ВІДДІЛ ЛИШАЙНИКИ – ПІДЦАРСТВО НИЖЧІ РОСЛИНИ – ЦАРСТВО РОСЛИНИ – НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ
Довідник з біології
РОСЛИНИ
НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ
ЦАРСТВО РОСЛИНИ
ПІДЦАРСТВО НИЖЧІ РОСЛИНИ
ВІДДІЛ ЛИШАЙНИКИ
До царства рослин лишайники традиційно включаються в ранзі відділу. Ці своєрідні організми в рівній мірі можуть бути віднесені як до царства грибів, так і до царства рослин. Компонентом лишайників є і синьо-зелені водорості, що відносяться не до рослин – еукаріотів, а до прокаріотів.
Лишайники (Lichenes) – симбіотичні організми, тіло (слань) яких складається з двох компонентів – автотрофного (синьо-зелені,
Будова, життєві форми лишайників, які виникають при взаємодії грибів і водоростей, не виявляються у цих організмів окремо, тобто їх структура – результат тривалого формоутворюючого процесу на основі симбіозу. Лишайники утворюють також особливі речовини, що не зустрічаються в інших групах організмів.
Початок утворенню лишайників дають представники різних класів грибів. Вегетативне тіло лишайників (слань) цілком
Гриби, що входять до складу лишайників, повністю знаходяться в повітряному середовищі й мають низку особливостей. Стінки клітин гриба перфоровані, й клітини з’єднуються цитоплазматичними містками. Оболонки гіф потовщені, забезпечуючи механічну стійкість слані. У багатьох лишайників здебільшого гіфи можуть ослизовуватися, чого звичайно не буває у вільно-існуючих грибів. Лишайникові гриби також мають утвори, які не притаманні вільно-існуючим, – жирові клітини (жирові гіфи), розташовані в місцях прикріплення до субстрату.
Більшість лишайникових водоростей зустрічаються у вільно існуючому стані, але деякі відомі лише в лишайниках. Лишайнику, як цілісному організму, притаманні біологічні властивості, яких немає у взятих окремо грибів і водоростей. Це виражається, зокрема, в тому, що лишайники можуть жити там, де не здатні самостійно жити ні гриби, ні водорості. При цьому гриб забезпечує водорості водою і мінеральними солями, а сам користується органічними речовинами, що синтезуються водоростю.
Відомо більше 20 000 видів лишайників. Залежно від будови слані виділяють накипні, або коркові, листуваті та кущисті лишайники.
Слань накипних лишайників має вид кірочки, щільно зрощеної з субстратом, завтовшки від 1 до 5 мм. Вони зустрічаються на корі дерев і чагарників, на поверхні грунту. Накипні лишайники, що заселяють поверхні гірських порід, поступово руйнують їх завдяки виділенню кислот.
Листуваті лишайники мають округлу форму, часто з порізаними краями або розчленованими на дрібні лопаті. Діаметр цих лишайників 10-20 см. Вони прикріпляються до субстрату пучками грибних гіф-ризин, покритих кірковим шаром.
Листуваті лишайники – більш організовані форми в порівнянні з накипними, у них існує чітка диференціація шарів.
Найбільш високо організовані кущисті лишайники. їх слань є прямостійним або повисаючим кущиком.
Деякі з них заввишки всього декілька міліметрів, інші – 30- 50 см. Великими розмірами відзначаються епіфітні повисаючи лишайники. Наприклад, уснея довга, що селиться на гілках модрин і кедрів у тайгових лісах, досягає 7-8 м. у довжину.
Лишайники широко поширені. Разом з синьо-зеленими водоростями вони є піонерами в освоєнні безжиттєвих і маложиттєвих місць існування: поверхні потоків лави після виверження вулканів, скель тощо. Руйнуючи і розпушуючи кам’янистий грунт, збагачуючи його органічними речовинами, лишайники створюють умови для поселення вищих рослин. Лишайники заселили величезні простори тундри, де представники роду кладонія (оленячий мох, або ягель) є основним джерелом харчування північних оленів (рис. 16).
Суворі умови проживання лишайників обумовлюють їх повільне зростання. Наприклад, приріст накипних лишайників становить 0,25-0,5 мм. на рік, ягелю – 2-7 мм. на рік, а лишайників, що ростуть на грунті та мохах, – до 1-3 см. на рік. Але в цілому швидкість зростання лишайників невелика, повільне зростання зумовлює і високу тривалість їх життя – до 50-100 років.
Рис. 16. Кущистий лишайник “оленячий мох” (ягель). А – загальний вигляд; Б – розріз крізь слань: 1 – клітини водорості, 2 – гіфи гриба.
Розмножуються лишайники спорами, які утворює гриб, або вегетативно – відламуванням шматочків слані, котрі потім проростають на новому місці. Спори гриба можуть бути одно – і багатоклітинними. Потрапляючи в сприятливі умови, вони утворюють первинний міцелій. Подальший розвиток цього міцелію і формування слойовища залежать від того, чи зустрінуть його гіфи водорость, відповідну даному виду лишайника. Якщо на субстраті, де росте первинний міцелій, таких водоростей немає, то первинний міцелій гине, а якщо є, то вони обплітають її і тоді починається формування слойовища.
Розмножуються лишайники за допомогою особливих утворень, що виникають під верхньою кіркою слойовища, яке складається з клітин водорості, оточених гіфами гриба. При розриванні коркового шару вони розносяться вітром і, потрапивши в сприятливі умови, відразу починають розростатися в нове слойовище.
Значення лишайників. Лишайники відіграють важливу роль в наземних біоценозах. їх маса може досягати 20-40 ц/га (в тайгових лісах і тундрі). Серед лишайників живуть або харчуються ними багато видів безхребетних і хребетних тварин (кліщі, ногохвостки, сіноїди, північні олені та інші). Розкладаючись після відмирання, лишайники створюють необхідні умови для утворення грунтового гумусу.
Антибіотичні властивості лишайників знаходять застосування у фармацевтичній промисловості. Кущистий лишайник дубовий мох містить речовини, що додають стійкість парфумам, тому його використовують в парфумерії.
Лишайники дуже чутливі до забруднення повітря, особливо сполуками сірки, тому ступінь їх розвитку може служити індикатором екологічного стану в містах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...