МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ (від грецьк. metod – шлях дослідження чи пізнання, вчення та logos – слова, поняття, вчення) система принципів, прийомів і процедур формування і використання методів істор. пізнання, а також вчення про цю систему. Сучасна М. і. – дуже складне за своїм змістом і формами вияву утворення, що характеризується найрізноманітнішими, а подекуди й протилежними підходами до вивчення істор. процесу, розбіжності між якими зумовлюються відмінностями світогляду істориків і розбіжностями
В істор. розвитку М. і. можна виокремити три етапи – клас., неклас. і постнеклас. Для клас. М. і., що панувала в європейській духовній культурі до сер. XIX ст., а у вітчизняній до кінця 80-х pp. XX ст., характерними рисами є: чітке протиставлення суб’єкта та об’єкта істор. пізнання і дії, розуміння істор. реальності як цілком “прозорої” для суб’єкта пізнання, аутентично і повністю осяжної суто раціональними засобами людського розуму. І як наслідок, переконаність у всемогутності науки й ідеалізація наук, відображення
Однією з визначальних для неклас. М. і. є дедалі чіткіша опозиція антисцієнтистських, наукобіжних спроб осмислення істор. процесу сцієнтичним, науково-центристськи орієнтованим дослідженням історії. На цьому етапі істор. розвитку все розмаїття концепцій і напрямів М. і. з часткою умовності поділяється на два основні напрями: науково-центричний (позитивіст, та рад. марксист. М. і.) і наукобіжний (М. і., заснована на засадах філософії життя; персоналістська, феноменол., герменевтична, екзистенціаліст., реліг. М. і.). Постаючи спочатку, в процесі конституювання й утвердження, як контрарні, взаємовиключні, в процесі подальшого розвитку ці напрями поступово дедалі більше звільняються від претензій на винятковість і монопольно автентичне осягнення історії. Паралельно з цим відбувається зміна основоположних парадигм істор. свідомості; моністично і глобалістськи орієнтоване істор. мислення на етапі неклас. М. і. зазнає істотних трансформацій.
Усе це приводить до формування сучасної, постнеклас. М. і. як чітко вираженої синергійної, поліваріантної, сценарної, плюралістичної, нелінійної методології. Специфіку М. і. визначають питання: про предмет, можливості й межі осягнення істор. буття, особливості співвідношення та інтервал застосовуваності наук., раціональних, дискурсивних і позанаук., інтуїтивних засобів, методів і форм осмислення істор. процесу; про місце і роль розуміння і пояснення наук, дослідження істор. дійсності та її безпосереднього цілісного співпереживання, онтологічного та гносеол., фактуального та концептуального, індивідуального і соціального в автентичній реконструкції та творчій реконструкції істор. буття. Принципове значення має й те, що на етапі постнеклас. М. і. вкрай розмаїтим є й розуміння самої істор. реальності – від традиційного трактування її як єдиного й об’єктивного, не залежного від волі і свідомості суб’єкта глобального природничо-істор. процесу (клас, марксизм) до тлумачення індивідуального існування людини як єдиної справді автентичної форми істор. буття. Адже характер розуміння об’єкта зумовлює як структуру М. і., так і спосіб її залучення до процесу осягнення історії. Скажімо, для представників науково-центричної М. і. остання постає як ієрархізована багаторівнева мережа різних за ступенем узаг. систем істинного і достовірного істор. знання, де кожна система вищого ступеня узагальнень постає як М. і. щодо всіх систем меншого ступеня; для адептів же наукобіжної М. і. остання постає як форма і засіб не багаторівневого, опосередкованого, а безпосереднього й цілісного осягнення істор. буття шляхом власної самоідентифікації й само реалізації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...