КВАСОЛЯ

ЗЕРНОВІ БОБОВІ КУЛЬТУРИ

2.4. КВАСОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Квасоля – цінна продовольча культура. Зерно її містить від 28 до 30% білка, 2-3 – жиру, 45-52% вуглеводів та значну кількість вітаміну В1. Вирощують її на сухе зерно (лущильні сорти) або збирають у зеленому вигляді (спаржеві сорти). Споживають зерно або недостиглі боби у вареному вигляді. Широко використовують квасолю у консервній промисловості. Солому квасолі можна згодовувати великій рогатій худобі і вівцям.

Вирощування квасолі дає змогу краще використовувати робочу силу

в господарствах, оскільки сіють цю культуру пізніше, ніж зернові.

Квасоля походить із субтропічних і тропічних районів Америки, Азії та Африки. У XVI ст. з Америки вона була завезена в Європу. В Україну квасолю завезли на початку XVIII ст. Спочатку її вирощували як декоративну, а пізніше – як овочеву культуру.

Світова посівна площа квасолі становить близько 20 млн га. Тепер квасоля найбільш поширена в Індії, Бразилії, Мексиці, Китаї та США. В Європі її найбільше вирощують у балканських і середземноморських країнах. Багато сіють квасолі в Угорщині, Румунії та Болгарії. Посівна площа квасолі в Україні становить близько

4 тис. га. Найбільше вирощують її у лісостеповій зоні та Прикарпатті.

Квасоля менш урожайна, ніж горох, проте в кращих господарствах і на сортодільницях України збирають високі врожаї – 20 -26 ц/га зерна і більше.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Найпоширенішими є такі види квасолі.

Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris Savi) – в Україні займає близько 90% площі цієї культури. Розрізняють кущову, напіввитку та витку форми квасолі звичайної. У виробництві переважають кущові форми, а виткі вирощують як овочеві культури.

У кущових форм квасолі стебло має висоту 40-60 см і не вилягає. Справжні листки трійчасті, великі, яйцеподібні, на кінці гострі. Стебла і листочки опушені.

Квітки мають різне забарвлення – зеленувато-біле, рожеве, фіолетове. Квасоля – самозапильна рослина. Насіння її кулясте, еліптичне і ниркоподібне з різним забарвленням. За розміром насіння буває дрібне (маса 1000 насінин до 150 г), середнє (150-450 г) і велике (450-750 г).

Багатоквіткова квасоля (Phaseolus multijlorus Wild.) – має витке стебло завдовжки 2-3 м і більше. Сім’ядолі її під час проростання на поверхню грунту не виносяться. Квітки білі або вогняно-червоні, зібрані у китиці. Боби великі, широкі, 14-25 см завдовжки, поверхня у недостиглих бородавчаста. Насіння велике, маса 1000 насінин становить 700-1400 г. Вирощують її на присадибних ділянках у західному регіоні країни. За умов правильної агротехніки врожайність цієї квасолі становить 50-60 ц/га.

Квасоля гостролиста (Phaseolus acutifolius А. Gard.), або тепарі, – перспективна для посушливих південно-східних районів. Рослина кущова, листки загострені, дрібні. Боби короткі, плескаті. Насіння біле, дрібне (маса 1000 насінин 100-130 г). Урожайність на державних сортодільницях у степовій зоні України досягає 20 ц/га і більше.

У квасолі лімської (Phaseolus lunnatus L.) стебло витке або кущової форми з незначним опушенням. Квітки дрібні, зеленувато-білі. Боби короткі, широкі, легко розтріскуються. Насіння біле, плескате, середньокрупне, маса 1000 насінин 300-400 г. Лімську квасолю вирощують на незначних площах як овочеву культуру. Поширена вона в Америці, Африці та у тропічних районах Азії.

СОРТИ. Сортів квасолі багато, але з них найціннішими є білонасінні. За тривалістю вегетаційного періоду сорти квасолі поділяють на скоростиглі (75-80 діб), середньостиглі (80-100) і пізньостиглі (120-130 діб).

У виробництві найпоширеніші такі сорти квасолі.

Мотольська біла – середньостиглий, високоврожайний. Стебло штамбове 30- 45 см заввишки. Насіння кулясто-еліптичне, біле, гладеньке, блискуче. Маса 1000 насінин 360-420 г. Смакові якості насіння добрі та відмінні. Районований у поліській і лісостеповій зонах.

Первомайська – середньостиглий, високоврожайний. Форма рослин кущова з притиснутими гілочками заввишки до 48 см, верхівка невитка. Сорт дружно достигає, придатний для механізованого збирання. Насіння біле, овальне, гладеньке, маса 1000 насінин до 260 г. Вміст білка в зерні 25,7%. Відмінні смакові якості. Вегетаційний період 80-95 діб. Районований у поліській і лісостеповій зонах.

Докучаєвська – середньоранній, урожайний. Рослини кущової компактної форми до 44 см заввишки. Сорт стійкий проти вилягання і обсипання, посухостійкий, придатний до механізованого збирання. Насіння біле, овальне, гладеньке, маса 1000 насінин до 243 г. Вміст білка в зерні 22,4%. Смакові якості добрі. Вегетаційний період 78-90 діб. Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Красноградська 5 – середньостиглий, урожайний, стійкий проти обсипання і розтріскування бобів. Районований у степовій і лісостеповій зонах.

У деяких областях України районуються також сорти Алуна, Подільська кущова, Харківська 8 та ін.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Квасоля – теплолюбна культура. Насіння квасолі звичайної починає проростати за температури 8-10 °С. У разі зниження температури до 0 °С рослини пошкоджуються, а за мінус 0,5-1 °С – гинуть. У холодні й вологі роки квасоля сильніше уражується хворобами, слабо формує боби, нерівномірно достигає. Дещо менш вибаглива до несприятливих умов багатоквіткова квасоля.

Для нормального розвитку квасоля потребує вищих середньодобових температур, ніж горох. Оптимальна температура для її росту 20-25 °С, для цвітіння – не вище 35 °С. За вищої температури, особливо під час посухи, квітки і зав’язь засихають. Краще переносить посуху квасоля тепарі. Квасоля добре переносить легке затінення, тому її можна вирощувати у змішаних посівах з кукурудзою, картоплею та ін.

Звичайна квасоля дуже вибаглива до родючості грунту. Найбільші врожаї її вирощують на чорноземах та середньозв’язних суглинках і мергелистих грунтах, багатих на гумус і сполуки кальцію. На важких грунтах, які сильно ущільнюються, на холодних з близьким заляганням грунтових вод та на засолених грунтах вона росте погано. Кислі піщані грунти для неї також малопридатні. Квасоля тепарі та лімська досить добре переносить солонцюватість грунтів у посушливих умовах.

У помірно теплих лісостепових районах і в Прикарпатті рекомендується розміщувати квасолю звичайну на південних схилах, де грунт швидше і більше прогрівається. На понижених місцях вона часто гине під час травневих приморозків.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Квасолю на зерно в сівозміні краще розміщувати після просапних культур та озимої пшениці. Післяукісні посіви квасолі після вико-житньої сумішки у південних районах лісостепової зони також досить високоврожайні.

Спаржеві сорти квасолі потребують родючіших грунтів, тому їх краще розміщувати після удобрених просапних.

Квасоля як просапна бобова культура є добрим попередником для озимої пшениці та ярих зернових. Досвід кращих господарств Полтавської та Івано-Франківської областей свідчить про те, що врожайність озимої пшениці після квасолі не нижча, ніж після пару, а часто на 8-10% вища. Квасолю можна використовувати і як страхову культуру.

ОБРОБІТОК ГРУНТУ Й УДОБРЕННЯ. Грунт під квасолю обробляють так само, як і під ярі зернові культури, з обов’язковим застосуванням зяблевої оранки. Навесні закривають вологу і до сівби проводять 2-3 культивації з боронуванням для знищення бур’янів і розпушування грунту. Після збирання озимої вики з житом на зелений корм відразу проводять оранку і боронування.

Квасоля потребує інтенсивного удобрення у зв’язку з нетривалим періодом живлення. Найбільш вибаглива вона до вмісту в грунті калію і кальцію. Під спаржеві сорти квасолі потрібно вносити гній (10-15 т/га під зяблеву оранку). Для вирощування на зерно рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива (40-60 кг/га діючої речовини), які значно підвищують урожайність, прискорюють достигання, а також посилюють стійкість рослин проти хвороб. Кращим калійним добривом для квасолі є сульфат калію. На легких опідзолених грунтах за 2-3 роки до сівби рекомендується вносити 1,5-2 т/га розмеленого вапняку.

Якщо квасолю висівають після зернових, на пісних грунтах ефективне передпосівне внесення азотних добрив (N20-30).

Важливим заходом підвищення врожайності квасолі є застосування бактеріальних добрив.

СІВБА. Для сівби квасолі використовують відсортоване однорідне за крупністю і кольором, очищене від домішок насіння, яке має схожість не менше 95% і чистоту 99%.

Перед сівбою насіння протруюють фундазолом (3 кг на 1 т насіння) або тигамом 70% з. п. (З-4 кг/т) чи та чігареном 70% з. п. (1-2 кг/т).

Сіють квасолю у пізні строки, одночасно з кукурудзою або після неї, коли температура грунту досягне 12-14 °С. У південних районах оптимальний строк сівби припадає на кінець квітня або на початок травня, а в середній смузі та в південних районах лісостепової зони України – на другу декаду травня.

Квасолю в основних районах вирощування висівають широкорядним способом з міжряддями 45-60 см, залишаючи по 4-5 рослин у гнізді. У більш вологих лісостепових районах рекомендується висівати її з шириною міжряддя 45 см, а в посушливих районах ширину міжрядь збільшують до 60 см. У західному регіоні квасолю сіють широкорядним способом з міжряддям 45 см. У Закарпатській області широко застосовують сумісні посіви квасолі з кукурудзою. Квасолю підсівають після появи сходів кукурудзи. Зерно загортають біля гнізд кукурудзи на глибину 4- 5 см по 2-3 в лунку, кущову – у кожний рядок кукурудзи, а витку – через 1-2 рядки.

Норма висіву квасолі залежить від крупності насіння і району вирощування. Для районів лісостепової зони при сівбі з міжряддям 45 см вона становить 400-450, а степової – 300 тис. насінин на 1 га. Орієнтовні норми висіву насіння в різних районах такі: дрібнонасінних сортів – 70-80, крупнонасінних – 100-150 кг/га і більше. У сумісних посівах норма висіву квасолі становить 30-40% норми висіву на чистих посівах.

Догляд за посівами. При проростанні квасоля (крім багатоквіткової) виносить сім’ядолі на поверхню грунту, тому загортати насіння треба на глибину 3-5 см залежно від вологості грунту. Щоб мати дружні сходи і створити сприятливі умови для роботи механізмів при збиранні, посіви коткують кільчастими або рубчастими котками.

Кірку і бур’яни до появи сходів знищують боронуванням легкими боронами впоперек напряму рядків. На широкорядних посівах проводять не менше двох міжрядних розпушувань грунту з виполюванням бур’янів у рядках і гніздах. У вологих районах при вирощуванні кущових сортів під час другого або третього міжрядного обробітку квасолю підгортають, що сприяє провітрюванню і прогріванню важких грунтів. Міжрядний обробіток треба закінчувати до цвітіння рослин. Проти бур’янів застосовують лінурон (1,5 кг/га) або гезагард 50% з. п. (З кг/га) за 2-3 доби до появи сходів.

На насінних посівах проводять сортове прополювання.

ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Збирання квасолі починають після того, як більшість бобів досягне повної стиглості, листя засохне, а зерно затвердіє. Насіння деяких сортів стигле уже при зеленому забарвленні стулок бобів.

Низьке розміщення бобів на стеблах утруднює механізацію збирання. Проте сорти з короткими бобами, розміщеними не нижче 10 см над поверхнею грунту, придатні для механізованого збирання. Квасолю доцільно збирати роздільним способом. У валки її скошують жаткою ЖРБ-4,2 або квасолезбиральною машиною ФА-4М. Після підсихання валки підбирають комбайнами зі спеціальними пристроями. Щоб запобігти пошкодженню зерна під час обмолоту, швидкість обертів барабана зменшують до 500 хв-1, підбарабання опускають у нижнє положення. За потреби залізні бичі замінюють на гумові.

Вимолочене зерно висушують до вологості не більше ніж 15%. Зберігають його у мішках або насипом (шаром до 1 м у сухих приміщеннях).