Анархізм
Політологічний словник
Анархізм (політичні концепції). Критиками політичних доктрин лібералізму (окрім соціалістів і комуністів) були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля.
Макс Штірнер (справжнє ім’я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе смертельним ворогом держави, в якої є лише альтернатива: вона або я. Власність для нього лише те, що в його волі. Отже, основне кредо М. Штірнера: “Для
П’єр Жозеф Прудон (1809 – 1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал – суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи “третю форму суспільства” як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати “аполітичний” характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з’явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча – народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про “науковий соціалізм”, який має перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814 – 1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення “колективної й невидимої диктатури”, створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі “Державність і анархія” (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847 – 1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat – профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою в 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм – усе, що було позначене державністю, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас – загальний страйк, чинником об’єднання їх – революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Отже, анархізм є комплексом доволі розмаїтих політичних течій, настроїв та орієнтацій, які істотно впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов’язана з ними практика грунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.
Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Мамут Л. С. Этатизм и анархизм как типы политического сознания. – М., 1989.
В. Бебик
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...