайнятих на промисловому виробництві, а також матросів і червоноармійців. Конституція УСРР (1929 р.) не внесла суттєвих змін у виборчі права громадян, але натомість Конституція СРСР (1937 р.) вперше за роки радянської влади запровадила принципи загальності та рівності виборчих прав без соціальних обмежень. Оскільки у радянські часи В. здійснювалися на безальтернативній основі, то вони мали формальний характер і були по суті “виборами без вибору”. Вперше практика виборчих кампаній радянського періоду зазнала змін у 1990 р., коли склад Верховної Ради обирався на альтернативних засадах. Зокрема, право висувати кандидатів у депутати одержали і трудові колективи. Внаслідок таких В. вперше за роки радянського парламентаризму у законодавчому органі влади вдалося сформувати опозицію. Це стало вирішальним кроком на шляху демократизації політичної системи України та її національно-державного самовизначення.

Нині в Україні В. проводяться до Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради АР Крим, депутатів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та сільських, селищних і міських голів. За часом проведення В. поділяються на чергові, позачергові (додаткові), повторні і замість тих, хто вибув із депутатського корпусу. Умови та порядок проведення В. визначаються Конституцією України та виборчим законодавством України.

Згідно з Конституцією України, ст. 76, 103 та 140, вибори здійснюються на засадах загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Принцип прямих В. означає, що вибори до всіх рівнів та органів влади відбуваються безпосередньо. Світова практика демократичних країн знає також і непрямі, або опосередковані, вибори, тобто коли обрання на посаду делегується, наприклад, колегії виборщиків. Принцип непрямих виборів практикується під час виборів президента США, який обирається колегією виборщиків. Принцип загального виборчого права передбачає, що активним та пасивним правом В. володіють усі громадяни країни, які досягли відповідного віку і не обмежені у праві голосу на підставі закону. Принцип рівності виборчого права означає, що громадянин бере участь у виборах на рівних підставах з іншими громадянами, тобто кожний виборець має рівну з іншими кількість голосів. Таємність В. забезпечує виборцю незалежність у своїх уподобаннях та під час голосування. В. є складовою виборчої кампанії – системи заходів та процедур, спрямованих на формування законодавчих та представницьких органів влади шляхом голосування.

За роки незалежності в Україні пройшли апробацію кілька моделей виборчих систем: мажоритарна, змішана, а починаючи з 2004 р. вперше запроваджено і пропорційну виборчу систему до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

Музиченко П. Вибори в історії України // Юрид. вісник. – 1994. – N° 2; Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. – К., 1995; Кіс Іван Теофіл. Виборчі системи та їхні політичні наслідки // Нова політика. – 1996. – № 4; Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: 36. / Редкол.: М. М. Рябець (голова) та ін. – К., 2001; Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посіб. – К., 2001.

Л. Шкляр


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Прислівники окремо.
Ви зараз читаєте: Вибори