ВІДЧУЖЕННЯ СОЦІАЛЬНЕ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

ВІДЧУЖЕННЯ СОЦІАЛЬНЕ – 1) елемент і результат універсальної соціальної взаємодії індивідів у суспільстві, що виступає як протилежність соціального освоєння (див. Освоєння соціальне), присвоєння і привласнення (див. Присвоєння соціальне); 2) процес втрати соціальним об’єктом можливостей освоювати (присвоювати, привласнювати) необхідні для його життєдіяльності фрагменти соціальної реальності та володіти ними., внаслідок чого ця реальність набуває для суб’єкта ознак і характеристик

“чужого” світу, а сам він втрачає (або обмежує) свою соціальну могутність (міць). Отже, В. с. передбачає виключення суб’єкта із соціальної реальності, бо “чужа” реальність тому і є чужою, що вона належить іншому суб’єкту, підпорядкована йому і пристосована до його способу дій..

Звісно, В, с., як і соціальне освоєння, присвоєння та привласнення, становить атрибутивну характеристику соціальних взаємодій, тому воно наявне в суспільстві за будь-якої його соціальної організації, устрою, хоча, правда, ця неперервна діалектика В. с. та соціального освоєння має конкретно – істор. характер. Напр., у суспільствах

класових антагонізмів система В. с. грунтується на такому розподілі і перерозподілі власності, багатства, влади, соціальних статусів, за якого наявні соціальні ін-ти розподіляють і закріплюють фрагменти соціальної реальності для панівних верств як “свої”, тобто “їхні” надбання, для підлеглих, експлуатованих – як “чужі”, тобто не “їхні”, а тому й недоторканні реалії. Найглибші соціальні суперечності, як свідчить історія класової боротьби, зумовлює відчуження засобів та результатів в-ва від самого виробника.

Проте B. c. грунтується не тільки на класових засадах, які мають тенденцію до істор зживання. Воно щоразу має місце там і тоді, де й коли: 1) відбувається соціальний обмін діяльності і речей, який саме й передбачає діалектику освоєння – відчуження, коли освоєння фрагментів соціальної реальності (майна, статусу, ролі і т. д.) одним суб’єктом здійснюється через відчуження його від іншого суб’єкта; 2) діяльність людей, груп не отримує гарантованої підтримки з боку соціальних ін-тів, системи норм і цінностей, в результаті чого вона стає “інородною”, “чужою” для цих ін-тів; 3) держава (або інші соціальні ін-ти) застосовує спеціальні відчужувальні санкції щодо індивідів, соціальних груп, організацій, ін-тів; 😉 у державі нерівномірно і несправедливо розподілено владу і власність.

Категорію “відчуження” ввів у наук, обіг Г. В. Ф. Гегель (“Феноменологія духу”), але він ототожнював явище відчуження з елементарним об’єктивуванням, опредметнюванням. Перетворення будь-якого акту суб’єктивної людської діяльності на предметно-об’єктивований результат є, за Гегелем, не що інше, як відчуження.

Грунтовний аналіз відчуження здійснив К. Маркс (“Економічно-філософські рукописи 1844 року”), визначивши його філос., екон., соціальний зміст. Свій аналіз він провів через характеристику відчуженої праці, яку в бурж. суспільстві виконує пролетар на засадах приватнокапіталістичної власності. Ця власність передбачає особливе відношення робітника до процесу своєї праці та її результатів – відчужене, бо ні сам процес праці, ні його результати робітникові не належать. їх привласнює капіталіст – власник засобів в-ва. Ця обставина зумовила глибокі екон., соціальні, політ., моральні, психол. наслідки, але в соціол. ракурсі важливо підкреслити виникнення відчуженого соціального світу, в якому життєво необхідні для людини фрагменти соціальної реальності (праця, власність, влада, освіта, культура і т. д.) відчужені від трудящих. До того ж чим глибше вони від них відчужені, тим меншою мірою належать і служать їм, але з тим більшою силою примушують їх служити нетрудящим класам і прошаркам. Такою є одна із закономірностей В. с., яка грунтується на кардинальній зміні соціальною реальністю своїх функцій, характеру і значень. Йдеться про те, що відчужена реальність протистоїть людині як ворожа їй сила, розминаючись з її потребами та інтересами. Це означає, що в разі домінування в суспільстві процесів В. с. виникає особливий тип соціальності, яка є “антисоціальністю”, реальністю з протилежним знаком, абсурдною реальністю, коли продукуючий суб’єкт втрачає можливість освоювати і володіти виробленими ним необхідними для його життєдіяльності фрагментами соціальної дійсності. Звісна річ, виходом за межі соціально відчуженої реальності є перетворення її на засадах соціального освоєння.

Категорією В. с. широко послуговувалися філософи і соціологи франкфуртської школи – М. Хорісхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, Ю. Хабермас та ін. У теорет. концепціях цієї школи вона відіграла важливу роль, зокрема, у здійсненні критики “репресивної цивілізації”, європейської раціональності (просвітництва), “організованого суспільства” пізнього капіталізму, його ідеології, культури, пізнання, мистецтва, цінностей.

Категорія В. с. потребує досліди, уваги соціологів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Проект на тему екологічні проблеми атомної енергетики.
Ви зараз читаєте: ВІДЧУЖЕННЯ СОЦІАЛЬНЕ