Визначення митної вартості



Зовнішньоекономічна діяльність

6 ОСНОВИ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

6.4 Визначення митної вартості

Важливим напрямком митно-тарифного регулювання є питання визначення митної вартості товарів, що переміщаються через митний кордон України.

Стаття 16 Закону України “Про Єдиний митний тариф” дає законодавче визначення терміна “митна вартість” товарів та інших предметів – як ціна, що фактично сплачена чи підлягав сплаті на момент перетинання митного кордону України. Відповідно до митного

законодавства України митна вартість товарів у переваленій більшості випадків є основою нарахування митних платежів, тому питання правильності визначення митної вартості є питанням повноти стягування митних платежів та їхнього перерахування в Державний бюджет України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 р. №1598 затверджений Порядок визначення митної вартості товарів та інших предметів у випадку переміщення їх через митний кордон України. Зазначеною постановою як першооснова митної вартості встановлене її визначення на підставі поданих митному органу документів. При цьому заявлена декларантом

митна вартість і дані, що стосуються її визначення, повинні грунтуватися на достовірній і документально підтвердженій інформації.

Ці принципи і норми грунтуються на Угоді з застосування статті VII (“Оцінка в митних цілях”) ГАТТ – так званого Кодексу митної вартості.

Метою цієї угоди, до якої приєдналася зараз більшість країн, є встановлення однакової і нейтральної системи визначення митної вартості товарів, що перешкоджає використанню довільних або фіктивних митних вартостей.

Формування українських правових норм з митної вартості на підставі міжнародних принципів оцінки товарів у митних цілях є найважливішою умовою забезпечення нормального розвитку інтеграційного процесу України у світові господарські відносини.

Митна вартість товару – величина, використовувана з метою митного обкладання, тобто як вихідна розрахункова база (основа) для обчислення адвалорних (обчислювальних у відсотках) митних платежів. Крім того, обчислення митної вартості є прямо чи опосередковано необхідним також для інших митних цілей, таких, як митна статистика, контроль за дотриманням установлюваних вартісних квот.

Введення правил визначення митної вартості дозволяє митним органам успішно реалізовувати одну з основних своїх функцій на часовому етапі – фіскальну, оскільки це забезпечує повноту надходжень доходів від стягнення митних платежів у державну скарбницю. З іншого боку, наявність загальнодоступної методики та строго встановлених правил визначення митної вартості ставить всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності в рівні умови з погляду розрахунку митних платежів, що підлягають сплаті, і дозволяє істотно підвищити ступінь певності при організації зовнішньоторговельних операцій, заздалегідь прорахувати всі необхідні економічні параметри угод.

У Законі підкреслено, що встановлена ним система митної оцінки товарів поширюється па товари, ввезені на митну територію України. Це необхідно враховувати при декларуванні митної вартості товарів.

Митна вартість заявляється (декларується) декларантом митному органу України при переміщенні товару через митний кордон України. Крім того, митна вартість декларується у разі зміни митного режиму, під яким розміщено товар. Тобто декларант (відповідно до Митного кодексу України – це “особа, що переміщає товари, і митний брокер (посередник), який декларує, представляє і пред’являє товари та транспортні засоби від власного імені”) самостійно визначає митну вартість товарів на підставі визначених Законом методів і виконує всі дії, пов’язані з її заявленням (заповнює відповідні графи митних декларацій, підтверджує заявлені в них відомості відповідними документами тощо).

Основним документом, у якому заявляється митна вартість товару, є базовий документ митного контролю – вантажна митна декларація, графи 12 і 45 (12 – загальна митна вартість декларованих товарів та 45 – митна вартість конкретного товару).

При обчисленні митної вартості в неї включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі, а також: інші фактичні витрати, якщо вони відповідно до умов постачання не включені в рахунок – фактуру:

– з транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страховки до пункту перетинання митного кордону;

– комісійні і брокерські;

– плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що стосуються цих товарів, яку має сплатити імпортер (експортер) як умову їхнього ввезення (вивезення).

При визначенні митної вартості іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України, який діє на дату подання вантажної митної декларації до митного оформлення.

Методика визначення митної вартості

У світовій практиці застосовуються шість методів визначення митної вартості товару:

1) метод за ціною угоди з ввезеними товарами;

2) метод за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) метод за ціною угоди з однорідними товарами;

4) метод віднімання вартості;

5) метод додавання вартості;

6) резервний метод.

Визначення митної вартості товарів має розпочинатися декларантом зі спроби застосування методу 1. І тільки в тому разі, якщо не виконуються умови застосування методу 1, послідовно застосовуються методи 2 – 6. Виняток допускається тільки стосовно методів 4 і 5, які можуть застосовуватися в будь-якій послідовності, тобто можливе застосування методу 5 після методу 3. Основним методом визначення митної вартості товару є метод 1, що відповідає Кодексу митної вартості, який передбачає максимально можливе використання для митної оцінки ціни угоди. Досвід країн, що застосовують цю систему оцінки з 1981 р., свідчить, що 90 – 98% всіх експортно-імпортних операцій оцінюються в митних цілях за цим методом. Лише з дуже незначної кількості угод митна вартість визначається за методами 2 – 6, які є оцінними, тобто такими, коли митна вартість оцінюваних товарів визначається не на підставі ціни угоди, а шляхом проведення відповідних оцінних розрахунків із залученням інформації з інших угод. Наступний за застосуванням метод 6.

Метод за ціною угоди з ввезеними товарами. Митною вартістю ввезеного на митну територію країни товару є ціна угоди, фактично сплачена чи така, що підлягає сплаті за ввезений товар на момент перетинання ним митного кордону країни. У цьому разі йдеться про продаж товару (сплата за ввезений товар), що передбачає його переміщення з країни експорту в країну імпорту, тобто про зовнішньоторговельну операцію купівлі – продажу, яка вимагає наявності продавця, що бажає передати право власності на ввезені в країну товари за певну суму, і покупця, який згоден отримати ці товари у власність за цю суму. Таким чином, одним з основних критеріїв (необхідною умовою) застосування методу 1 є факт переходу права власності на ввезені в країну товари.

Якщо товар увозиться в рахунок виконання угод, що не передбачають передачу на нього права власності від іноземного власника товару його українському одержувачу, метод 1 для визначення митної вартості таких товарів не може бути застосований. До таких ситуацій можна зарахувати, зокрема, випадки:

– ввезені товари не є предметом продажу;

– ввезення подарунків, зразків і рекламних предметів, які поставляються безкоштовно;

– товари, ввезені на умовах консигнації, для реалізації, які будуть продані після їхнього ввезення за рахунок постачальника;

– товари, ввезені дочірніми фірмами, філіями, представництвами, структурними підрозділами, що не є самостійними об’єктами господарської (підприємницької) діяльності;

– товари, ввезені з метою прокату, оренди або по найманню.

Термін “ціна сплачена” означає, що якщо товари цілком оплачені до їхньої митної оцінки, тобто до дати прийняття декларації до митного оформлення, то саме ця величина має бути прийнята за основу для оцінки. Якщо до моменту митної оцінки оплата за оцінюваний товар ще не здійснена, то тоді як вихідна база для визначення митної вартості буде застосовуватися ціна, яка підлягає сплаті. Ціна, фактично сплачена чи така, що підлягає сплаті, означає суму всіх платежів за товар покупця продавцю або третій особі, але на користь продавця, тобто всіх прямих і непрямих платежів.

У законодавчих документах з митній вартості не встановлюється, у якому вигляді має бути здійснений платіж за ввезений товар. Платежі можуть бути здійснені в будь-якій дозволеній законодавством країни формі. Це можуть бути розрахунки шляхом банківських переказів, застосування акредитивних, вексельних та інших форм розрахунків. При розрахунках учасників угоди можуть зустрічатися так звані “непрямі платежі” третім особам на користь продавця ввезених товарів. Такі платежі включають оплату покупцем боргів продавця третій стороні.

Відповідно до українського митного законодавства всі розрахунки з митних платежів здійснюються на дату прийняття митної декларації до оформлення (якщо не передбачене інше). Саме на цю дату при визначенні митної вартості здійснюється перерахунок іноземної валюти, у якій здійснювалися розрахунки по угоді, у валюту України.

Дуже важливе значення для точної митної оцінки товару має правильне визначення “місця ввезення” товару на митну територію країни, тому що в ціну угоди включаються витрати з доставки товару до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на територію країни (у разі, якщо ці витрати не ввійшли в ціну угоди).

З урахуванням того, що в законодавчому визначенні терміна “митна вартість” істотне значення має момент перетинання митного кордону України, наказом ДМСУ № 307 від 09.07.97 р., для цілей визначення митної вартості встановлено момент перетинання митного кордону України для різних видів транспорту. У тому числі:

– для авіаперевезень:

– при експорті – завершення митного оформлення в аеропорті, у якому відбувається навантаження,

– при імпорті – початок чи провадження митного оформлення в першому аеропорті на території України, у якому здійснюється розвантаження або перевантаження товарів, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього аеропорту;

– для морських і річкових перевезень:

– при експорті – провадження чи завершення митного оформлення в порту навантаження на території України,

– при імпорті – початок чи провадження митного оформлення в першому порту розвантаження чи перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього порту;

– для товару, що доставляється поштою: здійснення митного оформлення в пункті міжнародного поштового обміну;

– для перевезень іншими видами транспорту (у т. ч. залізничним та автомобільним):

– при експорті – провадження або завершення митного оформлення в пункті пропуску на митному кордоні України па шляху переміщення товару,

– при імпорті – початок чи здійснення митного оформлення в пункті пропуску з митного кордону України на шляху переміщення товару.

У ціну угоди (основу для розрахунку митної вартості за методом 1) включаються певні компоненти. Слід зазначити, що визначені законом компоненти підлягають включенню до митної вартості ввезених товарів тільки в тому разі, якщо вони раніше не були в неї включені. При цьому до ціни, фактично сплаченої чи такої, що підлягає сплаті, при визначенні митної вартості не можна додавати жодних інших компонентів, за винятком установлених законом. Крім того, такі додаткові нараховування мають бути підтверджені документально, тобто додаватися до ціни угоди на підставі об’єктивних даних, які підлягають кількісній оцінці. В іншому разі митна вартість не може бути визначена за методом 1.

Докладніше зупинимося на сенсі кожного з видів встановлених законом додаткових нарахувань.

Витрати з доставки товарів складаються з:

– вартості транспортування;

– витрат з навантаження, вивантаження, перевантаження і перевалці товарів;

– витрат на страхування.

Як уже зазначалося, транспортні витрати підлягають включенню в митну вартість товару, якщо використовуються умови постачання, відповідно до яких обов’язки з транспортування до місця ввезення в Україну (цілком або частково) віднесені па покупця, наприклад, EXW, FOB-порт країни експорту або третьої країни (DAF-польсько-білоруський кордон і т. п.). Необхідно звернути увагу, що у разі доставки товару відповідно до умов постачання, EXW, FAS в обов’язки покупця входить виконання власним коштом митних формальностей країни вивезення, тобто в митну вартість, крім власне витрат на транспортування, у такому разі необхідно включати витрати покупця, яких він зазнає у зв’язку з митним оформленням товару в країні його експорту.

Якщо перевезення здійснюється різними видами транспорту, то враховуються витрати на кожен вид транспортних засобів. У транспортні витрати необхідно також включати надбавки до фрахту, витрати на оформлення товаросупроводжувальних документів, витрати на підтримку під час перевезення товарів відповідної температури, вологості, на вентиляцію (тобто витрат, необхідних для забезпечення їхнього збереження).

Як документальне підтвердження транспортних витрат, що підлягають включенню в ціну угоди, митному органу має бути представлений договір на перевезення, рахунки та банківські документи, що підтверджують факт (якщо їх на момент митного оформлення оплачено).

Якщо товар доставляється власним транспортом покупця чи безоплатно, то в митну вартість включається сума витрат на транспортування, розрахована виходячи з тарифів, що діють у період перевезення вантажу відповідним видом транспорту найбільших фірм-перевізників, або на підставі даних бухгалтерського обліку покупця (калькуляції витрат на перевезення товару, підписаної керівником підприємства та головним бухгалтером).

Якщо доставка товару здійснюється за рахунок покупця, при перевантаженні товару в дорозі з одного транспортного засобу на інший, його вивантаженні по шляху проходження тощо, витрати мають бути включені до митної вартості. У разі перебування товару на складі (наприклад, при перевантаженні в третій країні із судна на автомобіль товар зберігався на складі 3 дні) витрати за його збереження також необхідно включати до митної вартості.

Витрати на страхування в період транспортування товару підлягають включенню в його митну вартість.

У тому разі, якщо учасники угоди використовують послуги посередника (агента), необхідно визначити, включати винагороду агента в митну вартість чи ні. Закон встановлює, що в митну вартість включаються витрати, зроблені продавцем для того, щоб знайти покупця, тобто комісійні витрати винагороди за продаж товару. Зазвичай такі витрати вже містяться в ціні продавця, але якщо вони не ввійшли в цю ціну, то їх необхідно донарахувати на підставі відповідних договорів з посередниками, рахунків та платіжних документів. Комісійні з закупівлі товару в митну вартість не включаються.

У митну вартість мають включатися витрати покупця на тару й упакування в тому разі, якщо вони раніше не були включені в ціну угоди і якщо відповідно до ТН ЗЕД вони розглядаються як єдине ціле з оцінюваними товарами. Наприклад, якщо товар поставляється в упакуванні, що становить єдине ціле з товаром (пиво в скляних пляшках), то товар і упакування класифікується в одній тарифній позиції (одній позиції ТН ЗЕД). У цьому разі витрати на упакування включаються в митну вартість оцінюваного товару (пива). Якщо товар поставляється в цистерні, що є поворотною тарою і класифікується за різними з товаром позиціями ТН ЗЕД, вартість такої тари, якщо вона не ввійшла в ціну угоди, має бути враховано за позицією “Витрати на доставку (транспортування)”.

Товари і послуги, надані покупцем продавцю безкоштовно або за зниженими цінами. Цим пунктом установлюється перелік товарів і послуг, вартість яких необхідно включати в митну вартість товару. У нього входять:

– сировина, матеріали, деталі, напівфабрикати й інші комплектуючі, які є складовою частиною оцінюваних товарів;

– інструменти, штампи, форми й інші подібні предмети, використані при виробництві оцінюваних товарів;

– матеріали, витрачені при виробництві оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

– інженерна розробка, дослідно-конструкторські роботи, дизайн, художнє оформлення, ескізи та креслення, виконані поза територією України і безпосередньо необхідні для виробництва оцінюваних товарів.

Зазвичай ці компоненти слід включати в митну вартість, коли оцінювані товари ввозяться в рахунок виконання договору підряду на їхнє виготовлення з матеріалу замовника (як продукти переробки), тобто коли замовником (українським покупцем) прямо чи безпосередньо були надані іноземному продавцю безкоштовно (за зниженою ціною) товари (послуги) з метою використання їх для виробництва і/або продажу на вивіз в Україні оцінюваних товарів, включаючи надання покупцем устаткування в оренду продавцю. Такі товари (послуги) можуть надаватися і безпосередньо.

Обов’язковою умовою для включення в митну вартість витрат за цією статтею є вимога, щоб товари і послуги, що поставляються покупцем іноземному продавцю, використовувалися останнім при виробництві та продажі в Україні оцінюваних товарів. Проілюструємо це таким прикладом: український покупець тканини у третій країні купує бавовну, яка поставляється безкоштовно виробнику тканини. При продажі тканини українському покупцю виробник виставить рахунок, у якому до оплати буде пред’явлена сума без урахування вартості сировини (бавовни), однак при визначенні митної вартості тканини в неї має бути включена вартість бавовни.

Як вартість компонентів, які додатково нараховуються, приймається ціна, за якою покупець придбав відповідний товар в особи, не пов’язаної з ним.

Ліцензійні чи інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності. Як така розглядається винагорода, виплачувана покупцем за користування правами на:

– виготовлення ввезених товарів (у тому числі зразків, “ноу-хау”);

– продаж на експорт ввезених товарів, у тому числі торгових марок, товарних знаків;

– використання або перепродаж ввезених товарів (у тому числі патентів, авторських прав, технології виробництва, що являє єдине ціле з ввезеними товарами).

Ліцензійні чи інші платежі мають додаватися до ціни угоди тільки в тому разі, якщо вони:

А) стосуються ввезених товарів;

Б) є умовами укладеної між продавцем та покупцем угоди купівлі – продажу.

Щоб стати власником ввезеного товару, покупець, крім власне оплати за товар, має заплатити за користування авторською власністю або здійснити ліцензійний платіж, при цьому неважливо, кому цей платіж має бути здійснений.

Ліцензійні платежі за право на відтворення товару на території України в митну вартість не включаються.

У разі, якщо договором купівлі – продажу передбачено, що частина прибутку, яку одержить покупець, буде повернута продавцю (у будь-якій формі), то суму, що відповідає цієї частини прибутку, необхідно включати в митну вартість ввезеного товару.

Якщо до моменту митного оформлення ця частина прибутку невідома, то до її встановлення товар може бути наданий декларанту в користування під забезпечення належних до сплати митних платежів виходячи з тимчасової (умовної) оцінки або визначення митної вартості товару має здійснюватися наступними методами (методи 2 – 6).

Далі розглянемо випадки, коли метод 1 не може бути використаний для визначення митної вартості.

1 Обов’язковою умовою застосування методу 1 є відсутність обмежень стосовно прав покупця на оцінюваний товар, за винятком:

– обмежень, установлених законодавством України;

– обмежень географічного регіону, у якому товари можуть бути перепродані;

– обмежень, що істотно не впливають на ціну товару.

На практиці мають місце угоди, коли покупець обмежений у своїх правах користування, володіння або розпорядження купленим товаром, що, як правило, позначається на ціні товару, зрозуміло, не у бік її збільшення. Наприклад, обов’язковою умовою угоди купівлі – продажу устаткування є те, що покупець не має права його перепродувати (здавати в оренду) третім особам без відповідного дозволу іноземного продавця. У таких випадках метод 1 застосовувати не можна.

Винятком з цієї умови, як уже зазначалося, є обмеження, встановлені законодавством України. Наприклад, вимоги на одержання спеціального дозволу на використання ввезених товарів, продовження тестування тощо.

Під обмеженнями географічного регіону, у якому товари можуть бути перепродані, розуміють територіальні обмеження з реалізації товару, що вводяться іноземним продавцем. Наприклад, продавець має в Україні, умовно розділеній ним на регіони, своїх офіційних представників у кожному з таких регіонів. Представник іноземної фірми має право перепродувати ввезений товар тільки на визначеній йому іноземним продавцем території. Такі обмеження прав покупця не можуть бути підставою для відмови від застосування методу 1.

Під обмеженнями, що істотно не впливають на ціну товару, можна вказати обмеження, характерні для комерційної практики галузей промисловості (збереження режиму таємності в галузях електронної промисловості з метою уникнення промислового шпигунства), окремих товарів (фрукти, овочі, які перебувають під впливом сезонних факторів). Визначення ступеня “значимості” впливу обмежень прав покупця на ввезений товар на ціну угоди, а отже, і на можливість використання методу 1 для митної оцінки, у кожному конкретному випадку розглядається митним органом індивідуально.

2 Метод 1 не може бути застосований у разі, якщо продаж і ціна угоди залежать від дотримання умов, кількісний вплив яких на ціну угоди не може бути враховано.

Як приклади таких умов можна вказати ситуації:

– ціна на ввезені товари залежить від надання покупцем продавцю певних послуг (іноземний продавець продає українському покупцю товари на суму 150 тисяч доларів США за умови, що покупець зобов’язується надавати йому певні інформаційні послуги);

– продавець установлює ціну на ввезені товари за умови що покупець купить також і інші товари у певних кількостям (іноземний продавець продає телевізори за ціною 300 доларів США за одиницю за умови, що український покупець придбає 5000 автомагнітол за ціною 75 доларів за одиницю).

Необхідно зазначити, що існують умови, які мають загальноприйнятий характер і поширюються на всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, тобто такі, котрі не впливають на можливість застосування методу 1. До таких умов належать:

– умови постачання згідно “ІНКОТЕРМС” у редакції 2000 p.;

– умови укладання угод і здійснення постачань типу “покупка за умови підключення експерта (наявність експертного висновку)” і тлі.;

– покупка за умови постачання товару до конкретної дати;

– умови типу знижок на кількість товару, на “вірність” цьому продавцю і тлі.;

– надання покупцем продавцю технічних розробок чи креслень, виготовлених у країні покупця;

– здійснення покупцем власним коштом (можливо навіть за згодою з продавцем) якихось дій, що стосуються збуту покупцем імпортованих товарів, наприклад, діяльність по рекламі, оплачувана покупцем;

– вимога на проведення чи тестування іспиту товарів;

– вимога з забезпечення конфіденційності інформації і таємності певних відомостей у стосовно ввезених товарів.

Метод 1 не застосовуємо в тих випадках, коли дані, використані декларантом, при заявлені митної вартості не підтверджені документально або не є кількісно визначеними і достовірними. Тобто ціна угоди може бути визнана митним органом, а отже, митна вартість може бути визначена за методом 1 тільки в тому разі, якщо всі її складові підтверджені документально. Вимоги достовірності в даному разі означають, що, по-перше, митні органи повинні мати можливість перевірки представлених декларантом документів (значить, вони повинні бути в Україні), по-друге, відомості, що містяться в наданих декларантом документах, не повинні суперечити одні одним, інакше випадку метод 1 застосовувати не можна.

З Метод 1 не може бути застосований також, якщо учасники угоди є взаємозалежними особами.

Під взаємозалежними особами розуміють осіб, що задовольняють хоча б одну з ознак:

– один з учасників угоди (фізична особа) чи посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;

– учасники угоди є співвласниками підприємства;

– учасники угоди пов’язані трудовими відносинами;

– один з учасників угоди є власником внеску (паю) чи власником акцій із правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, що складають не менше 5% статутного капіталу;

– обидва учасника угоди знаходяться під безпосереднім або непрямим контролем третьої особи;

– учасники угоди спільно контролюють, безпосередньо чи опосередковано, третю особу;

– один з учасників угоди перебуває під безпосереднім чи непрямим контролем іншого учасника угоди;

– учасники угоди або їхні посадові особи є родичами.

Відомості про взаємозалежність продавця і покупця, а також про наявність чи відсутність впливу цієї залежності на ціну угоди вказуються Декларантом.

Однак це не означає, що сама по собі наявність такої взаємозалежності між учасниками угоди автоматично є підставою для відмови від застосування для митної оцінки методу 1. Законом встановлено, що метод 1 застосовувати можливо, якщо взаємозалежність не вплинула па ціну угоди.

Обов’язок представити митному органу обгрунтовані докази того, що взаємозалежність контрагентів не вплинула на ціну угоди, лягає на декларанта. Митний орган визначає достовірність і достатність представлених доказів. Як підтвердження цього факту мають бути представлені документи, що доводять, що даний рівень цін характерний і для інших угод, укладених між незалежними особами, і відповідає рівню цін вільного, конкурентного ринку. Інакше метод 1 не застосовується.

Обгрунтовані сумніви в тому, що призначена залежному покупцю ціна дуже низька і, отже, підпала під вплив взаємозалежності (навіть якщо декларант намагається доводити зворотне), можуть виникнути, наприклад, у таких випадках:

– рівень встановлених у договорі цін із всією очевидністю свідчить про те, що товар проданий не незалежному покупцю;

– у результаті обставин, що супроводжують угоду, з’ясувалася, що калькуляція ціни не відповідає прийнятим у цій галузі промисловості нормам ведення бухгалтерського обліку;

– різниця між цією ціною і ціною, установленою для перепродажу товару, є занадто великою;

– відомі ціни на ідентичний чи однорідний товар, проданий незалежному покупцю, що значно відрізняються від цієї ціни.

Метод за ціною угоди з ідентичними товарами (метод 2).

Якщо умови застосування методу 1 не виконуються, для визначення митної вартості необхідно користатися альтернативною базою митної оцінки, яку дає метод 2. Суть цього методу полягає в тому, що митна вартість ввезених (оцінюваних) товарів визначається шляхом використання як бази вартості угоди з ідентичними до них товарами, митна вартість яких була визначена декларантом за методом 1 і прийнята митним органом.

Під ідентичними розуміють товари, однакові у всьому з оцінюваними товарами, у тому числі за наступними ознаками:

– фізичні характеристики;

– якість;

– репутація на ринку;

– країна походження;

– виробник.

Незначні розходження в зовнішньому вигляді, такі як: розмір, етикетки, колір (у разі, якщо він не є істотним ціноутворюючим фактором) – не можуть слугувати підставою для відмови в розгляді товарів як ідентичних, якщо в іншому вони відповідають зазначеним вимогам.

Порівнювані товари обов’язково мають бути зроблені в тій же країні, що й оцінювані товари, інакше вони не можуть розглядатися як ідентичні.

Товари, зроблені різними особами в одній і тієї ж країна можуть розглядатися як ідентичні тільки тоді, коли у декларанта і митного органа немає відомостей про ідентичні товари, зроблені особою – виробником ввезених товарів.

У разі, якщо при використанні методу 2 виявляється більше однієї ціни угоди за ідентичними товарами, що відповідають усім вимогам, то як основа для визначення митної вартості ввезених товарів застосовується найнижча з них.

Ціна угоди з ідентичними товарами застосовується як основа для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари:

А) продані для ввезення на територію України;

Б) завезені одночасно або не раніше, ніж за 90 днів до ввезення оцінюваних товарів;

В) завезені на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари.

Якщо ідентичні товари ввозилися в іншій кількості і (або) на інших комерційних умовах, то необхідно здійснювати відповідне корегування вихідної ціни угоди з ідентичними товарами.

Необхідно зазначити, що таке корегування проводяться:

1) якщо однозначно встановлено, що ціна справді залежить від комерційних умов продажу і кількості товару, що купується;

2) за наявності підтвердження вихідних даних відповідними документами, відомості, що містяться них, мають бути достовірні, кількісно визначені й у митних органів повинна бути можливість їхньої перевірки.

Під комерційними умовами продажу в цьому разі слід розуміти ціну товару на різних комерційних рівнях, а саме:

– оптова ціна;

– роздрібна ціна;

– ціна кінцевого споживача.

При оцінці за методом 2 також необхідно забезпечити правильний облік усіх додаткових нарахувань до ціни угоди фактично сплаченої чи такої, що підлягає сплаті. За необхідності, тобто якщо виявлені розбіжності в структурі ціни угоди порівнюваних товарів, необхідно здійснити відповідне корегування, наприклад, на витрати з транспортування товару, навантаження і розвантаження, страхуванню і т. д.

Таким чином, корегування альтернативної ціни угоди може бути проведене для компенсації розходжень у:

– комерційних умовах (комерційному рівні);

– кількості продаваного товару;

– транспортних, страхових та інших витратах з доставки товару;

– способах придбання товару (з використанням посередників чи без);

– інших розходжень у складі та рівні додаткових нарахувань до ціни, фактично сплаченої чи такої, що підлягає сплаті, і відрахувань з неї.

Якщо ціна порівнюваних товарів не залежить від зазначених вище факторів, то корегування не проводиться.

Метод за ціною угоди з однорідними товарами (метод 3).

Методи 2 і 3 базуються на тих самих принципах: як база для визначення митної вартості ввезених (оцінюваних) товарів використовується вартість товарів за іншою угодою. При цьому обов’язковою умовою є те, що митна вартість порівнюваних товарів була визначена за методом 1. Розходження в цих методах полягають в понятті ідентичних та однорідних товарів.

Під однорідними розуміють товари, які, хоча і не є однаковими, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати ті ж функції, що й товари, які оцінуються, і бути комерційно взаємозамінними.

При визначенні однорідності товарів враховуються такі ознаки:

– якість, наявність товарного знаку і репутація товарів на ринку;

– країна походження;

– виробник.

Товари не вважаються однорідними або ідентичними, якщо їхнє проектування, дослідно-конструкторські роботи над ними, художнє оформлення та дизайн і інші подібні роботи виконані після ввезення в Україну.

Таким чином, при розв’язанні питання про те, чи можуть товари розглядатися як однорідні, необхідно проаналізувати такі параметри:

А) фізичні характеристики (розмір, форма, рівень технічних та інших характеристик, методи виготовлення);

Б) матеріали, з яких виготовлені товари (наприклад, порцеляновий або фаянсовий посуд, скляні чи пластикові лінзи для окулярів, джинсова чи шкіряна куртка);

В) функції і сфера застосування (зокрема, функції виконувані цим товаром);

Г) комерційна взаємозамінність, тобто чи приймає покупець порівнюваний товар як товар – субститут (замінник) як з погляду його функціонального призначення, гак і комерційних характеристик.

Однорідними товарами є газовані напої “Пепсі-кола” і “Кока-кола”. Стосовно інших вимог метод за ціною угоди з однорідними товарами аналогічний методу за ціною угоди з ідентичними товарами.

Методи 2 і 3 використовуються рідко, тому що 1) законом визначені досить тверді вимоги до їхнього застосування; 2) для правильного вибору порівнюваного товару і здійснення відповідних корегувань від декларанта і співробітника митного органа вимагаються спеціальні знання про самі товари (товарознавство) і характерні риси їх продажів; 3) необхідна постійно поновлювана, велика, достовірна, комплексна цінова база.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена методами 2 і 3, використовуються інші методи.

Метод на основі віднімання вартості (метод 4). Митна оцінка за методом 4 базується на ціні одиниці товару, за якою оцінювані товари (ідентичні або однорідні) продаються найбільшою партією на території України не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів учаснику угоди, що не є взаємозалежною із продавцем особою.

Для використання ціни продажу на внутрішньому ринку оцінюваних, ідентичних або однорідних товарів як основи для визначення митної вартості цей продаж; має відповідати таким умовам:

– товари мають бути продані в Україну в незмінному стані (у тому ж, у якому їх було завезено);

– завезені товари (ідентичні, однорідні) мають продаватися одночасно з ввозом оцінюваних товарів чи у час, досить близький до часу їхнього ввезення, але не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів;

– якщо відсутні випадки продажу оцінюваних, ідентичних чи однорідних товарів у такому ж стані, у якому вони знаходилися на момент ввезення, декларант може використовувати ціну одиниці товару, що пройшов переробку, з відповідним корегуванням на вартість, додану в результаті переробки. Однак метод 4 не може бути застосований до товарів, що пройшли переробку, у тому разі, якщо в результаті обробки після ввезення товари втратили свої властивості, а також, якщо завезений товар після обробки не втратив свої якості, але складає дуже незначну частину кінцевого продукту (ввозяться автомагнітоли, що встановлюються на вітчизняні автомобілі, хоча магнітоли після установки зберігають свої споживчі якості, визначати їхню митну вартість на основі продажної ціни готового автомобіля не можна);

– українським учасником угоди не повинні прямо чи опосередковано поставлятися іноземному учаснику угоди безкоштовно або за зниженою ціною товари і послуги, використані для виробництва і продажу на вивезення в Україну імпортованих товарів;

– перший покупець завезених товарів на внутрішньому ринку України не повинен бути зв’язаним з українським учасником зовнішньоекономічної угоди (імпортером оцінюваних, ідентичних чи однорідних товарів).

Визначення митної вартості па основі внутрішньої ціни товару передбачає виділення з останньої тих елементів, що характерні тільки для внутрішнього ринку, тобто тих витрат, що зроблені після ввезення оцінюваних товарів на територію України і не підлягають включенню в митну вартість.

З ціни одиниці товару віднімаються такі компоненти:

А) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток і загальні витрати в зв’язку з продажем в України ввезених товарів того ж класу і виду;

Б) суми ввізного мита, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні в зв’язку з ввезенням чи продажем товарів;

В) звичайні витрати, понесені в Україні на транспортування, страхування, навантажувальні і розвантажувальні роботи.

Також з ціни товару віднімається вартість, додана в результаті зборки чи подальшої переробки, у випадках, якщо це необхідно.

При виборі продажів необхідно враховувати, що:

– для методу 4 використовуються ті ж поняття ідентичності й однорідності товарів, які визначені в методах 2 і 3;

– під взаємозалежністю сторін (на відміну від ст. 19 Закону) розуміють взаємозалежність між імпортером та покупцем на внутрішньому (українському) ринку, однак використовуються ті ж критерії взаємозалежності.

Поняття “продаж товарів у незмінному стані” означає, що операції виробничого характеру (включаючи зборку), подальша обробка товарів тощо розглядаються як операції, що змінюють стан завезеного товару. Не розглядаються такі як просте перепакування для внутрішнього ринку; природні зміни (усушка товарів, для рідин – випар), які також розглядаються як збереження їх у незмінному стані.

Одна з основних проблем застосування методу 4 – вибір ціни, за якою найбільша агрегована (сукупна) кількість товару була продана після ввезення в країну внутрішнім покупцям першого комерційного рівня, не пов’язаним з імпортером. Для визначення такої кількості слід підсумовувати дані з усіх продажів товару за визначеною ціною. Найбільша загальна кількість одиниць товару, проданих по одній ціні, і буде представляти найбільшу агреговану кількість одиниць товару.

У тому разі, якщо виявиться, що однакові партії товару були продані за різними цінами за одиницю, то як основа для визначення митної вартості буде використана найнижча з них.

Якщо продана не вся партія товару, а тільки її частина, то рішення про достатність проданої кількості для застосування методу 4 має прийматися індивідуально для кожного конкретного випадку. Для дорогого товару (устаткування) може бути достатньо продажу і двох – трьох одиниць, а для продажу, наприклад, дрібних запасних частин продаж 200 – 300 штук може бути визнана недостатньою.

Метод на основі додавання вартості (метод 5). За методом 5 розглядаються витрати на виробництво завезених товарів і на цій основі розраховується їхня вартість. Для визначення митної вартості за цим методом необхідна інформація про витрати виробництва оцінюваних товарів, яку можна одержати тільки за межами України. Як правило, виробник оцінюваних товарів знаходиться поза юрисдикцією України, у зв’язку з чим використання цього методу на практиці обмежене тими випадками, у яких учасники угоди є взаємозалежними особами і виробник готовий представити митному органу України необхідні дані про витрати виробництва. Ці дані мають грунтуватися на інформації, що стосується виробництва оцінюваних товарів, і представляється або виробником, або від його імені. Інформація має базуватися на його комерційних звітах за умови, що вони відповідають загальноприйнятим нормам і принципам обліку, застосовуваним у країні виробника.

У митну вартість товару підлягають включенню такі компоненти.

А) Вартість матеріалів і витрат, понесених виготовлювачем при виробництві оцінюваного товару.

Під матеріалами в цьому разі розуміють:

– сировину і матеріали;

– комплектуючі вироби та деталі;

– напівфабрикати;

– витрати на доставку вищевказаних компонентів від місця одержання до місця виробництва.

У вартість матеріалів не включаються внутрішні податки країни виробництва, якщо вони підлягають поверненню при експорті готової продукції.

Виробничі витрати мають включати:

– усі витрати, пов’язані з прямими витратами праці на виробництво ввезеного товару (у тому числі витрати на утримання допоміжного персоналу);

– усі витрати на складальні операції (при їхньому використанні замість процесу обробки);

– витрати на машинну обробку (верстатні операції і т. п.), пов’язані з процесом виробництва ввезеного товару;

– непрямі витрати, такі, як ремонт і технічне обслуговування устаткування, експлуатація будинків і споруд тощо

У складі матеріалів і витрат також мають враховуватися такі елементи, що підлягають включенню в митну вартість:

– витрати з упакування, включаючи вартість тари, упакування, а також робіт з упакування;

– вартість товарів і послуг, наданих безкоштовно або за зниженою ціною українським учасником угоди іноземному виробнику в зв’язку з експортом оцінюваних товарів в Україну;

– інженерно-конструкторське розробка й інші подібні види робіт, якщо вони зроблені поза територією України.

Б) Сума прибутку і сума загальних витрат, характерних для продажу на вивезення в Україні товарів того ж виду їхніми виробниками, у тому числі витрат на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування й інші витрати до місця ввезення па митну територію України.

Загальні витрати в цьому разі представляють прямі і непрямі витрати виробництва і продажу товарів в Україні, що не були перераховані в складі витрат, відзначених вище (п. а).

Сума прибутку і загальних витрат також має визначатися на базі інформації, наданої виробником і бути визначеною відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.

В) Прибуток, зазвичай одержуваний експортером у результаті постачання в Україну таких товарів.

Як підтвердження митної вартості, заявленої декларантом за методом 5, необхідна наявність відповідного документального підтвердження всіх перерахованих елементів. Якщо інформація надана виробником, вона може бути підтверджена тільки в тій країні, у якій він згодний на таке підтвердження. Це накладає тверде обмеження на використання методу додавання вартості. Якщо митному органу представляються непідтверджені дані, це має розглядатися як бездоказові дані, що не обов’язково відбивають фактичний стан справ.

Усі ці складності роблять застосування методу 5 на практиці надзвичайно рідким.

Резервний метод (метод 6). Можливі ситуації, коли відповідно до встановлених вимог методи визначення митної вартості 1 – 5 застосовувати не можна.

Наприклад:

– тимчасове ввезення товарів;

– бартерні угоди, де неможливе застосування методу 1;

– має місце договір оренди чи наймання;

– ввезення товарів після ремонту чи модифікації;

– постачання унікальної продукції, творів мистецтва;

– ідентичні або однорідні товари не ввозяться;

– товари не перепродуються в країні – імпортері;

– виробник невідомий або відмовляється надати дані про витрати виробництва, або надані їм відомості не можуть бути прийняті митним органом.

У таких випадках використовується резервний метод – метод 6, тобто митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики.

Світова практика базується насамперед на Угоді ГАТТ/ВТО по митній оцінці товарів. З огляду на намічуване приєднання України до ГАТТ/ВТО, необхідне використання норм і правил, що відповідають вимогам цієї міжнародної організації. Відповідно до вищевказаної Угоди оцінка за допомогою резервного методу має відповідати встановленим законодавством методам, але при цьому припускається певна гнучкість у їхньому застосуванні. При цьому в рамках резервного методу має бути дотримана встановлена послідовність методів визначення митної вартості товарів.

У цілому при використанні резервного методу допускається велика порівняно з іншими методами гнучкість: у використанні інформаційних прас-листів, прейскурантів та інших цінових довідників; у застосуванні статистичних даних про загальноприйняті рівні комісійних винагород, знижок прибутку, тарифи на транспорт і т. п. (з урахуванням умов постачання оцінюваних товарів та інших факторів, що виливають на рівень цін).

При визначенні митної вартості за методом 6 можна використовувати і каталоги, що містять докладний опис товарів, комерційні пропозиції з зазначенням цін за постачаннями в Україну конкретних товарів, біржові котирування.

Загальною вимогою з усіх вихідних цінових даних, які використовуються для визначення митної вартості за резервним методом, є їх сувора адресність, тобто ціна має стосуватися конкретного товару, який описаний таким чином, що може бути однозначно ідентифікований (комерційне найменування товару, його опис на асортиментному рівні, відомості про фірму – виробника, матеріал, з якого виготовлений товар, технічні параметри та інші характеристики залежно від виду товару).

Обов’язковою умовою при використанні методу 6 є також забезпечення максимально можливої подібності товарів (тобто при розгляді імовірних аналогів для порівняння вартості товарів спочатку добираються ідентичні товари, потім – однорідні, а за їхньої відсутності – товари того ж класу чи виду).

Як основа для визначення митної вартості товару за резервним методом не можуть бути використані:

А) ціна товару на внутрішньому ринку України;

Б) ціна товару, що поставляється з країни його вивезення в треті країни;

В) ціна на внутрішньому ринку України на товари українського походження;

Г) довільно встановлена чи достовірно не підтверджена ціна товару.

Таким чином, не допускається для цілей митної оцінки в рамках резервного методу використання усереднених даних за узагальненими групами товарів (одяг, парфуми, вино, автомобілі, взуття і т. п.).

При застосуванні резервного методу декларант може запросити в митного органа наявну в його розпорядженні цінову інформацію з відповідних товарів і використовувати її в розрахунках при визначенні митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, що вивозяться.

Порядок визначення митної вартості товарів, що вивозяться з митної території України встановлюється Урядом України.

Митна вартість визначається на основі ціпи угоди, тобто ціни, фактично сплаченої чи такої, що підлягає сплаті при продажі товарів на експорт.

Аналогічно митній вартості ввезених товарів, у митну вартість товарів, що вивозяться з митної території України, включаються витрати, понесені покупцем, але не включені у фактично сплачену чи таку, що підлягає сплаті, ціну угоди. До них належать:

А) комісійні і брокерські винагороди;

Б) вартість контейнерів і/або іншої тари, якщо відповідно до ТН ЗЕД вона розглядається як єдине ціле з товарами, що вивозяться;

В) вартість упакування, включаючи вартість пакувальних матеріалів і робіт з упакування;

Г) відповідна частина вартості наданих покупцем продавцю безкоштовно або за зниженою ціною для виробництва чи продажу на експорт таких товарів і послуг, що вивозяться:

– сировина, матеріали, деталі, напівфабрикати й інші комплектуючі вироби, що є складовою частиною товарів, що вивозяться;

– інструменти, штампи, форми й інші подібні предмети, використані при виробництві товарів, що вивозяться;

– допоміжні матеріали, витрачені при виробництві товарів, що вивозяться;

– інженерна розробка, дослідно-конструкторські роботи, дизайн, художнє оформлення, ескізи та креслення;

Г) ліцензійні й інші платежі за використання об’єктів інтелектуальної власності, які покупець прямо чи опосередковано має здійснити як умову купівлі товарів, що вивозяться;

Д) частина доходу, яка надходить продавцю прямо чи безпосередньо від наступних перепродажів, передачі чи використання покупцем товарів після їхнього вивезення з митної території України;

Е) податки (за винятком митних платежів, що сплачуються при заявлені митної вартості), стягнуті на митній території України, якщо відповідно до податкового законодавства чи міжнародних договорів України вони не підлягають компенсації продавцю при вивезенні товарів з митної території України.

Якщо відсутній факт угоди купівлі – продажу стосовно товарів, що вивозяться, або неможливо використовувати ціну угоди купівлі – продажу як основу для визначення митної вартості, то митна вартість визначається:

– або виходячи з представлених декларантом даних бухгалтерського обліку продавця – експортера, що відбивають його витрати на виробництво і реалізацію товару, що вивозиться, і величини прибутку, одержуваного експортером при вивезенні ідентичних або однорідних товарів з митної території України;

– або на основі бухгалтерських даних про оприбуткування і списання з балансу товарів, що вивозяться.

У разі неможливості використання представлених декларантом обов’язкових відомостей, митна вартість товару, що вивозиться, визначається:

– або на основі відомостей про ціни на ідентичні або однорідні товари;

– або виходячи з калькуляції вартості (собівартості) вивезенні ідентичних чи однорідних товарів, також з урахуванням витрат, перерахованих у підпунктах а-е.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Чим тварини відрізняються від грибів.
Ви зараз читаєте: Визначення митної вартості