Відсотка теорії



Відсотка теорії – основні концепції та теорії різних напрямів, шкіл і течій світової економічної думки щодо сутності відсотка, джерел його існування та відповідних методологічних засад дослідження. В. Петті називав відсоток грошовою рентою, доходом, похідним від земельної ренти, а також прирівнював відсоток до орендної плати, французький економіст А. Тюрго розрізняв поділ прибутку на позичковий відсоток і підприємницький дохід, твердив, що гроші, витрачені на купівлю фабрики, мають приносити більший дохід, ніж віддані в позику, висловлював

думку про те, що різні види доходів тяжіють до рівноваги. А. Сміт і Д. Рікардо розглядали відсоток як частину прибутку або земельної ренти, створювану позичковим капіталом, а водночас як частину неоплаченої праці найманих працівників і природну форму доходу. Дж. Мілль критикував капіталотворчу теорію кредиту, виступав за активну політику Англійського державного банку щодо регулювання облікових ставок. В.-С. Джевонс заперечував концепцію, згідно з якою стримування утворює елемент відсотка. Ця концепція набула розвитку у працях Е. Бем-Баверка, який розглядав три основні причини існування відсотка: 1) відношення
між бажаннями людини і засобами їх досягнення, яке змінюється; 2) суб’єктивну недооцінку майбутніх благ і побажань; 3) переваги опосередкованого методу виробництва матеріальних благ над прямими. Для Бем-Баверка відсоток є передумовою наукового розуміння всього капіталістичного способу виробництва. В поясненні джерел його виникнення головну роль відігравало поняття часу. У концепції відсотка Бем-Баверка помилковою є насамперед теза про неминучість збільшення тривалості виробничого періоду внаслідок зростання розмірів капіталу (під ним учений розумів лише матеріальні блага). Він водночас необгрунтовано заперечував можливість підтримання попередніх обсягів виробництва скороченням періоду виробництва. Помилковою є також його спроба довести неминучість зростання вартості в процесі опосередкованого виробництва, що зумовлено помилковістю попередньої тези. Щоб уникнути такого алогізму, американський економіст Й. Шумпетер стверджував, що скорочення виробничого періоду здійснюється завдяки впровадженню нових винаходів. Що ж до механізму привласнення відсотка капіталістом (як власника матеріальних благ, майна), то це, на думку австрійського вченого, здійснюється вміненням вартості в процес ціноутворення, тобто відсоток виникає в процесі обміну. Це був однобічний підхід, оскільки основним джерелом відсотка є частина додаткової вартості, що створюється живою працею в процесі безпосереднього виробництва. Л. Мізес розглядав відсоток як вияв процесу дисконтування майбутніх благ порівняно з поточними. Інший представник маржиналізму Ф. Хаєк пов’язував відсоток з граничною корисністю і перевагою поточних благ перед майбутніми. Як ціна визначається співвідношенням корисності й витрат, так і відсоток на капітал, на думку Фішера, визначається способом порівняння його корисності й витрат. Відсоткова ставка визначається зіставленням міжчасових виборів споживачів і виробників. Загалом, на думку Фішера (а також Джевонса, Бем-Баверка, Вікселя), відсоток є платою за виграш у часі, своєрідною оплатою часу. У межах неокласичного напряму окремі економісти (Маршалл, Кларк та ін.) досліджували відсоток з погляду міжгалузевого переливання ресурсів. У цьому випадку він є наслідком такого переливання, зумовленого різницею у квазірентному доході капітальних благ у різних галузях. В зазначених концепціях відсотка нез’ясованим, по-перше, є механізм його формування й розподілу. Якщо це плата за час, упродовж якого не фінансові корпорації впроваджують інновації та отримують на них дохід, то джерелом відсотка стає не просто плата за час, а створена працею частина додаткової вартості. Визначення джерела відсотка лише в продуктивності капіталу означає визначення одного невідомого через інше. Дж. Кейнс розглядав відсоток як ціну грошей, як плату за “розлучення з ліквідністю”. Основою відсотка є, на його думку, перевага в ліквідності, тобто прагнення людей мати багатство в найбільш ліквідній, тобто у грошовій, формі (оскільки гроші завжди можна реалізувати). Відсоток, на думку Кейнса, перебуває у прямо пропорційній залежності від “переваги ліквідності” та в обернено пропорційній – від кількості грошей в обігу. Норми відсотка і прибутку він не вважає взаємопов’язаними. Так, одна величина (перевага в ліквідності) визначається іншою (нормою відсотка) і навпаки, що свідчить про слабку аргументованість концепції загалом. На думку американського економіста Дж. Тобіна, за гроші взагалі не слід виплачувати відсоток. Високий відсоток доцільно платити лише за низько-ліквідні цінні папери. Згідно з марксистською теорією, відсоток є частиною доходу, яку позичальник віддає кредиторові за тимчасове користування грошима. Якщо позичальником є функціональний капіталіст, то він віддає позичковому капіталістові (чи кредиторові) частину свого прибутку за тимчасове користування позичковим капіталом, оплачуючи не вартість позичкового капіталу, а його споживну вартість. Єдиним джерелом відсотка марксизм вважає створену найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва частину додаткової вартості. Однак це джерело є основним, та не єдиним (див. Відсоток позичковий; Капіталотворча теорія кредиту).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Головоногі молюски.
Ви зараз читаєте: Відсотка теорії