Ататюрк Мустафа Кемаль
Політологічний словник
Ататюрк Мустафа Кемаль (12.03.1881 -10.11.1938) – народився в грецькому м. Салоніки в родині дрібного митного службовця. Військову освіту здобув у військових училищах в Салоніках і Монастирі. У 1905 р. успішно закінчив Академію генерального штабу в Константинополі. Армійську службу молодий офіцер поєднував з активною участю в русі молодотурків. Кемаль був членом виконавчого комітету таємного товариства “Ватан” (“Батьківщина”). У 1904 р. Мустафа Кемаль ненадовго заарештований за політичні переконання. Однією з причин
У січні 1916 р. жителі Стамбула гаряче вітали героя галліполійської оборони як рятівника столиці Туреччини. За виявлену доблесть Мустафа Кемаль дістав давно заслужене звання генерал-майора і став швидко просуватися службовими щаблями.
З 1916 р. він командував 16-м армійським корпусом у Закавказзі, потім 2-ю армією на Кавказькому фронті і 7-ю армією на Палестино-Сирійському фронті.
Активний учасник руху молодотурків, Мустафа Кемаль-паша керував національно-визвольною революцією в Туреччині в 1918 – 1923 рр. Коли султан Мехмед VI скинув уряд Талаат-паші і замінив його безпартійним кабінетом Ахмета-іззет-паші, керівництво турецькою армією перейшло на бік Мустафи Кемаля-паші – ад’ютанта султана. Він мав незаперечний авторитет в армійських колах і прагнув до справжнього суверенітету переможеної у світовій війні Туреччини.
23 квітня 1920 р. Великі національні збори Туреччини, головою яких був Мустафа Кемаль-паша, оголосили себе носієм верховної влади в державі.
У вересні 1921 р. султан був змушений передати своєму колишньому ад’ютантові звання і посаду Верховного головнокомандувача. На цій високій посаді Мустафа Кемаль-паша знову відзначився на військовому поприщі, цього разу під час греко-турецької війни 1920-1922 рр. Висадившись у Смирні, грецькі війська зуміли пробитися в центральні області країни і захопили у Фракії м. Адріанополь, в Анатолії – м. Ушак, за 200 км від Смірни і на південь від Мармурового моря – м. Бандирма і Бурса.
За перемогу турецької армії в багатоденних запеклих боях у серпні – вересні 1921 р. на р. Сакар’я Мустафа Кемаль-паша, який особисто командував тут турецькою армією, дістав вище військове звання маршала і почесний титул “газі” (“переможець”).
29 жовтня 1923 р. Туреччина була проголошена республікою і Мустафа Кемаль-паша став її першим президентом, одночасно зберігши за собою посаду Верховного головнокомандувача. Ці посади він обіймав до своєї смерті.
Ататюрк, який прагнув вивести Туреччину на рівень сучасної цивілізації, реалізував у країні ряд реформ. Ці реформи можна поділити на п’ять груп: 1. Політичні перетворення (скасування султанату (1 листопада 1922 р.); проголошення республіки (29 жовтня 1923 р.); скасування халіфату (3 березня 1924 р.)). 2. Перетворення в суспільному житті (надання жінкам рівних із чоловіками прав (1926 – 1934 рр.); реформа головних уборів і одягу (25 листопада 1925 р.); заборона на діяльність релігійних монастирів та орденів (30 листопада 1925 р.); Закон про прізвища (21 червня 1934 р.); скасування прикладок до імен у вигляді прізвиськ і звань (26 листопада 1934 р.); запровадження міжнародної системи годин, календаря й запровадження вимірювань (1925 – 1931 рр.)). 3. Перетворення у правовій сфері (скасування меджеле (звід законів, що грунтується на шаріаті) (1924-1937 рр.); прийняття нового Цивільного кодексу й інших законів як результат, перехід на світську систему державного правління). 4. Перетворення у сфері освіти (об’єднання всіх органів освіти під єдиним керівництвом (3 березня 1924 р.); прийняття нового турецького алфавіту (1 листопада 1928 р.); заснування Турецького лінгвістичного і Турецького історичного товариств; упорядкування університетської освіти (31 травня 1933 р.); нововведення в сфері образотворчих мистецтв). 5. Перетворення у сфері економіки (скасування системи ашару (застаріле оподатковування сільського господарства); заохочення приватного підприємництва в сільському господарстві; створення зразкових сільськогосподарських підприємств; видання Закону про промисловість і створення промислових підприємств; прийняття 1-го й 2-го планів про індустріальний розвиток (1933 – 1937 рр.), будівництво доріг на території всієї країни).
Відповідно до Закону про прізвища, 24 листопада 1934 року ВНЗТ надали Мустафі Кемалю прізвище Ататюрк.
Ататюрка двічі – 24 квітня 1920 р. і 13 серпня 1923 р. обирали на пост спікера ВНЗТ. Цей пост поєднував у собі посади глави держави й уряду. 29 жовтня 1923 р. була проголошена Турецька Республіка й Ататюрк був обраний першим її президентом. Відповідно до конституції вибори президента країни проводилися раз на чотири роки й Великі національні збори Туреччини обирали Ататюрка на цю посаду в 1927, 1931 і 1935 роках.
Ататюрк тривалий час хворів на цироз печінки. 10 листопада 1938 р. він помер у стамбульському палаці Долмабахче. 21 листопада 1938 р. тіло Ататюрка було тимчасово поховано біля будинку Анкарського етнографічного музею. 10 листопада 1953 р. останки Ататюрка були перепоховані в спеціальному мавзолеї.
Алексеев В. М. Современная Турция. – M., 1961; Арслан. Современная Турция. – M., 1923; Ататюрк Кемаль. Избранные речи и выступления. – М., 1966; Васильев И. О турецком “нейтралитете” во второй мировой войне.
– М., 1951; Данциг Б. Турция. – М., 1949; Данциг Б. М. Турецкая Республика. – М., 1956; Керимов М. А. Государственный строй Турции. – М., 1956; Лудшувейт Е. Ф. Турция. – M., 1955; Мельник А. Турция. – M., 1937; Миллер А. Ф. Краткая история Турции. – М., 1948; Миллер А. Ф. Очерки новейшей истории Турции. – М.; Л., 1948; Миллер А. Ф. Пятидесятилетие младотурецкой революции. – М., 1958; Моисеев П. П., Гасратян М. А. Турция. – М., 1965; Новейшая история Турции / Под ред. Гасратян М. А., Моисеев П. П., Цибульский В. В. и др. – М., 1968; Современная Турция / Ред. кол. Шамсутдинов А. М., Валуйский А. М., Данциг Б. М. и др. – М., 1958; Современная Турция (справочник) / Под ред. Гасратян М. А., Корниенко Р. П., Моисеев П. П. и др. – М., 1965; Філіпенко Д. М. Друзі і вороги революційної Туреччини (1918- 1922). – К., 1968.
Е. Базовкін
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...