Головна ⇒ 📌Бджільництво ⇒ ЛІСОВИЙ УЗЯТОК

ЛІСОВИЙ УЗЯТОК

ЛІСОВИЙ УЗЯТОК – робота бджіл на лісових угіддях, прогалинах, узліссях і вирубках.

Найповнішим буде узяток з тих лісів, де ростуть липа, клен, в’яз. Якщо в лісі немає таких дерев, узяток буде практично відсутній або ж буде отримана незначна кількість з окремих екземплярів вербових рослин і ранніх весняних медоносів.

Чим густіший суцільний деревостій, тим бідніший ліс у медоносному відношенні й менше нектару візьмуть із нього бджоли. Менше нектару дають суцільні насадження якого-небудь одного виду дерева, наприклад, березняки, осичняки

тощо. Крім того, ці ліси зазвичай погано проріджені. При рідкому деревостої ліс дає більший узяток, у ньому багатші трави й чагарники, більше сонця.

Медоносами лісових угідь є: липа дрібнолиста, клен: польовий, гостролистий, татарський; в’яз-берест, в’яз звичайний, верболіз, верба плакуча, верба біла (верба), верба ламка (рокита), верба вухаста, лоза, верба червона, черемшина, горобина, жостір, жимолость: пухната, татарська; чорниця, брусниця, вовче лико, медунка аптечна, дягель сибірський, ранник шишкуватий, золотарник, терн, алича, пролісок.

У лісостеповій зоні найпоширенішими медоносами є очиток їдкий,

жостір ламкий, чорниця, малина лісова, ластовень лікарський, чебрець звичайний, плакун верболистий, золотарник, свербіжниця польова і верес. Ці, а також інші розповсюджені чагарниково-трав’янисті медоноси виростають нерівномірно й залежать від типу лісу й особливостей лісорослинних асоціацій.

Лісостепова зона ділиться на більш і менш багаті на медоносну флору ділянки, що характеризуються сукупністю видів рослин, які ростуть на кожному окремо взятому з них (ліс, степ, лука тощо). Так, наприклад, цінна медоносна рослинність росте в березняках, сосниках, осичняках і вільшняках, які у свою чергу поділяються на:

– сосники: чебрецево-чагарниковий, зеленоглушецевий, брусничний, орляковий, чорничниковий, вересовий; осичняки: крушиновий, ліщиновий;

– березняки: чорничниковий, чорнично-довгоглушецевий, біловусий, вересовий;

– вільшняки: крушиновий, ліщиновий, ясенево-гадючниковий.

Чебрецово-чагарниковий сосник – найбільш насичений медоносною флорою. Він переважає на сухих грунтах. У ньому добре розвинений підлісок і трав’янистий покрив (60-70 %). Особливе значення має підлісок – він багатий на чагарникові медоноси: жимолость, горобину, калину, клен татарський, глід, барбарис, лісову грушу, бузину, лісову малину, жостер тощо. У трав’яному покриві переважають: чебрець, глуха кропива, котяча м’ята, медунка темна, вероніка, буквиця лікарська, свербіжниця польова й ін. Чебрецево-чагарниковий сосник дає добрий ранньовесняний і забезпечує головний узяток у першій половині літа. Його цукропродуктивність досягає 40-50 кг з 1 га.

Чорничниковий сосник має дуже високу медоносну цінність. Розповсюджений на рівних знижених місцях. У другому ярусі зрідка можуть рости дуб або береза. У чорничниковому соснику також є підлісок з верби, жимолості, жостеру ламкого, калини, горобини, чорниці й малини, які є основними медоносами й забезпечують бджолам добрий головний узяток. Трав’янисто-чагарниковий покрив суцільний. Цукропродуктивність 1 га 40- 50 кг.

Вересовий сосник розповсюджений практично в усій лісостеповій зоні, але росте на невеликих площах. Медоносна цінність також висока. Його можна зустріти в чорничниковому соснику, на піднесених і знижених місцях, у лишайниковому соснику. Підлісок вересового соснику складається з верби, жостеру ламкого, бузини чорної, глоду, калини й черемшини. Трав’янисто-чагарниковий покрив складає 90 %, у якому спостерігається суміш із великої частини вересу й чорниці, брусниці, глухої кропиви. Вересовий сосник забезпечує бджолам головний медозбір у другій половині літа. Його цукропродуктивність досягає 100 кг з 1 га.

Крушиновий осичняк зустрічається повсюдно невеликими площами. У деревостої присутні одиночні екземпляри дуба, граба, береста, липи. А підлісок багатий головно жостером ламким, іноді з домішкою ліщини, терну, глоду, шипшини, калини, черемшини й інших дикорослих плодових. Трав’яний покрив скоріше бідний, займає сонячні проміжки між чагарниками. Крушинові осичняки – цінний медонос, цукропродукивність якого може досягати 30-40 кг з 1 га.

Ліщиновий осичняк сприяє активному весняному розвитку бджолосімей. Росте невеликими окремими масивами. У деревостої попадається найчастіше береза бородавчаста. Підлісок складає сама ліщина.

Чорничниковий березняк забезпечує бджолам рясний головний узяток. У деревостої найчастіше є суміш берези з осикою, сосною й дубом. Підлісок помірний: горобина, жостір ламкий, ліщина, верба попеляста. Трав’янисто-чагарниковий покрив (50 %) складається з чорниці й брусниці. Цукропродуктивність з 1 га – 30-40 кг.

Чорнично-довгоглушецевий березняк забезпечує бджолам пізньолітній узяток. Розташований на низинах й облямовує болота. За медоносними умовами не відрізняється від чорничникового березняку.

Вересовий березняк широко розповсюджений і утворюється головно на вирубках соснику, забезпечує бджолам пізньолітній головний узяток. Підлісок багатий медоносами. Трав’янисто-чагарниковий покрив складається переважно з вересу. Цукропродуктивність – 100 кг з 1 га.

Крушиновий вільшняк – не тільки прекрасний медонос, але й пилконіс. Зустрічається в низинах, біля боліт і невеликих рік. Деревний ярус утворює чорна вільха – прекрасний пилконіс. Підлісок здебільшого складається з жостеру ламкого. Суцільний травостій складають котяча м’ята, валеріана, глуха кропива, а також малина. Крушиновий вільшняк забезпечує бджолам не тільки весняний пилковий і нектарний узяток, але й дає частину головного медозбору в ранньолітній період.

Ліщиновий вільшняк дає бджолам багато пилку, забезпечуючи ранньовесняний розвиток сімей. У деревостої є чорна вільха й одиничні дерева берези пухнатої. Густий підлісок утворює ліщина в суміші зі смородиною чорною, черемшиною й бузиною чорною. Трав’яний покрив набагато бідніший, ніж у крушиновому вільшняку.

Ясенево-лабазниковий вільшняк зустрічається в долинах рік. Деревостій складають вільха чорна з ясеном, зрідка з невеликою частиною дуба й в’яза. Підлісок слабко розвинений і складається з бузини чорної, жостеру ламкого, можуть зустрічатися черемшина й глід. Трав’яний покрив складають таволга або лабазник в’язолистий.

Оскільки за часом цвітіння медоноси поділяються на ранньовесняні, весняні, ранньолітні, літні, пізньолітні й осінні, то бджоляр підвозить пасіки до місця виростання цих медоносів. Напровесні, наприклад, вивозять пасіки в чебрецеві сосники, чорничникові березняки й сосники, верболози, крушинові й ліщинові вільшняки. Пізніший головний узяток забезпечать верес і собача кропива, золотарник і плакун, які ростуть у березняках і вересових сосниках. Використання лісових масивів дає зазвичай пасічницькому, господарству високі прибутки. Бджоляреві треба витратити час на вивчення медоносних лісових угідь, знати, у який період і як довго триває їхнє цвітіння, як змінюється їхня нектаропродуктивність залежно від умов погоди поточного сезону й особливостей цієї місцевості.