Які основні принципи етнонаціональної політики держави?



13 Які основні принципи етнонаціо нальної політики держави?

Етнонаціональна політика – це система законодавчих, організаційних та ідеологічних заходів держави, спрямованих на урахування, поєднання та реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері національних відносин. Це цілеспрямована діяльність щодо регулювання взаємовідносин між націями й етнічними групами, закріплена у відповідних політичних документах і правових актах держави.

Метою національної політики може бути: національний суверенітет,

національна консолідація, міжетнічна інтеграція, зближення націй, захист національного від впливу інонаціонального тощо.

В Україні чітко визначено принципи етнонаціональної політики, яка за своєю суттю є політикою ретельного і своєчасного врахування та розроблення механізмів узгодження національно-специфічних інтересів українців, етносів та регіонів у стратегії й тактиці розвитку всієї країни.

Головними принципами національної політики в Україні є такі:

– повага прав та основних свобод людини, в тому числі національних, незалежно від статі, віри, соціального становища та регіону проживання;

рівні права етносів за різних форм їхнього самовизначення і обов’язкового збереження соборності, державності;

– багатонаціональна єдність Української держави, її етносів та громадян;

– розвиток багатонаціонального українського суспільства шляхом діалогу, мирного розв’язання проблем, відмови від застосування сили, крім відповідних дій у разі загрози масового порушення прав людини та національностей;

– державна підтримка українського й нечисленних народів, збереження їхніх традицій, культури, мови та середовища проживання;

– надання міжнародних гарантій захисту прав та свобод українців у іноземних державах.

Зазначені принципи тісно пов’язані один з одним і становлять органічну єдність. Дотримання кожного є умовою їх практичної реалізації, яка передбачає:

– точне врахування конкретних історичних умов розвитку етносів та держави в цілому;

– створення загальновизнаних законних механізмів та норм, за допомогою яких забезпечується втілення цих принципів у життя.

Залежно від ступеня розвитку національної спільноти державні інститути зацікавлені в розробленні такої стратегії, яка задовольняла б її інтереси й потреби в поступовому розвитку суспільства загалом. Саме політичні інтереси і є тим механізмом, що зумовлює тенденції розвитку міжетнічних відносин на першому етапі і на перспективу.

У етнодержавознавчій літературі розроблено загальну модель безпеки щодо всього комплексу етнічності в перехідному суспільстві. Ця функціональна схема стосується переважно проблем етнічної та регіональної політики й охоплює такі внутрішні та зовнішні чинники міжетнічних та міжнародних відносин на загальному рівні: ефективність системи державного управління; конституційний лад і конституційні проекти реформування державного ладу (моделі державного ладу – федерація, унітаризм); федералістські та регіонально-автономні політичні, національні та сепаратистські рухи.

Важливим принципом етнополітики є врахування специфіки національного поступу, національно-державницької традиції, українського менталітету, способу життя, власне національної життєдіяльності, успішного державотворення, українського конституціоналізму.

Залучення до націотворчої роботи представників усього українського соціуму неможливе без грунтовної розробки підвалин критичного етнополітичного мислення, яке має стати методологічною основою державної концепції етнонаціональної політики в Україні.

Основні засади цієї концепції запропоновані політологами етнодержавницької школи Ю. Римаренка. Автори концепції проголосили її метою забезпечення рівноваги між загальними потребами й потребами етнокультурного відродження всіх етносів України. Вони вважають, що ця концепція може реалізувати завдання пов’язати просування України до громадянського суспільства з чіткою програмою з національного питання, зрушеннями у сфері етнонаціональних відносин. При цьому національному поступові надається яскраво виражена державницька спрямованість: національні цінності є цінностями загальнодержавного, загальнонаціонального порядку.

Загальноісторичне тло цієї концепції грунтується на тому, що тепер на перший план виходить так звана політична фаза національного відродження, а це породжує потребу в розробці теоретичних засад державного та правового відродження всіх етносів, у тому числі й титульного, що дав назву державі.

Відповідно до цього сучасна українська нація є відкритою поліетнічною спільністю, що історично складається на території України й усвідомлює себе як український народ, спільнота громадян України.

Сучасні етнополітологи впевнені, що використання терміна “етнополітичний організм” знімає заперечення щодо термінів “українська політична нація” і відповідно “нація – держава”, які охоплюють поняття і української нації, і всіх малих етнічних груп. Це є своєрідним виявом інтеграції українського суспільства на політичних засадах, не відкидаючи етнічних.

Таким чином, основою легітимності державної влади має стати етнонаціональна єдність, бажання всіх етносів утвердитися у формі певного етнокультурного співжиття. У свою чергу, держава має піднестися над етнічною спрямованістю національної ідеї і розглядати її як спільну для всіх етносів на власній території. Треба пам’ятати відомий вислів X. Ортеги-і-Гасcета: “В державу нас об’єднує не те, чим ми були вчора, а те, що ми будуватимемо спільними зусиллями завтра”.

Держава має не українізувати росіянина, єврея або поляка (це може призвести лише до протистояння), а забезпечити можливість вільного розвитку всіх етносів у демократичній державі зі спільною ідеєю будівництва нової нації – не української, а всього народу Української держави. Тільки за такого підходу можна подолати суперечність між державою та нацією.

Перехід України до відкритого суспільства, збереження національно-державної єдності та гідне входження до світового співтовариства потребує розробки не тільки власної моделі державної концепції етнонаціональної політики, а й чітких механізмів її функціонування.

Політологи наголошують на тому, що при розробці механізму переходу до нового типу регулювання міжетнічних відносин головну увагу слід приділяти:

– по-перше, чітким уявленням про те, від чого слід відмовитися у попередній національній політиці;

– по-друге, умовам здійснення перетворень;

– по-третє, засобам реалізації нового принципу регулювання міжетнічних відносин;

– по-четверте, виробленню нового бачення ключових проблем урегулювання міжетнічних відносин.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Десяток частина мови.
Ви зараз читаєте: Які основні принципи етнонаціональної політики держави?