Вільні економічні зони – планування інвестиційної діяльності



Зовнішньоекономічна діяльність

9 ОРГАНІЗАЦІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМ КАПІТАЛОМ. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

9.2 Вільні економічні зони

Сучасний етап розвитку світової економіки та міжнародної торгівлі зокрема характеризується посиленням процесів інтеграції, лібералізації та підвищення ступеня відкритості національних економік. Зараз багато країн звертаються до нетрадиційних форм активізації своєї участі в міжнародному поділі праці. Насамперед, це стосується країн, що реалізують екстравертивну модель розвитку

національної економіки, орієнтовану на світовий ринок. Експортна спеціалізація стає домінуючою в загальній економічній стратегії не тільки більшості промислово розвинутих країн, а й практично всіх нових індустріальних держав, а також окремих країн з перехідною економікою і держав, що розвиваються.

Одним з важливих складових елементів стратегії експортної орієнтації є спеціальні економічні зони (ВЕЗ). Ухвалення рішення про доцільність створення і функціонування вільних економічних зон можливе, якщо в ході розробки техніко – економічного обгрунтування і розрахунку економічних результатів діяльності

зони доведено, що витрати на створення будуть перекриті доходами від її діяльності, а також буде відбудеться досягнення позитивного соціально-економічного ефекту для держави, території розміщення, суб’єктів зони і населення.

У сучасних теоретичних працях вітчизняних і зарубіжних авторів поки немає єдиної думки з визначення і типології спеціальних економічних зон. У документах Кіотської конвенції (1973 р.) під вільною економічною зоною чи зоною “франко” розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не піддаються звичайному митному контролю й оподатковуванню.

ВЕЗ – обмежені території (іноді виділені з загальної митної межі держави), міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, що сприяють розширенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань.

Це найбільш загальне формулювання дозволяє поставити в один синонімічний ряд кілька десятків термінів, які ідентифікують різні типи і види зон (за даними ООН і низки країн у світовій практиці зустрічаються 26 різновидів ВЕЗ).

У практиці створення ВЕЗ виділяють два підходи (шляхи): територіальний та режимний. У першому випадку ВЕЗ розглядають як конкретну, визначену територію, на яку поширюється особливий режим управління і преференційні умови економічної діяльності. В другому випадку зону розглядають як конкретне комплексне підприємство, якому надаються певні переваги при дотриманні певних умов.

Загальною характерною рисою різних видів вільних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає в себе митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні.

ВЕЗ мають такі характерні риси:

А) застосування різних видів пільг і стимулів.

Конкретні пільги і стимули, які встановлені в ВЕЗ, достатньо індивідуальні і пов’язані з реалізованими на її території програмами та проектами, але по суті вони, як правило, подібні. Виділяють чотири основні групи пільг:

1. Зовнішньоторговельні пільги. Вони передбачають введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортних мит) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій.

2. Податкові пільги містять норми, пов’язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності або поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватися податкової бази (прибуток, вартість майна і т. д.), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, транспорт), розмір податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування.

3. Фінансові пільги включають різні форми субсидій. Вони надаються у вигляді більш низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів та ін.

4. Адміністративні пільги надаються адміністрацією БЕЗ з метою спрощення процедури реєстрації підприємств і режиму в’їзду – виїзду іноземних громадян, а також надання різних послуг.

Усі зазначені пільги, як показала світова практика, можу застосовуватися у різноманітних комбінаціях, однак і вони не завжди є вирішальним стимулом залучення іноземного капіталу. Більш істотними стосовно цього можуть виявитися такі фактори, як політична стабільність, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур та ін. Разом з тим за таких рівних умов на перший план виступають надані зоною пільги.

Б) наявність локальної, відносно відособленої системи управління зоною, наділеної правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

В) всебічна підтримка з боку державної влади.

Створення ВЕЗ – дієвий напрямок розвитку економіки окремих територій і регіонів, орієнтований, як правило, на розв’язання конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлюваних у ВЕЗ, достатньо індивідуальна і тісно пов’язана з реалізованими на її території програмами. (Утім, відповідно до світового

Господарського досвіду, первісні цілі і завдання, декларовані при створенні ВЕЗ, майже завжди не збігаються з тим, що відбувається в результаті фактичного розвитку.)

Створення вільних економічних зон має низку переваг як для іноземного капіталу (податкові пільги, доступ до національного і регіонального ринків, право власності на землю, забезпечення нижчого рівня витрат за рахунок наявності дешевої робочої сили, можливість фінансування за зниженим процентними ставками), так і для економіки країни (структурна перебудова в цілому економіки країни і регіонів, підвищення рівня зайнятості, раціональне використання природних ресурсів, одержання доступу до нових технологій).

Цілі і завдання створення ВЕЗ можна об’єднати у гри блоки: економічний, соціальний, науково-технічний.

Економічні цілі створення ВЕЗ:

1.залучення іноземних та національних інвестицій завдяки застосуванню пільгових механізмів, стабільної законодавчої бази;

2.використання переваг міжнародного поділу пращ і обігу капіталу з метою розширення випуску експортної продукції, створення раціонального імпорту і імпортозаміщуючого механізму виробництва;

3.більш глибоке включення національного ринку у світову систему господарства завдяки ліквідації монополій зовнішньої торгівлі;

4.збільшення валютних надходжень у бюджет регіонів, країни.

Соціальні цілі створення ВЕЗ:

1. збільшення кількості робочих місць та забезпечення зайнятості населення, боротьба з безробіттям;

2. створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок навчання та підготовки інженерних, господарських і управлінських кадрів, орієнтованих на світові вимоги;

3. комплексний розвиток відсталих регіонів за рахунок концентрації в межах зон обмежених ресурсів;

4. задоволення попиту населення високоякісними товарами народного споживання шляхом насичення внутрішнього ринку.

5. насичення національного ринку високоякісними товарами.

Науково-технічні цілі створення ВЕЗ:

1. використання новітніх закордонних і вітчизняних технологій;

2. залучення нових форм управлінської праці;

3. залучення досвіду і науково-дослідних досягнень інженерно-технічних центрів;

4. підвищення ефективності використовуваних виробничих потужностей, інфраструктури та конверсійних комплексів;

5. прискорення інноваційних процесів.

Усі ці й інші цілі організації ВЕЗ можуть бути реалізовані за цілої системи умов:

– політична стабільність у країні створює загальний сприятливий інвестиційний клімат. Вона, як показала практика, буває вирішальною в залученні закордонних інвестицій:

– наявність добре розробленої та стабільної законодавчої бази, що гарантувала б права й стимулювала б діяльність закордонних та вітчизняних інвесторів;

– наявність розвинутої виробничої та комерційної інфраструктури, транспортних комунікацій;

– природно-географічне середовище (місце розташування території, близькість до транспортних магістралей і т. п.) і природно-ресурсний потенціал;

– наявність чи створення ефективної структури адміністративного управління ВЕЗ, здатність керівників території опанувати нову культуру управління.

Організаційно-функціональна структура ВЕЗ є досить різноманітною. Класифікація ВЕЗ – це не просто перелік їх з стислою характеристикою, це еволюція їхнього розвитку, становлення й функціонування. Це дуже тривалий шлях розвитку і перетворення найпростіших економічних зон на більш досконалі. Таким чином, ВЕЗ – це не щось дане один раз і застигле. Це економічні структури, що вічно розвиваються й удосконалюються.

Класифікацію ВЕЗ можна здійснити за такими критеріями:

1.за місцем перебування (відповідно до географічної близькості до державного кордону);

2.за характером діяльності чи функціональному призначенню;

3.за ступенем інтегрування у світову та національну економіку;

4.за галузевою ознакою;

5.за характером власності;

6.за метою створення.

За місцем перебування зон можна виділити внутрішні (у внутрішніх областях країни) і зовнішні (безпосередньо поблизу державного кордону).

За характером діяльності чи функціональним призначенням можна виділити основні типи зон: зони вільної торгівлі; експортно-виробничі зони; науково-промислові парки; офшорні центри; рекреаційно-туристичні зони.

До зон вільної торгівлі (ЗВТ) належать території, функції яких в основному зводяться до ввезення, збереження, сортування і перевалки товарів без їхньої додаткової обробки. У низці випадків допускається незначна обробка іноземних товарів з метою їхнього подальшого реекспорту. В міру посилення конкурентної боротьби, зона вільної торгівлі з метою більш активного залучення капіталу у сферу матеріального виробництва доповнюється новими елементами. Така еволюція зон вільної торгівлі призводить до трансформації їх у експортно-виробничі зони (ЕВЗ), що охоплюють сферу виробництва, систему збуту, маркетингу й одержали найширше розповсюдження в нових індустріальних країнах, які використовують модель експортної орієнтації.

Однак у сучасній світовій економіці основним фактором конкурентоздатності стає не ціна товару, а його якість, новизна, наукомісткість. Розвиток цієї тенденції має відображення й на характері діяльності експортно-виробничих зон, багато які з них почали трансформуватися в науково-промислові парки (НПП). Крім того, нові ВЕЗ утворяться у формі технополісів, високорозвинених структур з організації розробки і випуску конкурентоздатної 11родукції.

Особливим видом ВЕЗ є офшорні центри (ОЦ) або так звані “податкові гавані”. В офшорних центрах концентрується, як правило, банківський, страховий бізнес, через них здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова (довірча) та консалтингова діяльність. ОД залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської та комерційної таємності, пільговим податковим та зовнішньоторговельним законодавством.

Рекреаційно-туристичні або туристичні зони – зони, створені на основі наявності значного природно-рекреаційного й історико-культурного потенціалу з метою його ефективного використання та збереження. Головна мета таких зон визначається їхніми характеристиками і передбачає: максимально ефективно використовувати природно-ресурсний потенціал; його рентабельність; збереження й благоустрій; стимулювання зростання доходів від туризму і рекреації; створення нових робочих місць.

За ступенем інтеграції у світову і національну економіку можна виділити два типи ВЕЗ: екстравертивний – що має анклавний характер і орієнтований на зовнішній ринок, та інтровертивний – інтегрований у національну економіку (підприємства, розташовані в таких зонах, вивозять, як правило, від 75% до 90% і більше виробленої продукції).

Специфікою підприємств, що функціонують у зонах анклавного типу, є складальний характер виробництва, заснований на імпортних матеріалах, різного роду компонентах, напівфабрикатах і деталях.

Принципи організації зон анклавного типу:

– зони, що охоплюють території окремих підприємств, на які поширюється пільговий податковий митний режим (“Макіладорас” – експортні підприємства, розташовані уздо ж кордону США);

– невеликі індустріальні анклави, які являють собою замкнуті ділянки від кількох десятків до кількох сотень гектарів (зони Ірландії);

– зони анклавного типу із широким територіальним охопленням багатьох районів і міст країни (організація ЕВЗ у Китаї, Шрі-Ланці, Маврикії та ін.)

Для інтровертивних ЕВЗ інтегрованого типу найважливішою характерною рисою є наявність тісних економічних зв’язків із внутрішніми районами країни.

На відміну від зон анклавного типу, інтровертивні інтегровані зони орієнтовані здебільшого не на імпорт проміжних товарів, а на використання національних матеріалів, компонентів та напівфабрикатів (вільна зона Манаус у Бразилії, американські зовнішньоторговельні зони).

Класифікація зон за галузевою ознакою викликає певні труднощі, оскільки, як правило, у експортно-промислових зонах розташовуються підприємства, які належать до різних галузей промислового виробництва. Проте, у світовій практиці існує певна спеціалізація ЕВЗ на одній чи кількох галузях промисловості. До зон з яскраво вираженою галузевою спеціалізацією можна також зарахувати торгові зони, офшорні, туристичні та рекреаційні зони.

Основними галузями спеціалізації науково-промислових парків є мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, генна інженерія (у Сінгапурі в середині 90-х років було створено 10 промислових парків з метою розробки принципово нових технологій вирощування овочів та фруктів, розведення риби і використання морепродуктів).

За характером власності ВЕЗ можна поділити на державні, приватні і змішані.

Найбільш розповсюдженою у світовій практиці формою власності є змішаний тип, де поряд з державною власністю присутня і приватна власність.

За метою створення ВЕЗ:

1.вільні торгові зони, вільні порти, транзитні зони, безмитні та торгові склади на окремих територіях.

Ці зони базуються на пом’якшенні чи скасуванні мита і експортно-імпортного контролю і націлені на перевалку, переробку та збереження вантажів, недопущення провозу контрабанди, здійснення іншої протизаконної діяльності.

2.експортні промислові зони.

Цей вид ВЕЗ, ТПР грунтується не тільки на застосуванні пільгового торгового і митного режиму, а й на пільговому фінансуванні і податковому режимі. ЕПЗ орієнтовані на експортну і частково імпортну продукцію, їхнє створення пов’язане з метою залучення інвестицій в експортні галузі.

3.банківські та страхові зони з пільговим режимом здійснення цих операцій.

Створення в цих зонах філій іноземних банків, якихось фінансових організацій відкриває можливість перед підприємствами, що знаходяться в ЕВЗ, доступ до міжнародних фінансових ринків з метою одержання пільгових позик.

4.технологічні зони (технологічні парки, технополіси).

На території таких зон поєднується наукова і виробничо-технологічна діяльність у формі наукомістких фірм, зосереджених навколо великого науково-дослідного центра або університету з метою мобілізації всіх доступних матеріальних і трудових ресурсів для прискорення передачі нових високих технологій у промисловість.

Під технологічними парками розуміють такий комплекс промислових споруд та об’єктів послуг, який здатний забезпечувати суб’єктам підприємництва умови, необхідні для виробництва сучасної конкурентоздатної продукції та застосування новітніх технологій, що відповідають вимогам сучасного світового ринку (“Силіконова долина”, м. Цукуба в Японії, науковий парк на Тайвані). Технопарки функціонують на основі венчурного капіталу і створюються з метою створення принципово нових базових технологій і зразків промислової продукції.

У Японії Технопарки називають технополісами.

5.комплексні зони (вільні чи відкриті міста, особливі райони).

Ці зони, у яких поєднуються торгові, митні, виробничі, дослідницькі функції, створюються з метою пожвавлення господарської діяльності шляхом надання приватним підприємцям значних фінансово-кредитних та торгових знижок.

6.офшорні зони (центри).

Ці зони складають особливий клас серед вільних зон, характерна риса яких полягає в тому, що зареєстровані в них підприємства не мають права вести ніяку виробничу діяльність та комерційні операції і створюються з метою забезпечення пільгового характеру оподатковування, яке характеризується відсутністю місцевих податків (можливо частково), валютних обмежень, вільним вивозом прибутків.

Виходячи з аналізу процесу еволюції форм спеціальних економічних зон, у світовій економіці можна виділити чотири покоління. До БЕЗ першого покоління молена зарахувати зони вільної торгівлі, другого – експортно-виробничі, третього – технопарки, технополіси, офшорні центри, четвертого покоління – еколого-економічні та вузькоспеціалізовані зони.

Конкретні типи зон, що створюються в різних країнах, їхній розмір, функції, ефективність діяльності визначаються рівнем зовнішньої відкритості економіки, масштабами державного регулювання. У цьому контексті вільні економічні зони є одним із способів залучення іноземних інвестицій та прогресивної трансформації економіки.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Будова слова.
Ви зараз читаєте: Вільні економічні зони – планування інвестиційної діяльності