КОНФЛІКТУ СОЦІАЛЬНОГО ТЕОРІЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
КОНФЛІКТУ СОЦІАЛЬНОГО ТЕОРІЯ (конфліктологічна традиція, конфліктол. підхід) – означення важливого напряму розвитку соціол. думки XX ст., пов’язаного з вивченням конфліктів у соціальному житті. К. с. т. набула особливої популярності у 60 – 70-х рр. і знайшла теорет. обгрунтування у працях Р. Дарендорфа, Л. Козера, Дж. Рекса, Р. Коллінза та ін., відтіснивши традиційно впливові позитивістські течії і викликавши гостру полеміку у соціол. колах, що спонукало до постановки низки нових проблем у соціол.
Сформувавшись у руслі марксист, традиції, К. с. т. згодом модифікувалась під впливом веберівських положень багатофакторності у соціальному аналізі, деідеологізації та академ. аналітичності. На думку провідників конфліктологічного підходу, вона володіє більшими
К. с. т. заявила себе як головна альтернатива позитивіст, функціоналізмові в соціології: “соціології порядку” була протиставлена “соціологія конфлікту”, водночас проголошувалась необхідність створення іншої “гілки соціол. теорії”, яка б більш адекватно відображала соціальне життя. Конфліктологія звернулася до багатьох дилем у соціальному теоретизуванні, яким приділялося мало уваги, зокрема, проблемам соціальної зміни, стратифікації, активності, владарювання одних спільнот над іншими і т. д. Ідеї К. с. т. складались під впливом історико-культурних, сусп. та ідеол. чинників 60-х рр. (масового демокр., антимілітарист, руху в США, ідеол. не сприйняття апологетичного позитивізму, критики принципів раціоналізму й лібералізму, консерватизму в соціальній думці), надихалася закликами політ, радикалізму, соціально-філос. критицизму (ідеї Ч. Р. Міллза, послідовників франкфуртської школи, неомарксизму). У спільному конфліктол. ракурсі сусп. явищ концепції мають помітні відмінності: у Л. Козера – це ствердження позитивних функцій конфліктів, альтернатива у межах того ж функціонального аналізу з використанням положень Г. Зіммеля і З. Фрейда, у Р. Дарендорфа – це обгрунтування панконфліктизму на основі ідей К. Маркса і М. Вебера із наголосом на перегляд Марксових поглядів на природу соціальних суперечностей у другій пол. XX ст., у Дж. Рекса та Р. Коллінза розробка тез К. с. т. в універсалістській, абстрактній формі, обгрунтування цього підходу як теорет, – методол. грунту “реального” розгляду сучасних соціальних ін-тів та відносин.
Заг. тези К. с. т. можна сформулювати так: в усіх соціальних системах можна знайти нерівномірний розподіл обмежених за кількістю цінних ресурсів; нерівний доступ до благ закономірно і неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи; конфлікти інтересів рано чи пізно спричиняють відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами; конфлікти спричиняють необхідність реорганізації соціальної системи, створюючи нові форми нерівності, що в свою чергу слугуватиме поштовхом для нових конфліктів та змін і Т. д.
У центр аналіт. уваги прихильниками К. с. т. поставлено особливий тип найпоширеніших соціальних процесів у сусп. процесах – конфлікти. Водночас не залишено без розгляду й те, що конфліктам передує чи йде слідом або існує паралельно з ними, – соціальну інтеграцію й кооперацію, конкретно-істор. параметри умов, які породжують чи сприяють усуненню конфліктів. Конфліктологам притаманний істор. масштаб аналізу моделі довгочасних змін, для них кардинальним залишається питання: як і чому виникають, розвиваються й змінюються певні типи сусп. організації? Термін “конфлікт” у площині цього підходу дещо метафоричний У ракурсі К. с. т. вивчаються не лише драматичні події сусп. життя (революції, напруження, масові рухи, відкрита боротьба) Усі вони – тільки видимі прояви конфліктності, якою просякнута соціальна реальність. Суспільство характеризується домінуванням і підпорядкуванням інтересів різних його сегментів, соціальних груп та індивідів.
Теоретиками конфліктології ставиться завдання з’ясувати: як даний соціальний порядок, складений із суперництва інтересів, прагнень різних спільнот, верств та індивідів, функціонує та видозмінюється. Вони виходять з того, що боротьба інтересів завжди має місце в будь-якому суспільстві, завжди йде боротьба за успіх, першість вигоди, тобто в К. с. т. головним предметом аналізу виступають суперечності соціальних процесів узагалі. Прихильники цього напряму розробляють не лише власне К. с. т. (хоча механізмам розгортання конфліктів, їхнім факторам, суб’єктам, основним параметрам і рисам приділяється значна увага), йдеться про теорії сусп. організації, моделі соціальної поведінки, про групову мотивацію, ціннісно-нормативну детермінацію способів життя, про пояснення істор. соціальних структур і ін-тів, які склалися, про причини їх змін тощо.
Вважається, що найбільшим внеском у соціол. теорію аналітиків цієї парадигми є конфліктологічне розуміння соціального порядку і сусп. взаємин людей, пояснення конфліктних процесів – їхніх причин, інтенсивності, тривалості та соціальних функцій, визначення ролі у соціальній динаміці. У їх дослідженнях зафіксована тенденція евол. конфліктних протистоянь – від класових та міжнац. протиборств до суперництва культурних моделей життєдіяльності, ціннісних уподобань.
З 80-х рр. К. с. т. трансформується у напрямі відходу від протиставлення структурному функціоналізмові, деідеологізації, мікрорівневим дослідженням. У зв’язку з цим змінюється становище творців цього підходу в соціальній науці (передусім США) – вони завойовують академ, статус своїм теоретизуванням, посилюється їх тяжіння до синтезу свого підходу з іншими парадигмами, насамперед неофункціоналізмом,
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...