Головна ⇒ 📌Туризм ⇒ Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА

Розділ 3. Граматична парадигма самостійних частин мови в ділових паперах

3.1. Іменник

Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на коні, на коневі, на коню – – і/-еві/-ю.

1. У родовому відмінку однини закінчення – а (-я) мають:

А) назви істот: столяра, бригадира, лікаря, Мороза, слона, горобця, комара, жука, мікроба;

Б) назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая, тролейбуса,

стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, метра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;

В) назви населених пунктів: Житомира, Херсона, Конотопа, Борисполя, Бахмача, Острога, Сокаля, Сирця, Лондона, Нью-Йорка (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення – у: Кривого Рогу, Кам’яного Броду);

Відмінки	Однина	Множина
М’яка група	М’яка група
Тверда Група (рік)	Мішана Група (кущ)	3 основою не на й (день)	3 основою на й (край)	Тверда Група (рік)	Мішана Група (кущ)	3 основою не на й (день)	3 основою на й (край)
Н.	0, – о	0	0	0	И,(-і), (-а)	-і	-і	-ї
Р.	-а, – у	-а, – у	-я, – ю	-я, – ю	-ів, 0, (0)	-ів	-ів, (ей)	-їв
Д.	-ові/у	-еві/у	-еві/ю	-єві/ю	-ам	-ам	-ям	-ям
3.	Як у наз. або род. відмінку	Як у наз. або род. відмінку
О.	-ом, (-им)	-ем	-ем	-єм	-ами, (-ьми)	-ами	-ями, (-ьми)	-ями
М.	-і/-ові/-у	-і/-еві/-у	-і/-еві/-у	-і/-єві/-ю	-ах	-ах	-ях	-ях
Кл.	-е, – у	-е, – у	-ю	-ю	Як у наз. відмінку

Г) назви річок під наголосом: Дніпра, Ірпеня, Остра, Тетерева, Ужа, Псла (але не під наголосом: Дону, Бугу, Інгулу, Дунаю);

Г) іноді, як виняток, і назви нечітко окреслених предметів, найчастіше під наголосом та із суфіксом – к: хліба, вівса, вечора, тягаря, інвентаря, вишняка, садка, стіжка, гопака, краков’яка.

Усі інші іменники мають звичайно закінчення – у (-ю): шляху, гурту, народу, університету, будинку, піску, алюмінію, грому, гніву, волейболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення – а (-я), і закінчення – у (-ю):

Акт – акта (документ), акту (дія);

Алжир – Алжира (місто), Алжиру (країна);

Апарат – апарата (прилад), апарату (установа);

Блок – блока (частина споруди, машини), блоку (об’єднання держав);

Елемент – елемента (“конкретне), елементу (абстрактне);

Камінь – каменя (шматок породи), каменю (матеріал);

Листопада (місяць) і листопаду (опадання листя);

Листа (писаний текст) і листу (збірне поняття);

Рахунок – рахунка (документ), рахунку (дія);

Термін – терміна (слово), терміну (строк);

Фактор – фактора (“маклер), фактору (чинник);

Феномен – феномена (явище), феномену (людина)

2. У давальному відмінку однини:

А) назви істот мають переважно закінчення – ові, – еві, – єві: директорові, генералові, слюсареві, завідувачеві, газетяреві, коневі, горобцеві, носієві;

Б) назви неістот мають переважно закінчення – у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (“але може бути також: дубові, заводові, краєві).

Якщо особа називається кількома іменниками, то закінчення, щоб уникнути одноманітності, чергуються: ректорові Кривенку І. В., Петренку Іванові Михайловичу, службовцеві Шевчуку, начальникові відділу фінансів Петруку О. І.

Але тільки закінчення – у мають ті власні назви, у яких є суфікси – ов-, – ев-: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібову, Щоголеву.

3. У знахідному відмінку однини:

А) назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу здобувача, секретаря, слухача, проректора;

Б) назви неістот мають звичайно таку форму, як у називному відмінку: бачу завод, університет, папір, алюміній, хліб; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плуга, дуба, листа, зуба, носа.

4. В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення – ом (тверда група) та – ем (м’яка й мішана групи):

Сином, начальником, кобзарем, завідувачем, сторожем, Львовом, Гайсином.

Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами – ов, – ев, та – ін, – ин мають у цьому відмінку закінчення – им: Глібовим, Прокоф’євим, Шепкіним, Пущиним, (але в прізвищах без такого суфікса: Литвином, Волошином, Кармазином, Дарвіном; у назвах населених пунктів: Черніговом, Батурином).

5. У місцевому відмінку однини спостерігається така закономірність:

А) назви істот мають переважно закінчення – ові, – еві: при президентові, слухачеві, водієві, на вовкові, коневі;

Б) назви неістот з кінцевим – к мають переважно закінчення – у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, Печерську; а також під наголосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму, соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї), лісу (і лісі);

В) інші назви неістот мають переважно закінчення – і: на дивані, возі, автомобілі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, Києві, Вашингтоні; причому кінцеві г, к, х перед закінченням – і чергуються із з, ц, с: на порозі, в універмазі, на боці, у русі;

Г) назви неістот з прийменником по при позначенні місця мають переважно закінчення – у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру (і Дніпрі).

6. У кличному відмінку однини:

А) більшість іменників м’якої групи, іменників твердої групи на – к, мішаної на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення – у: добродію, вчителю, лікарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, товаришу, читачу, тату, сину, Олегу;

Б) інші іменники мають закінчення – е: брате, хлопче, майстре, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре.

У звертаннях, що складаються з двох назв, форму кличного відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильовичу (хоч пане продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі називного відмінка: добродію Киричук, пане Стороженко (і пане Стороженку).

7. У називному відмінку множини II відміни чоловічого роду відповідно до групи мають закінчення – и або – і (-Ї): професори, директори, муляри, шляхи, пороги, батьки, (тверда група), пекарі, дні, гаражі, носії (м’яка й мішана групи).

Як виняток, закінчення – і мають іменники твердої групи: комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі.

Закінчення – а мають іменники вуса (і вуси), рукава (частіше – рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.

Іменники з суфіксом – ин на позначення одиничності втрачають цей суфікс: киянин – кияни, громадянин – громадяни, вірменин – вірмени, татарин – татари (але: осетини, грузини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї (чоловіки) і хазяїни (господарі).

8. У родовому відмінку множини іменники II відміни чоловічого роду звичайно мають закінчення – ів: солдатів, батьків, грамів, помідорів, кущів, країв.

Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс – ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар. У тих іменниках, які не втрачають – ин, виступає закінчення – ів: грузинів, осетинів. Закінчення – ів має також слово хазяїв: грузинів, осетинів. Закінчення – ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).

Нульове закінчення мають також іменники циган і чобіт.

Закінчення – ей мають іменники гостей, коней.

9. В орудному відмінку множини три іменники паралельно із закінченням – ами можуть мати закінчення – ьми: кіньми і конями, гістьми і гостями, чобітьми і чоботами.