Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Класова боротьба

Класова боротьба

Політологічний словник

Класова боротьба – марксистсько-ленінське поняття, що відображає переконання про вирішальну роль класових конфліктів у розвитку антагоністичних класових суспільств, було одним з вказівних у більшовицькій та радянській ідеології. К. б. проголошувалась основною рушійною силою суспільного прогресу – від часів розпаду первісного ладу до повної ліквідації експлуататорських класів (капіталісти, буржуазія тощо) та перемоги соціалізму в усьому світі. Пропагувалась думка, що з утвердженням ідеї К. б. відкрився

шлях до розуміння закономірності розвитку класового суспільства, адже з’явилася можливість узагальнювати дії окремих осіб, вводячи кожну людину в систему класових відносин, нівелюючи її як особистість. Джерелом К. б. визначались суперечності між класами однієї формації (за феодалізму – між феодалами та селянами, за капіталізму – між буржуазією та робітничим класом), а також між класами старої та нової формації (феодали – буржуазія). К. б. проголошувалася властивою для всіх формацій. Маркс та Енгельс стверджували, що в усі часи експлуататори та їх жертви перебували в постійному антагонізмі, “вели безперервну,

приховану або явну боротьбу, яка завжди закінчувалася революційною перебудовою всього суспільного ладу або загальною загибеллю класів, що її вели”. Успіх в К. б., згідно з марксизмом – ленінізмом, можливий тільки у революційних класів, яким свого часу була буржуазія, а після її приходу до влади – робітничий клас. Історичні переваги робітничого класу як борця пояснювалися його начебто великою організованістю, здатністю до об’єднання, а отже – доведення К. б. до міжнародних масштабів. З появою ленінізму ідея К. б. пронизала всю ідеологію й тактику революційної більшовицької партії. У розвитку К. б. робітничого класу і солідарних з ним мас та у встановленні в її результаті диктатури пролетаріату вбачався єдино правильний шлях боротьби проти капіталізму. Розуміння шляху до соціалізму як повномасштабної К. б., яка б охоплювала всі сфери життя, визначало радикалізм тактики ленінської партії на всіх етапах її існування. Винятковість історичної ролі робітничого класу вбачалася в тому, що, з одного боку, стверджувалося, що класові інтереси робітничого класу збігаються з інтересами усіх трудящих. З іншого боку – робітничому класу приписувалась особлива місія в класовій боротьбі: робітничий клас може досягти свого визволення лише після того, як ліквідує будь-яку експлуатацію. Теорія класової боротьби протиставлялась теорії та практиці соціального партнерства. За Дж. К. Гелбрейтом, сучасне підприємство (корпорація), з його новою організацією виробництва та політикою стосовно працівників, є посередником у відносинах між працею та капіталом. Поява нового типу економічної та соціальної організації – великої корпорації з її новими цілями (економічне зростання, а не прибуток), новим керівництвом (влада спеціалістів, що виходить від знання, а не від власності), докорінно змінює соціальні стосунки всередині корпорації. Якщо раніше за будь-якої спроби солідаризуватися з цілями працедавця людина ризикувала стати об’єктом презирства та вважалася, б у профспілці штрейкбрехером, то тепер стосунки керівництва та працівників значно поліпшилися внаслідок певної тотожності інтересів. Підвищення заробітної плати, надання комплексу соціальних гарантій – основа сучасного цивілізованого підприємства, яке здатне звести до мінімуму причини зіткнення інтересів. За словами Р. Арона, сучасний період – перший в історії, коли не міць, а продуктивність праці стає джерелом багатства. Спільна зацікавленість у зростанні виробництва є найважливішим фактором зближення соціальних груп. У зв’язку з цим змінюється сам характер боротьби між класами. Р. Арон визнає, що К. б. – це реальний факт життя, але її зміст більше не відповідає Марксово – му. В основі сучасної “класової боротьби” лежить “суперництво, закономірне й неминуче при розподілі колективних ресурсів. Мета боротьби, за Ароном, не захоплення політичної влади, не зміна статусу власності, а перерозподіл благ. Таким чином, у період розвитку робітничі організації та в більш загальному плані представники різноманітних соціальних груп не можуть не визнавати, що врегулювання, компроміс дають кращі результати, ніж боротьба. Сучасне суспільство складається з багатьох соціальних прошарків, страт, інтереси яких повинні представляти відповідні суспільні організації (зацікавлені групи, групи тиску). Такі організації, постійно контактуючи із законодавчими та урядовими органами, справляють на них тиск з метою прийняття бажаних заходів або відмови від небажаних. Але на відміну від політичних партій “групи за інтересами” ніколи не мають на увазі перебрання влади до своїх рук. Така група тиску може впливати на правлячі кола, партії та окремих парламентаріїв лише зі спеціальних питань, що її цікавлять. До груп за інтересами належать різноманітні громадські організації. Найважливішими серед них вважаються професійні спілки та підприємницькі об’єднання, метою яких є додержання суспільного миру шляхом досягнення домовленостей та консенсусу.

Маркс К. и Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 4; Уильямсон О. И. Экономические институты капитализма: Фирмы, рынки, “отношенческая” контрактация. – СПб., 1996; Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М., 1969; Aron R. La lutte des classes. Nouvelles leçons sur les sociétés industrielles. – Paris, 1964.

T. Ляшенко